Загалом-то стурбованість КМ можна зрозуміти: як-не-як осінньо-зимовий період в розпалі, а в підземні газосховища закачано 16,5 млрд. кубометрів, при необхідному мінімумі в 20 млрд. кубометрів — так, щоб не замерзнути.
Тож запитання: наскільки реальне постачання туркменського газу в такому обсязі та ще й за наявності боргу України за вже отриманий газ? — залишається відкритим. Голова «Нафтогазу України» Ігор Бакай заявив, що компанія може відновити контакти з Туркменiстаном найближчим часом, але «НАК не купуватиме туркменський газ, доки уряд не дасть гарантій, що він сам розподілить цей газ і скаже, як за нього розплачуватись».
Цілком зрозуміло, що НАК хоче застрахувати себе від ризику, неминучого в тому випадку, коли в справу вступає уряд. Цілком досить того, що КМ вже «прокинув» «Нафтогаз», списавши на нього державні борги перед Газпромом, які сам же й допомагав робити, формуючи цінову політику. Сьогодні Україна платить сусідам $82 за тисячу кубометрів, тоді як у Європі його вартість $60—70. За цього в Москві не можуть пояснити, чому «наш» газ найдорожчий у світі.
Цікаво, що й Київ цим також не цікавиться: уряд України, який по-хорошому мав би поставити питання про зменшення ціни за газ на перший план, у взаємовідносинах із РФ публічно дистанціювався від цієї проблеми.
Здивування викликає й той факт, що КМ, замість того, щоб розвивати й захищати власний нафтогазовий комплекс, підтримав російські вимоги. Більше того, все виглядає так, неначе Кабмін зацікавлений у збереженні залежності від іноземних енергопостачальників. Це враження посилюється заявами першого віце-прем'єра А.Кінаха про те, що він «не бачить нічого страшного в передачі частини власності українського ТЕК у руки іноземних компаній», тобто наданням, по суті, карт-бланшу російським енергодонорам.
Депутат Віктор Пинзеник говорить: «Нас засмоктують розрахунки з Росією, Туркменiстаном і ми просто починаємо відставати у власному видобутку». Він вважає, що у такий спосіб зацікавлені сторони намагаються відволікти Україну від власного видобутку й виробництва газу.
Однак уряд явно ігнорує вітчизняну програму розвитку нафтогазової галузі, намагаючись переконати Президента в дієвості російської моделі не лише в політиці, але й у економіці. Адже якщо ситуація розвиватиметься за сценарієм, запропонованим урядом, то Україна не просто втратить стратегічну галузь-кредитора народного господарства, але й повністю стане залежною від іноземних енергодонорів. Нікому не треба пояснювати, що це означає — тримати руку на газовій «засувці». Літній бензиновий «голод» можна вважати репетицією холодної зими-99, якщо газовим краном управлятимуть, як і нафтовим, — вручну. Така, м'яко кажучи, недалекоглядна політика кабінету Пустовойтенка щодо стратегічної галузі свідчить лише про те, що очолюваний Валерієм Павловичем передвиборний штаб уже не вірить у переобрання свого патрона. Інакше — звідки ця політика тимчасовиків: «після нас хоч потоп»?
Це підтверджують і претензії уряду до вітчизняних «газовиків». Низький рівень платежів до бюджету незабаром повинен був стати приводом для початку нового переділу газового ринку, в якому «Нафтогаз України» вибрано (або призначено?) головною «жертвою» газового розподілу.
Особливість ситуації в тому, що «Нафтогаз України» — стовідсотково державна структура, яка єдина сьогодні безпосередньо пов'язана саме зі споживачами (забезпечуючи населення й бюджетників), тому наслідки пертурбацій у цій сфері, що зазвичай (як і все, що започатковується урядом) не призводять до поліпшення ситуації, повинні бути цікавими й пересічному читачеві. Крім того, що державна компанія — єдина, працююча з населенням, можна було б нагадати про те, що вона одна дає до бюджету 25% усіх надходжень.
Однією ж із причин, за якою уряд вимагає реорганізації газового ринку, є низький рівень платежів до бюджету. За даними Міненерго, борги держкомпанії перед бюджетом збільшилися до 4 млрд. гривень.
Заступник міністра енергетики — пан Григор'єв — уже висловлювався в тому дусі, що якщо НАК не зменшить своїх боргів перед держскарбницею, то уряд змінить керівництво компанії. Недавнє блокування рахунків НАК доводить, що Кабмін жартувати не збирається. Правда, тут необхідно нагадати, що саме уряд сформував цінову політику на державний газ, який постачає НАК, і з його подачі ціна вітчизняного «блакитного палива» наполовину «складається» з податків, які й надходять до держскарбниці. Розв'язання проблеми по-кабмінівському виглядає, м'яко кажучи, цікаво: замість того, щоб переглянути цінову політику, пропонується розформувати НАК — це все одно, що запропонувати відрізати голову, коли ви скаржитеся на мігрень. За цього КМ уже встиг роздати аванси… зокрема, міжнародній корпорації «Ітера», якій було надано право на постачання газу промисловості й сьогодні вона обслуговує 90% фінансово спроможних промислових підприємств. Як пояснює депутат І.Діяк, «постанова КМ № 1953 від 10 грудня 1998 року зобов'язала НАК продавати природний газ за заниженими цінами (95 гривень), що втричі нижче, ніж ціна реалізації палива промисловим споживачам (242 гривні), чим займається «Ітера». Збитки від виконання урядового розпорядження становили 240 млн. гривень». За цього держскарбниця не отримує від «Ітери», що експортує по 6 млрд. кубометрів щоквартально, жодної податкової або акцизної копійки: завдяки уряду вона працює в пільговому режимі.
Тепер же під тиском ситуації, уряд змушений був заявити про те, що «має бути вжито заходів щодо позбавлення прав торгівлі на газовому ринку оптових покупців-реалізаторів, які не створили страхового запасу природного газу в підземних сховищах відповідно до постанови КМ від 15 грудня 1998 року». Цікаве, до речі, формулювання: мовляв, слід би вжити заходів… Мабуть, воно свідчить про те, що Кабмін зовсім не збирається надто вже жорстко обійтися з необов'язковими посередниками, напевно, через взаємнi (!) зобо в 'язання.
Схоже, що уряд лише імітує рішучі дії щодо наведення порядку на газовому й енергетичному ринках. Так, «протягом двох місяців доручено підготувати проект рішення уряду про розробку балансів нафти, нафтопродуктів і природного газу з визначенням відповідальності за їх виконання та своєчасне запобігання кризовим ситуаціям у забезпеченні національної економіки й населення паливними ресурсами». Але чи готовий «тимчасовий» уряд узяти на себе відповідальність за можливий паливний колапс, якщо він досі цього не робив? Швидше всього, КМ знову знайде «крайнього», й не виключено, що це може бути НКРЕ. На користь даної версії свідчить той факт, що коли на спільному засіданні колегії Міненерго, Мінвуглепрому й НАК прозвучали вимоги вугільників про перегляд цін на паливо, Кабмін відразу ж зробив вигляд, що «це був не я», негайно переклавши відповідальність за цінову політику на НКРЕ. Іван Плачков так і сказав: «Міненерго не має ніякого відношення до цін на паливо, а всі питання з цього приводу слід адресувати НКРЕ».
