Львів уже давно відомий в Україні як місто з дефіцитом водних ресурсів. І ось першого березня в столиці Галичини на 44% підвищили тарифи на воду. Ця новина викликала в місті шквал обурення. Сім’я із чотирьох чоловік, яка мешкає в трикімнатній квартирі, платитиме приблизно 300 гривень на місяць. Услід за водою, й це очевидно, потягнуться й інші послуги…
Для львів’ян, які погану водопровідну новину, звісно, зустріли без будь-якого ентузіазму, вона до того ж звучить майже як насмішка: воду в квартири у Львові подають, як правило, не більше трьох годин вранці та стільки ж увечері. У результаті вода стала в місті чимось на зразок розмінної монети для політиків. Зокрема, на цьому ресурсі легко виграти вибори. Щоправда, так само легко й розлучитися з посадою... Така можливість, очевидно, нині відкривається перед львівським мером Любомиром Буняком, який, приміряючись до свого нинішнього крісла, пообіцяв городянам забезпечити їх водою. А якщо за два роки свого правління не зробить воду в кранах постійним явищем, то, обіцяв Буняк, він покине свій високий пост. Нещодавно журналісти спитали пана Буняка, чи збирається він стримати своє слово? Але мер підтвердив, що є його справжнім хазяїном, і уникнув прямої відповіді, заявивши, що він багато робить для того, щоб вода стала у Львові постійним надбанням. І все. (Хоча ні, саме його слово було вирішальним у питанні останнього підвищення тарифів).
Проте особливо винуватити Буняка також не можна. Усі, хто знайомий із водним господарством Львова, стверджують, що давати таку обіцянку, навіть у популістському очманінні напередодні виборів, було дуже ризиковано. Щоб стало зрозуміло, наскільки «вода» складна, просто непід’ємна для міського бюджету, наведу дані незалежних експертів із Данії: щоб довести до рівня європейських стандартів нинішній стан водопостачання у Львові, потрібні $240 млн. і ще стільки ж необхідно вкласти в систему каналізації. Загалом майже півмільярда! У Стокгольмі, наприклад, під час реконструкції міських очисних споруд водопроводу витратили 1,5 млрд.
Проте світло в кінці тунелю все-таки з’явилося. У травні минулого року на сесії міськради прийняли комплексну програму покращання системи водопостачання та каналізації. А Міжнародний банк реконструкції та розвитку виділив під цей проект дуже вигідний (дешевий) кредит ($24 млн.). П’ять перших років за ним виплачуватимуть тільки відсотки (1,27% річних); а платежі з «тілу» боргу розкидають на подальші 15 років. Плюс шведський уряд, не без власного інтересу, дає грант ($6 млн.) на реконструкцію очисних споруд каналізації. Адже очисні споруди Львова визнані однією з 12-ти забруднюючих точок, які впливають на екологію Балтійського моря.
Щоправда, всі ці гроші «Львівводоканал» навряд чи отримає, оскільки йому не уникнути перерахування до української скарбниці 8 млн. гривень різних податків і митних зборів. Поки що слізні прохання про звільнення від цих податків ні Кабмін, ні Верховна Рада не розчули. До того ж застопорилося фінансування проекту з місцевого бюджету. Львівські депутати не знайшли необхідної суми, виділивши з міського бюджету лише 25 млн. гривень на невідкладні потреби, які до проекту не ввійшли.
Уже визначили й генерального підрядчика робіт — датську фірму «Per Aaslef A/S», і послідовність робіт. Датчани, щоправда, вимагають налагодити взаєморозуміння між «Львівводоканалом» і споживачами. На їхню думку, споживачі повинні самі хотіти оплачувати тариф, що покриває витрати підприємства… Тому водопровідники тепер беруть на себе функції агітаторів і пропагандистів. Перший заступник директора «Львівводоканалу» Михайло Винявський стверджує: «Тарифи справді обгрунтовані. Нам дорікають, що вони мало не найвищі на Україні, але ж потрібно зрозуміти, що однаковими тарифи в різних областях бути не можуть. У когось вода, як кажуть, під носом, а ми подаємо її за 100 — 120 кілометрів». Водопровідний топ-менджер нагадує, що через низький тариф не виплачують зарплату персоналу підприємства і, лише трохи перебільшуючи, описує важкі умови роботи («за 400 гривень люди стоять по пояс у воді взимку») та викликану цим текучість кадрів (минулого року звільнилися 290 робітників). Але тут не тільки недоробки водопровідного начальства. Городянам варто було б усе-таки вникнути в економічні проблеми цього підприємства. Досить сказати, що в собівартості води 41% становить плата за електроенергію, яка, як стверджує Винявський, постійно зростає. Водопровідники вимагають від своїх господарів — мерії та міськради — пільг у податку на землю, але підтримки в них не отримує. У результаті зростають податкові недоплати. За даними обласної податкової адміністрації вони становлять 32 млн. грн. (підприємство підтверджує тільки 19). І сьогодні податківці вільно можуть оголосити водоканал банкротом.
Такий підхід міг би закласти досить просте, але ще менше вигідне для львів’ян, ніж навіть підвищення тарифів, рішення. Новий власник, а ним, не виключено, може стати приватне Львівське обленерго (йому водоканал винен 46 млн. грн., а разом зі штрафними санкціями — майже 63 млн.), можна бути впевненим, не церемонитиметься (днями між ним і водоканалом розпочався черговий тур протистояння, який загрожує городянам повним відключенням водопровідних мереж). І тоді, дивись, доведеться платити вже не 1,66 гривень за кубометр, а, наприклад, п’ять. Така ситуація, як стверджують і енергетики, й водопровідники, цілком реальна.
Потрібно ще врахувати, що цього року водоканал повинен додатково витратити 27 мільйонів гривень на роботи, пов’язані з реалізацією проекту Міжнародного банку. Інакше стане неможливою реконструкція водопровідної та каналізаційної мереж. Тим часом цей проект, на думку керівника групи його реалізації Льва Гіппа, через відсутність фінансового покриття частини робіт є досить ризикованою справою.
Але ще більше та повсякденно ризикують львів’яни. Нещодавно сталася аварія з архітектурною перлиною — каплицею Боїмів. За однією з версій, це пов’язане з впливом витоків із водопроводу. Якщо негайно не розпочати реставрацію відповідних систем, Львову не уникнути й інших аварій, а можливо, й трагедій. Адже труби під містом вкладали ще сто років тому.
І тут пригадується мудрий Соломон, який визнав слушність й однієї, й другої сторін-сперечальників. У Львові дуже подібна ситуація. З одного боку — споживачі, яким нічим, а насправді й нема на що платити нову ціну за воду, якою вони, по суті, не можуть користуватися. З іншого —водопровідники, яким також потрібно на щось жити, та ще й мати витрати на реконструкцію вже давно застарілих систем. Де взяти суддю, який би перевершив біблійного й допоміг столиці Галичини та її жителям? Думається, на цю посаду повинна активно претендувати держава.
