У наші дні вітчизняний хміль забезпечує всього 15% потреб виробників пива, які вимушені імпортувати об’єми сировини, яких не вистачає. Добре відомо, що в умовах вільного ринку можна вижити лише будучи спроможним запропонувати новий та конкурентний товар. У хмільництві це означає виведення і вирощування нових сортів, що відповідають вимогам пивоварної індустрії та реалізовуються за прийнятними цінами.
За останні десять років спектр сортів хмелю зазнав значних змін у всьому світі. З одного боку, це пов’язане зі змінами потреб пивоварів, з іншого — із виведенням нових, конкурентніших сортів. Це десятиріччя характеризується наступними основними змінами: основні гравці ринку — це країни, в яких хміль не вирощують, але виготовляють пиво; країни, які вирощують хміль у розмірах, що перевищує внутрішні потреби; країни, в яких культивується переважно хміль грубих сортів, але разом із тим відчувається потреба в тонших сортах пива, наприклад пельзенського (і, відповідно, ніжніших сортах хмелю); країни, які імпортують хміль для посередницької торгівлі, але мають власний хміль у достатніх для виробників пива розмірах; і країни, які вирощують переважно ароматні сорти хмелю, але для задоволення внутрішніх потреб у виробництві звичайного пива закуповують хміль грубих сортів або продукти їхньої переробки. Вирощений у таких країнах ароматний хміль експортується.
Україна відноситься до останньої групи. Маючи найсприятливіші умови для вирощування примхливих ароматних сортів хмелю, вона зайняла міцне місце в невеликому списку подібних їй країн — Польщі, Німеччини, Чехії, Словаччини, а також країн колишньої Югославії.
Відсутність інформації про справжній стан хмільництва в Україні, окремі рекомендовані публікації про нібито повний розвал хмільництва в нашій країні породжують чутки та необ’єктивність в оцінці українського хмільництва.
За останні десять років в українському хмільництві багато що змінилося. Всі колишні хмілерадгоспи приватизовані. Хто не зміг вижити в нових умовах господарювання, припинили діяльність, або тягнуть жалюгідне існування. Там, куди прийшли нові господарі, ситуація стабілізувалася, і останні кілька років хмелярство активно розвивається. В Україні почали активно розвиватися спеціалізовані хмільницькі підприємства. Найактивнішим регіоном у розвитку хмільництва став Західний регіон України — Львівська область. У цьому регіоні активно працює чотири підприємства, які виробляють понад 20% усього виробництва хмелю України. Повністю зроблена сортозаміна, посаджено близько 100 га нових насаджень, створена лабораторія розмноження саджанців хмелю, вирощуються нові перспективні сорти української та іноземної селекції.
Цифри говорять самі про себе. Якщо 2004 року в Україні нараховувалося понад 150 хмілегосподарств, і всі вони вирощували 438 тонн хмелю, то 2008 року в Україні діючих — 65 хмілегосподарств, і вирощують близько 900 тонн хмелю. За останні кілька років майже на 100% відбувається сортозаміна насаджень хмелю в Україні та збільшується врожайність з кожного гектара.
Ще одним аргументом на користь українського хмільництва можна констатувати той факт, що в Україні відома німецька компанія Хопштайнер змонтувала сучасний могутній гранулятор (Житомирська область, село Карпівці), не дивлячись на те, що в Україні вже гранулятор є і використовується з успіхом. До чого б це? Та все просто, хміль в Україні є, і якість цього хмелю відмінна, та ось визнавати це якось не дуже хочеться. Ось і скуповують перекупники, користуючись моментом, у хмелярів подешевше хміль «невідомий у Європі», гранулюють на хорошому обладнанні. Потім під німецьким брендом «імпортний» хміль, вирощений в Україні, і продається краще — на Оболонь, у Росію та Польщу.
Окремо про цінову політику. Дійсно, ціна на український хміль не стабільна. Як вона може бути стабільною, коли Оболонь 2007 року скуповує хміль у імпортерів по 2300—2600 гривень за 1 кг альфа-кислоти, а в українських виробників хоче купити в півціни.
Нині склалася така ситуація, що український хміль пивовари купують не у виробника, а в перекупників, які збирають хміль у хмелярів і перепродують пивоварам. Ціни зовсім різні. Кому це вигідне? За кілька років увесь хміль з України йтиме на інші ринки, а вітчизняні пивовари купуватимуть «імпортний» хміль, як звичайно, переплачуючи.
Хмелярі та пивовари зобов’язані виробити чітку поведінку щодо партнерських відносин. Давно час налагодити відкриті й дружні відносини між виробником хмелю і споживачем. Виключити спекулянтів та посередників, які дестабілізуватимуть попит і пропозицію хмелю.
Ринок набуде більшої стабільності, якщо пивовари проводитимуть відкритішу політику щодо об’ємів хмелю, що споживається або зберігаються ними, оскільки помилкові припущення частини хмелярів та переробників провокують спекулятивні дії перекупників, що відбувалося 2007 року. Це наносить збиток хмелевиробництву, а також і пивоварінню на тривалий період.
Крім того, виробництво хмелю повинне бути набагато більшим, ніж раніше, захищене стабільними контрактами. Ми вважаємо, що за них переважно повинні відповідати великі пивзаводи, оскільки торгові й перероблюючі компанії не можуть повністю взяти це на себе. Подальший розвиток системи контрактів допоможе прогнозувати ситуацію на ринку в майбутньому. Укладаючи контракти на весь об’єм хмелю, що отримується з певної площі, найбільші пивоварні компанії зможуть стабілізувати ринок, оскільки буде виключене переважання нестабільного готівкового ринку.
КОМЕНТАР
Яскравий приклад Чехії
Нещодавно довелось проводити серед студентів низку соціологічних опитувань на тему їхньої обізнаності з економікою сусідніх країн (їхні результати висвітлював «День»). І що вразило в опитуванні щодо Чехії — усі майже одностайно вважають важливим національним продуктом пиво, а відтак і виробництво хмелю й солоду. Пошана чехів до цих продуктів, зарівно — як і вміння уже тривалий час заробляти чималі гроші, викликають пошану і зацікавленість. Саме в хмелярстві дивним чином перемішались історія, національні традиції та сучасна високо конкурентна економіка. Де історичні корені хмелярства і пивоваріння, галузей, які можна віднести не лише до економіки, але й до культури та історичного надбання.
Початок хмелярства на території сучасної Чехії сягає глибин століть. Вже в XV—XVI столітті хмелярство мало загальне поширення, тому вважають, що початок галузі слід шукати в XIV столітті... Приблизно на межі XIV—XV століть під впливом виявлення найсприятливіших територій, виробництво хмелю концентрується у найбільш придатних регіонах, насамперед в околиці Жатець. А Жатець у сучасній Чехії знають всі! Поступово вдосконалюються технології вирощування, системи опорних конструкцій, способи сушіння і зберігання хмелю. Вплив хмелю на тогочасне життя стає все відчутнішим. У цих доволі несприятливих для сільськогосподарської діяльності місцевостях важко давалось виробництво хлібу, молока чи м’яса. А хміль і пиво давали стабільні доходи. Виразом того є тогочасна приказка (в перекладі) — «Пивовар, вівчар й рибак багачам дає в комору». Рівень прибутковості великих господарств напряму залежав від наявності бровару який забезпечував до 30% усіх прибутків.
В 1585 році лікар, математик, астроном Тадеуш Гаєк створив один з ранніх творів про пиво — De Cerevisia etc., в якому чи не вперше в чеських літературних джерелах визначено пиво як «напій з води, зернових та квітів хмелю», а про хміль стверджує, що «хміль пиво робить не лише пивом, але й добрим пивом, та сприяє його витримці та здоров’ю того, хто його п’є».
У сучасній Чехії збережено і примножується чимало хмелярських традицій, пов’язаних із історичним минулим. Одними з таких традиційних свят є фестиваль хмелярства в Жатцю (Chmelfest) та щорічне святкування останнього пагона хмелю (Docesna). Один фестиваль на початок хмелярської компанії, інший на завершення (молоде пиво за аналогією молодого вина).
Справді унікальні й неперевершені за смаком сорти пива варять у доволі поширених міні-пивоварнях. Поважні готелі та ресторани вважають за честь мати власний бровар. На сьогодні в Чехії діє 47 промислових пивоварів, та понад 300 міні-броварів у ресторанах. Продумана спеціальна господарська та податкова політика Чехії спрямована на заохочення діяльності міні-пивоварних виробництв. Саме вони, а не гіганти хмільної індустрії отримують певні економічні преференції. Адже як важливо зберегти для нащадків смак справжнього класичного продукту та його регіональні розмаїття.
Чехи гордяться власними традиціями хмелярства й пивоваріння, вважаючи їх частиною власної культури, національних традицій та самоідентичності. З іншого боку, хмелярство є важливою ланкою чеської економіки, а чеський хміль — символом фахового підходу та якісної праці. Однак у хмелі та хмелярстві, як і у пивоварінні чи автомобілебудуванні, чи навіть у більш традиційному скловарінні ми можемо побачити дещо більше — любов і пошану до професійної, якісної та відповідальної праці. Як бракує цього нам!
Якісна праця, професійний підхід, компетентність та відповідальність — це такі ж важливі, а можливо, значиміші, національні продукти, як чорноземи чи запаси нафти. Адже самих заклинань типу «житниця Європи» замало, треба переконати цю Європу в тому, що коровай справді буде смачним, щороку повноцінним та якісним. Якщо вже спокусились бути «доменною піччю» Європи — то й метал треба виробляти такий, щоб усі знали його переваги. Це питання конкурентоспроможності, яке так важливе та яскраво проявляється особливо у період криз та несприятливої кон’юнктури.
