Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Гроші — не «в пісок»

Донеччани бачать майбутній рік періодом інтенсивного розвитку гірничого господарства
8 грудня, 2005 - 00:00
ВУГІЛЬНА ПРОМИСЛОВІСТЬ УКРАЇНИ, ЗА СЛОВАМИ ГАЛУЗЕВОГО МІНІСТРА ВІКТОРА ТОПОЛОВА, СТАЄ ВСЕ ПРИВАБЛИВІШОЮ ДЛЯ ІНВЕСТИЦІЙ. «ЦІКАВИМИ БУДУТЬ НАВІТЬ ПІДПРИЄМСТВА, ЩО ВІДСТАЛИ В ТЕХНІЧНОМУ РОЗВИТКУ, АЛЕ МАЮТЬ ЗНАЧНІ ЗАПАСИ», — ПЕРЕДБАЧАЄ МІНІСТР. ЧИ ЗБУДЕТЬСЯ ЙОГО ПРОГНОЗ? НА ПОЧАТКУ ГРУДНЯ НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ, ГОЛОВА ЦК ПРОФСПІЛКИ ПРАЦІВНИКІВ ВУГІЛЬНОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ УКРАЇНИ ВІКТОР ТУРМАНОВ ПОДАВ У ПАРЛАМЕНТ ЗАКОНОПРОЕКТ ПРО ЗАБОРОНУ ПРИВАТИЗАЦІЇ МАЙНОВИХ КОМПЛЕКСІВ ПІДПРИЄМСТВ ІЗ ВИДОБУТКУ ВУГІЛЛЯ / ФОТО РЕЙТЕР

На жодній шахті Донецької області не виконується сьогодні регіональна програма розвитку гірничих робіт (підготовчі виробки, що є запорукою успішної роботи шахт в майбутньому, давно не ведуться). У регіоні вже дуже істотно скоротився рівень проходки, що, на думку експертів, автоматично тягне за собою зменшення обсягів вугледобування і, як наслідок, можливу зупинку ряду вугільних підприємств Донбасу. Таких невтішних висновків дійшли члени спеціальної робочої групи при Донецькій облдержадміністрації, що займалися вивченням ситуації на шахтах регіону. А головний з них: наближається серйозна криза у вугільній галузі.

Сьогодні дуже багато, навіть іменитих і успішних в минулому, шахт Донеччини стоять на межі повної зупинки. Наприклад, на шахті «Трудовская» (Донецьк) доробляється остання з двох лав, що діяли на початку року, після чого шахта фактично залишиться без вугледобування. І це може призвести до її вимушеної ліквідації, тому що нові лави досі не підготовлені. Таке ж становище на багатьох інших підприємствах. Досить сказати, що на 22 шахтах задіяно лише по одній лаві, а нові лави не готуються. Причину цього керівництво області вбачає в недостатньому фінансуванні вугільної галузі з боку держави. На багатьох шахтах Донеччини вже давно спрацювалося гірничошахтне і енергомеханічне обладнання, і вони вважаються вмираючими. Щоб «пожвавити» їх, потрібне серйозне фінансування. Більше того, через вимушену зупинку багатьох шахт страждають ще і шахти діючі. Зароблені ними гроші спрямовують ще і «тому парню», який не має можливості працювати. У результаті виходить, що коштів бракує і на «пожвавлення» вмираючих, і на модернізацію діючих підприємств.

У зв’язку з цим, зазначає заступник донецького губернатора і вугільний куратор Олександр Клименко, «майже третина всіх виділених бюджетних коштів для шахтарів майже буквально «йде в пісок». Виходить замкнене коло: утримувати мертву шахту дорого, а закрити... — ще дорожче. Як правило, з процесом виконання всіх потрібних для ліквідації шахти робіт зволікають на невизначений термін (наприклад, на деяких шахтах він може тривати два-три роки), і весь цей час мертва шахта забирає величезні кошти, які можна було б використовувати на підтримку нормально працюючих підприємств.

Як зазначає начальник Управління вугільної промисловості Донецької облдержадміністрації Анатолій Вовченко, сьогодні в багатьох роботах просто немає сенсу: за допомогою спеціальних програм їх можна було б просто розтягнути у часі й виконувати поступово, а гроші, виділені на них, витратити, наприклад, на будівництво водовідливів на діючих шахтах, що на сьогодні є набагато актуальнішим. Багато шахт мають великі запаси вугілля, але їх не можна дістати, тому що виробки підтоплені. Побудувавши водовідливи, цю проблему можна було б розв’язати. Справа за Міністерством вугільної промисловості, у компетенції якого ці питання. Якби ці роботи було виділено в окрему програму, це б дозволило зекономити кілька мільйонів тисяч гривень за рік, вважають експерти. Наприклад, на ліквідацію 35 шахт Донбасу, які на сьогодні вважаються вмираючими, потрібно 176 млн. грн., з яких 39 мільйонів спрямовують на озеленення територій, а ще 70 млн. — на перепрофілювання відвалів. Якщо розтягнути ці роботи у часі, то від виділених коштів можна було б отримати чималий ефект вже сьогодні.

Один із варіантів виходу з кризи фахівці вбачають у ліквідації об’єднань, які просто вимушені тримати на плаву вмираючі шахти. У цьому випадку підприємства, що нормально працюють, знову дістануть права юридичних осіб, що дозволить їм залучати ще і кредитні ресурси. За словами О. Клименка, це могло б врятувати багато шахт. За його даними, області потрібно залучити близько 38 гривень інвестицій на тонну вугілля, що добувається. За рахунок додаткового фінансування одна тільки шахта «Тернопільська» могла б вийти на рівень видобутку 300 тисяч тонн вугілля на рік. Вуглярі Донеччини пропонують також для упорядкування й оптимізації розрахунків за вугілля розробити систему прямих договорів між керівництвом шахт, місцевими органами й електростанціями.

Все це дозволило б уникнути цілого ряду проблем. Найгострішою з них, безумовно, є заборгованість із заробітної плати. Вона вже досягла майже 180 млн. грн. На шахті №20 «Карбон» (м. Шахтарськ) ось вже другий тиждень на поверхню не підіймаються 23 гірники, які вимагають виплати зарплати за серпень—жовтень 2005 року.

Але якщо страйкарі не кидають шахту, то нові робітники туди просто не йдуть. Як вважає Клименко, це пов’язано з тим, що майже будь-яку шахту і в будь-який момент може бути зупинено через нестачу лав, а люди знову залишаться безробітними. Крім того, на мотивацію до праці впливає ще й брак нормальних умов і охорони праці, адже обладнання практично не оновлюється.

Внаслідок здійсненого дослідження робоча група пропонує оголосити 2006 рік роком інтенсивного розвитку гірничого господарства і різкого збільшення обсягів гірничих робіт, для чого, на її думку, є потреба в повному забезпеченні необхідними ресурсами. Вуглярі хочуть визначити в регіоні найбільш пріоритетні шахти і максимально підтримати їх і також просять міністерство виробити генеральну структуру управління вугільною галуззю і накласти мораторій на її зміну протягом 5—10 років. Проблеми Донбасу пропонують обговорити громадськості всієї країни. Інакше гроші, що виділяються регіону, можуть і надалі використовуватися без належного ефекту.

Ганна ХРИПУНКОВА, «День»
Газета: 
Рубрика: