Якщо головні споживачі російського природного газу остаточно визначаться з альтернативними постачальниками, то бюджет і вся економіка нашої країни просто зруйнуються. І тоді ніякі «потоки» не допоможуть — ні «Північний», ні «Південний», ні навіть «Марсіанський» з «Місячним».
Останнім часом з екранів телевізорів буквально не сходить реклама, яка нагадує російським громадянам, що наша країна посідає перше місце в світі за запасами природного газу (на її частку припадає 18% загальносвітових запасів «блакитного золота») й за його видобутком (відповідно 15% загальносвітового). Схоже, правителі прагнуть навіяти своїм «підданим» щось на кшталт гордості за цей газовий «достаток» — хоча, хочеться запитати, чим тут пишатися, якщо все це створено природою, а не своїми руками?.. Але головне, в цій рекламі немає вирішального висновку: що й федеральний бюджет, і вся країна в цілому в прямому розумінні слова живуть за рахунок доходів від експорту цього газу (разом, звісно, з нафтою).
Наприклад, якщо говорити про нафту, то на одностайну думку експертного співтовариства, сьогодні для виконання всіх запланованих державних витрат (включаючи нещодавні щедрі передвиборні обіцянки кандидата в президенти від «партії влади») ціна на «чорне золото», яке експортує Росія, не має бути нижчою за 117 дол. за барель. Але це — висока ціна, й немає жодних гарантій, що вона впродовж найближчих кількох років утримається. А от якщо вона зменшиться, то вся система бюджетних зобов’язань (зокрема й соціальні виплати, за допомогою яких влада елементарним чином підкуповує виборців перед кожними черговими виборами) просто зруйнується.
Те саме й з цінами на газ: «Газпром», виконуючи вказівки вищого керівництва, всі останні роки, незважаючи на заперечення сусідів і головних покупців, займався «накручуванням» ціни на паливо, яке продавав. Унаслідок усього цього, якщо 2009 року (на який, нагадаємо, для Росії припав пік світової кризи) нафтогазові доходи становили 40% усіх бюджетних надходжень, то через два роки, минулого 2011 року, вони вже сягнули рівно половини всіх доходів бюджету. Уже із самих цих цифр видно, що Росія дедалі менше займається чимось іще, крім видобутку й продажу сировини, при цьому в когось вистачає совісті спростовувати твердження, що країна дедалі більше загрузає в сировинному болоті! Тож ви тільки уявіть, що ця половина бюджетних доходів, утворених за рахунок нафтової й газової «халяви», раптом з тих чи інших причин випадає, — тоді й сам бюджет, і вся російська економіка просто припинять існувати!
І якщо зменшення «нафтових» доходів можливе за перших наближень другої хвилі світової кризи, то «газові» доходи можуть опинитися під загрозою навіть раніше — і саме через масштабні дії у відповідь з боку головних споживачів російського газу. Річ у тім, що «Газпром» не лише постійно підвищував ціну за природний газ, що експортувався, а й просто нав’язував покупцям, коли укладав довгострокові контракти, принцип «береш — не береш — усе одно плати!». Іншими словами, якщо в якісь роки покупець вибирав менше газу, ніж було передбачено в довгостроковому контракті, він зобов’язаний був розрахуватися й за невикуплений газ. Слід сказати, що подібні ультимативні умови, цілком характерні для внутрішньої російської кримінальної економіки, аж ніяк не вітаються в сучасному світі. Тому не дивно, що ось вже декілька років європейські — й не лише європейські — країни, що є головними споживачами російського газу, розробляють варіанти альтернативних шляхів постачання.
А російська влада, явно захопившись будівництвом всіляких «північних» і «південних» потоків, наче не хоче помічати того, що робиться довкола її кордонів. Ось і на нещодавній зустрічі прем’єра й без п’яти хвилин «нового старого президента» В.Путіна з главою «Газпрому» О.Міллером гордо звучала цифра 100 млрд кубометрів: саме на стільки збираються збільшити обсяг постачань російського газу до Західної Європи. Немає сумніву: якби можна було протягнути трубопроводи на Місяць і навіть на Марс, нинішня влада почала б і туди гнати все нові й нові мільярди кубометрів блакитного палива!..
Але в самій Європі новим «потокам» з Росії з її спекулятивно-монопольними цінами й «особливими умовами» придбання газу, схоже, аж ніяк не раді. І от уже Норвегія — країна, дуже багата на нафту й газ, активно нарощує їм постачання свого газу. Уже сьогодні річний експорт норвезького газу трубопроводами становить близько 90 млрд кубометрів, що дорівнює майже половині обсягу російських середньорічних постачань до Європи. Але при цьому норвезькі ціни вигідно відрізняються від російських розцінок, і норвежці не висувають жодних ультимативних умов, що робить їхній газ значно конкурентоспроможнішим порівняно з російським, а отже, дає можливість нарощувати його постачання в майбутньому. По-друге, крім експорту газу через систему трубопроводів Норвегія збільшує постачання зрідженого природного газу, який набуває великої популярності в сучасній світовій економіці.
Чи не під впливом норвезьких конкурентів, запитують експерти, Росія вже минулого року вимушена була «тихцем», без широкого розголосу знижувати ціни за свій газ для кількох європейських країн?.. От тільки чи не запізно схаменулися наші «газові» й протегуючі їм урядові чиновники? Адже конкуренти ще тільки розгортають масштабний наступ на території тих країн, де російський «Газпром» уже думав, що «прописався» навічно.
Адже крім Норвегії широку експансію на європейський ринок розгорнув дуже багатий на газ емірат Катар. І там уже давно не почивають, подібно до російських правителів, на «трубопровідних лаврах», а налагодили масштабне виробництво зрідженого газу. І ось уже Польща й Україна запланували на своїй території будівництво потужних терміналів для імпорту зрідженого газу як з Катару, так і з тієї ж Норвегії. А що ж, кремлівські правителі розраховували, що їхні періодичні недружні випади на адресу України триватимуть нескінченно, в розрахунку на те, що «хохли, мовляв, нікуди не подінуться», а Київ не зробить жодних кроків у відповідь? Вони, ймовірно, забули, що йдеться про державу з населенням 50 млн осіб, з високорозвиненою промисловістю та чудовим транспортним положенням...
І у Республіки Білорусь постійний «газовий диктат» з боку Москви не може не викликати реакції у відповідь. Уже скільки разів говорили й писали про неприпустимість політики «газового шантажу», яку періодично проводить Москва щодо свого найближчого сусіда! Доводили з фактами в руках, що Мінськ просто вимушений буде шукати — й знаходити! — альтернативні шляхи постачання. І ось нещодавно в тому ж таки Катарі відбулися трибічні переговори представників цієї країни з главою уряду Литви й урядовою делегацією Білорусі, в результаті яких сторони домовилися доопрацювати вже намічені варіанти будівництва величезного терміналу для приймання катарського зрідженого газу поблизу литовського порту Клайпеда. Білорусь надає технічне сприяння в його будівництві, натомість отримуючи гарантовані постачання газу для своєї економіки. До речі, катарський газ з Клайпеди через білоруську територію піде й в Україну.
Таким чином, уже в найближчі кілька років частка країн — головних конкурентів Росії на ринках найважливіших покупців газу може як мінімум зрівнятися з російською, як максимум — перевищити її. І тоді ціна на російський газ неминуче — ні, навіть не знизиться, а просто впаде! Поставимо панам з правлячого «тандему» запитання: що, чекатимемо цього моменту? Чи все-таки вживемо надзвичайних заходів, щоб зіскочити з «сировинної голки», й для початку припинимо, врешті, упиватися новими вітками «північних», «південних», «південно-західних» й інших газових «потоків»? Тим паче що вони одразу можуть перетворитися на купу непотрібного залізяччя...
