Голова правління банку «Фінанси і кредит» Вадим ПУШКАРЬОВ
очолює структуру, що є найбільшим і основним в Україні імпортером готівки
доларів — доставляє майже 70—80% готівкової валюти, що ввозиться банками
до країни. Отже, про специфіку такого виду бізнесу, як ввіз готівкової
валюти, — в інтерв'ю з фахівцем.
— Усього в Україні працює з півдесятка банківських структур,
які регулярно займаються такою діяльністю. Ця справа клопітна і дуже контрольована,
насамперед, відповідною ліцензією Нацбанку, що визначає ліміт суми, яку
банк може згідно з нею завезти в Україну. Тобто завезете ви $10 млн. одразу
або за три прийоми, але завезете саме стільки, скільки написано в ліцензії.
А в разі порушення однієї з численних вимог вам щонайбільше надалі не дадуть
ліцензію (або відкличуть її одразу ж), а в гіршому випадку... вами займеться
СБУ. Свої вимоги до імпортерів валюти є, звісно, і в податківців... Словом,
головне — прозорість операцій, можливість відстежувати рух валюти і, звичайно,
упевненість у надійній охороні, адже йдеться як-не-як про готівку. Найпростіша
схема дій така: в Київ прилітає літак, у прямому розумінні завантажений
доларами. З аеропорту валюту везуть у банк, який, власне, і є оператором:
закупивши валюту в західних партнерів, він постачає її замовникам в Україні.
Потім після низки процедур відбувається «роздача грошей» — знову-таки в
прямому розумінні: партії готівкової валюти відправляються замовникам.
У нашій схемі замовниками виступають інші банки, що потребують «кеш» (англ.
kash — готівка) для проведення своїх операцій (найчастіше для обміну валют
у дрібних і середніх масштабах). У середньому нині в Україну щомісяця ввозиться
десь 100—150 мільйонів у доларовому еквіваленті.
— Чесно кажучи, я б детальніше у вас про все це розпитав.
Про технологію імпорту валюти наприклад. Про систему охорони.
— Ми — єдиний банк, що не просто продає валюту іншим банкам,
а й надає цілий комплекс послуг по ланцюжку: від замовлення — до доставки.
Безумовно, є банки, що вважають за краще самостійно зв'язуватись із такою
клопіткою справою: мають охорону, броньовики, відповідні угоди із силовими
структурами тощо. Ми ж (тобто цей банк. — Авт. ) за допомогою державних
органів надаємо все це тим, хто не може собі дозволити самостійно забезпечити
безпеку доставки такого вантажу. Крім того, якщо буде діяти один банк з
відносно невеликими потребами — скажімо, кілька сотень тисяч доларів —
то він затратить на купівлю, доставку, розмитнення валюти дуже багато.
Набагато більше, ніж якщо звернеться до крупного оператора. З відомих причин,
не хотілось би докладніше говорити про системи охорони...
— Якщо є легальний імпорт, то цілком може практикуватися
і незаконний. Чи існують якісь оцінки його масштабів?
— Знаєте, я б не сказав, що нині є хоч якийсь значний ринок
нелегального ввезення валюти. По-перше, це досить ризиковано. По-друге,
існуюча система купівлі валюти банками і подальшого зняття її з рахунків,
на мою думку, покриває потреби в цій валюті. Фінансові механізми, що існують,
роблять легальний шлях задоволення попиту на готівкову валюту більш привабливими,
аніж небезпека, якої зазнає нелегальний імпортер. Основний потік позабанківського
ввезення — наші громадяни, які їздили на заробітки до Росії або країн далекого
зарубіжжя і які повертаються в Україну, ну і якась дрібна торгівля. Теоретично
така валютна «готівка» проходить декларування на митниці. Існує, звичайно,
і «чорна готівка», але не думаю, що вона проходить у великих обсягах. Якщо
вести мову про «чорне», то скоріше варто пригадати про ввезення підробок,
які виготовляються за межами України. Це зовсім інше. Цифр у мене немає,
але можу сказати, що в банківській касі такі фальшивки трапляються досить
рідко. Оскільки через нашу касу проходить усе-таки велика кількість «готівки»,
то я зробив би висновок, що говорити про наповнення України фальшивою валютою
некоректно.
— Існує думка, що сума валюти, яка обертається через
банки і комерційні структури України, дещо не відповідає масштабам ввезення
її в країну. Чи означає це, що готівка десь осідає?
— Не можна говорити, що валютний ринок працює тільки на
ввезення. Ми і вивозимо готівку (наголошую, що маю на увазі законодавчо
врегульовані процедури виводу з обігу зношених банкнот). Гроші припиняють
своє ходіння, гроші мають властивість, наприклад, стиратися, їх часто рвуть.
На моїй пам'яті приносили пачку в $10 тисяч, половину якої... відкусив
собака. Одна жінка ховала п'ятнадцять тисяч доларів у духовці. Вона їх
довго там ховала, двадцять п'ять разів діставала, на двадцять шостий забула
і поставила пиріг. Коли ці долари принесли до нас, вони були коричневого
кольору. Часто намагаються перевірити, чи справжі долари, за допомогою
різного роду хімічних чи механічних впливів і роблять їх непридатними.
Ми приймаємо такі гроші на комісію, перевіряємо, чи не фальшиві вони, й
інкасуємо в західний банк. Там їх знову перевіряють і відшкодовують нам
у тій чи іншій формі. Інший шлях — це наші громадяни, які виїжджають за
кордон. Вони ж вивозять визначену законом суму валюти, яка, як правило,
залишається за кордоном. Уже мовчу про суми, які вивозять ті, хто емігрує
на ПМП. Це, як правило, долари, тому що на території України основним готівковим
засобом заощадження є саме вони. Хоч ми, наприклад, сьогодні починаємо
серйозно працювати з маркою і з більш екзотичними для нашої країни валютами,
з рублем. Не варто говорити тільки про долари. Наприклад, з боку банків
є дуже великий попит на рублі, адже багато підприємств стійко працюють
з Росією. Грошові потоки рухаються і всередині України. Тобто влітку, скажімо,
в Криму зосереджено великі суми в рублях. Рублі купуються в кримських банків
і продаються на сході України, де багато структур, які тісно співробітничають
із російськими. І взагалі, не треба робити з долара фетиш.
— Щодо «банк — для банків» зрозуміло. Чи працюєте ви
з населенням?
— Взагалі, наш банк був створений як корпоративний. Але
зараз ми переходимо на універсальні принципи роботи. Останнім часом накреслилася
тенденція до вкладення валюти, що осіла у населення, в банки. Для банків
це дуже важливо. Це істотне зміцнення найбільш стабільних пасивів, тому
що юридичні особи нечасто кладуть кошти на рахунок більш ніж на кілька
місяців. А фізична особа — громадянин — майже ніколи не кладе менш ніж
місяці на три, чи й на рік, і живе з відповідних відсотків. Ну і, зрозуміло,
для всієї фінансової системи країни корисніше, коли гроші не просто лежать
у населення «у панчосі», а сприяють зміцненню фінансової системи.
— Як на вашу думку, чи буде ця тенденція зміцнюватися?
— Все залежатиме від політичної ситуації. Якщо уряд буде
проводити продуману, стабільну політику у цій сфері, населення буде більш
впевненим у завтрашньому дні й сміливіше довірятиме свої кошти банкам.
Гадаю, певні надії вселяє те, що нині главою уряду став грамотний фінансист.
Питання, звичайно, в тому, наскільки йому вдасться підібрати команду фахівців
у різних галузях... Що ж до перспектив банківської системи — думаю, ми
все-таки маємо прийти до норм, прийнятих на Заході і в наших європейських
«друзів» по колишньому соцтабору. Там тримати значні гроші вдома — це нонсенс,
дурість. Дурість з точки зору економіки. Інша справа, що при цьому не буде
таких високих ставок, як сьогодні — 30%, 40%... Буде 4—6%, у тому числі
й по гривні.
— Так, довіра до банківської системи з боку населення
— це дуже важливо. Водночас відомо, що сьогодні український бізнес масово
йде в «тінь» через недосконалість законодавства, податкової політики держави...
Чи є такі проблеми у фінансових структур, які імпортують валюту?
— На нинішньому етапі, в принципі, існує нормальний механізм,
який забезпечує законність таких операцій. Тут працює й НБУ, що видає відповідні
ліцензії та здійснює постійний жорсткий контроль, і митниця. Підкреслю,
що я говорю з точки зору «банку для банків», про випадок великооптового
імпорту валюти.
Щодо відносин з фіскальними органами, то ми як об'єкт перевірок,
як платник податків, як структура, що забезпечує рух коштів по рахунках
інших структур, дуже часто спілкуємося з податковими інспекторами. Маю
сказати, що на тлі законодавства, яке ускладнюється, зростає і професіоналізм
податкової інспекції. Можливо, це видніше на рівні великого банку. Я не
кажу, що податкові служби у нас працюють ідеально — оскільки про проблему
стільки кажуть, значить, вона є. Взагалі ж із боку контрольних органів
увага дуже пильна. Ми регулярно звітуємо, куди й кому ми поставили валюту,
є система суворої звітності. У відповідний термін до Нацбанку подаємо документи,
після розгляду яких НБУ вирішує питання про видачу нових ліцензій. Хоча,
певна річ, повністю відстежити шлях готівки не може ніхто (чи то долар,
гривня або ж марка). Сьогодні ця банкнота у вас, завтра ви її продали і
її купив хтось інший, і «передав» комусь третьому у вигляді, скажімо, хабара...
Як у фільмі Тарантіно про «пригоди» двадцятидоларової купюри: нею можуть
розрахуватися за наркотики, відразу ж через неї будуть нюхати кокаїн, потім
вона потрапить до рук жебрака, який захоче купити на неї їжу...
— А в більших масштабах? Я маю на увазі нелегальне прокручування
коштів, «відмивання» грошей?
— Все не так просто. Оскільки у нас платіжна одиниця все-таки
гривня, то й «відмивання» відбуватиметься насамперед за рахунок гривні.
Вже потім украдена гривня буде конвертуватися. Адже коли валюту завозять
сюди, реалізовують банкам, які потім оперують нею зі своїми клієнтами —
на законних підставах, оскільки їх теж контролюють і Нацбанк, і фіскальні
структури — на цьому відрізку я б не говорив про валюту як про засіб «відмивання».
— Які перспективи «кеш-бізнесу» в Україні?
— Перспективи серйозні, до того ж незалежно від ступеня
стабільності гривні. Адже інтенсивність економічних та приватних контактів
з близьким і далеким зарубіжжям зростатиме. Новим є ринок ввозу готівкових
валют країн СНД та Балтії. Ми — єдиний в Україні банк, що регулярно завозить
російський рубль. І якщо ви їдете до Росії, то набагато вигідніше купити
рублі тут за гривні, ніж купувати на українському ринку долари, а в Росії
продавати їх за рублі.
