Олександр РЯБЧЕНКО, економіст: — Продемонстрована політиками одностайність у земельному питанні — це прояв передвиборної єдності. Але, відкладаючи на потім вирішення цього питання, всі уряди і парламентарії припускаються принципової економічної помилки: можна збудувати економіку, що не відповідає економічним принципам, але вона ніколи не буде успішною. На мій погляд, повинно існувати обмеження на обсяги купівлі землі, а не на її продаж. Час перестати обмежувати продавця у праві продати. Завдання держави — проконтролювати, щоб не з’явилися великі латифундисти. Андрій МАРТИН, кандидат економічних наук, доцент кафедри землевпорядного проектування Національного університету біоресурсів і природокористування України: — Фактично мораторій і не продовжували — він який був, такий і лишився. Те, що встановили нову дату, ситуації не міняє. Поки не буде прийнятих законів про державний кадастр і про ринок землі, нічого не зміниться. Але Верховна Рада діяла за старою звичкою. Там, очевидно, вважають, що їхній обов’язок — перед Новим роком продовжити мораторій. Хоча цього, знову ж таки, можна було й не робити. Це — нерозуміння реальної ситуації на ринку. Якщо треба, землі сільськогосподарського призначення й продаються, й купуються. Проте через мораторій цей процес переваг для сільського господарства чи захисту селян не має. Мораторій на сьогодні — це лише заборона власникам розпоряджатися своїм майном. Конструктивних ідей він не містить. Те обѓрунтування, що є на сайті Верховної Ради, жодної критики не витримує. Через мораторій різко знижується конкурентоспроможність українського сільського господарства. Адже немає кредитних ресурсів, землі як основного засобу виробництва (бо розглядається як тимчасовий капітал), тому немає й капітальних інвестицій. У розвиток інфраструктури сільського господарства орендар ніколи інвестувати не буде — масово будувати дороги, елеватори, ферми тощо здатен лише власник. Таким чином, на сьогодні мораторій стримує нормальний розвиток сільського господарства. Наявність мораторію продовжує знижувати капіталізацію українських земель. Вони на сьогодні залишаються неліквідним ресурсом. Не відбувається перехід права власності на землю до ефективних власників, орендні ж відносини мають багато недоліків. У комуністів є такий лозунг: «Земля має належати тому, хто її обробляє!». Так от: сьогодні земля в Україні не належить тому, хто її обробляє. До мораторію вже всі звикли. І ніхто й не намагається аналізувати, які переваги отримало б сільське господарство, якби його скасували. Андрій КОШИЛЬ, президент асоціації «Земельна спілка України»: — Скасування мораторію можливе тільки в разі прийняття парламентом закону «Про ринок землі» та «Про державний земельний кадастр» (така умова — в перехідних пунктах Земельного кодексу України). Депутати добре про це знають. На мою думку, чергове продовження мораторію — це здебільшого політичне рішення. Адже будь-яка політична сила, що візьме на себе сміливість відкрито виступати за скасування мораторію, дуже ризикує поплатитися за це голосами виборців. Ярослав ЖАЛІЛО, президент Центру антикризових досліджень: — На мою думку, продовження мораторію — прояв несформованого середовища, яке б дозволило працювати нормальному ринку землі. Всі чудово розуміють, що його скасування призведе до суттєвої дезорганізації власності на землю. Зараз ми спостерігаємо вакханалію у сфері бізнесової власності (рейдерство, бездіяльність судів). Якщо така практика поширюватиметься на земельний ринок, то всі сьогоднішні успіхи аграрного сектору можуть дуже швидко зникнути. Олександер КОВАЛІВ, заступник директора Департаменту розвитку сільських територій Міністерства аграрної політики України: — Їм (депутатам. — Ред.) все одно: що мораторій на багато років, що ринок, бо вони на сьогодні фактично є власниками більшості земель. Так само їх влаштовує й довгострокова оренда — поки не вимруть бідні селяни. Подібне вже триває п’ятнадцятий рік. І, на мою думку, такий несистемний рух реформування шкодить всім. Хоча агрокомплекс давно потребує наведення порядку: сьогодні агрохолдинги мають по 20 — 100 тисяч гектарів землі. Хіба ж це нормально? Лунають гасла, що земля має належати тим, хто її обробляє. А хіба селяни зараз мають доступ до кредитних ресурсів тощо? Усю цю політику треба переглядати в комплексі... Павло КАЛЕНИЧ, директор агрофірми «Ольгопіль»: — Моя особиста думка і, я переконаний, думка більшості виробників сільськогосподарської продукції така: сьогодні землю продавати не можна. Це ненормальне явище. Адже звичайні українці її купити не зможуть. Знову почнуться зловживання «великого» бізнесу. Тому я категорично проти продажу землі. Просто не розумію нашого Президента, який каже, що всі біди в сільському господарстві полягають у тому, що існує заборона на продаж землі. І треба лише скасувати мораторій. Я підтримую введення мораторію на продаж землі. Реформи, звісно, потрібно, але не такі. Я сам живу і працюю в селі й з жахом щодня дивлюсь, як село просто вмирає. А державі ніби й байдуже до того. Андрій НЕСТЕРУК, старший аналітик інвестиційної компанії Phoenix Capital: — Продовження терміну дії мораторію на продаж сільськогосподарських земель до 2012 року є нейтральним для галузі, оскільки такий крок очікувався. Окрім політичного підтексту рішення та відсутності необхідного законодавства, продовження мораторію має й економічне значення. За умов, коли оренда землі коштує 30-40 доларів на рік за гектар, землю навряд чи купуватимуть дорожче, ніж за 200-400 доларів за гектар. Нескладно таким чином підрахувати, що середньостатистичний селянин отримає за свій наділ близько 2 тисяч доларів, тобто віддасть його практично за безцінь. Тому ринок землі доцільно вводити після закінчення кризи, для того, щоб знайти розумний баланс між інтересами власників землі та сільськогосподарських компаній.
