Шкалу національних кредитних рейтингів затвердив нещодавно уряд України. Вони поділяються на короткотермінові, які характеризують кредитний ризик на термін до року, і довготермінові — на термін понад рік, а їхні значення варіюються в межах від «uaK1» (найвища кредитоспроможність) до «uaKD» (дефолт) для короткотермінових рейтингів, і від «uaAAA» до «uaD» — для довготермінових. Рейтинги поділяються на дві категорії — інвестиційного і спекулятивного рівня. Довготермінові рейтинги інвестиційного рівня в міру зменшення кредитоспроможності розташовано таким чином: «uaAAA», «uaAА», «uaA» і «uaBBB», спекулятивного — «uaBB», «uaB», «uaCCC», «uaCC», «uaC» і «uaD». Шкала короткотермінових рейтингів коротша і в кожній категорії ділиться на три рівні: в інвестиційній — «uaK1», «uaK2», «uaK3», у спекулятивній — «uaK1», «uaK1» і «uaKD».
Як коментар до рейтингу використовується прогноз — позитивний, стабільний чи негативний, який вказує на його можливу зміну в майбутньому. Якщо рейтинг визначається лише на базі публічної інформації про об’єкт оцінки, до його значення додається значок «pi». Держкомісія з цінних паперів і фондового ринку протягом місяця повинна визначити агенції, уповноважені провести рейтингову оцінку.
Слово «рейтинг» має в Україні найширше застосування — регулярно публікуються різноманітні рейтинги: політиків, телепередач, ресторанів і подібного. Читачам економічної преси відомі рейтинги українських банків, складені за принципом їхнього ранжування за тим чи іншим показником — власним капіталом, активами, прибутковістю. Кредитні рейтинги посідають тут особливе місце. Їхнє головне призначення — оцінка надійності позичальника. Фактично, кредитні рейтинги відповідають лише на одне питання — наскільки ймовірним є невиконання позичальником своїх фінансових зобов’язань чи, іншими словами, яка ймовірність дефолту такого позичальника. У розвинених країнах кредитні рейтинги сприймаються як необхідний інструмент інфраструктури фінансових ринків, який забезпечує право інвестора на отримання об’єктивної незалежної інформації про кредитоспроможність позичальника.
Поява цього інструмента припала на один із найважчих і найбільш «авантюрних» періодів світової економічної історії. Перші кредитні рейтинги облігаціям компаній і рейтинги суверенних боргових зобов’язань було присвоєно компаніями Moody’s Investor Service і Standard Statistics Bureau у другій декаді ХХ століття, але історія розвитку кредитних рейтингів бере свій початок у США в середині ХIХ сторіччя. У той час потреба великих промислових корпорацій у капіталі стимулювала випуски цінних паперів, що, зрештою, призвело до розвитку так званої «паперової економіки» з чередою злетів і фінансових крахів. Дефіцит довіри породив попит на незалежну експертизу й непідкупну репутацію, що в сукупності давало можливість інвесторам тверезо оцінювати ризики вкладень капіталу в папери тих чи інших компаній.
Відтоді практика присвоєння незалежних кредитних рейтингів борговим зобов’язанням ствердилася й широко застосовується на фінансових ринках світу. На сьогоднішній день лідери світового рейтингового бізнесу Moody’s і Standard&Poor’s присвоюють рейтинги борговим зобов’язанням на загальну суму близько 100 трлн. дол. США. Ці дві агенції мають найбільшу вагу, займаючи спільно до 80% ринку міжнародних кредитних рейтингів, і користуються високою репутацією та довірою інвесторів у всьому світі.
Поширивши свою діяльність на міжнародний рівень, провідні світові рейтингові агенції присвоюють кредитні рейтинги емітентам і борговим інструментам у різних країнах за єдиною міжнародною шкалою незалежно від географічного положення емітента. Це дозволяє інвесторам оцінювати рівень кредитного ризику в глобальній перспективі.
У той же час у країнах із перехідною економікою використання міжнародної шкали рейтингів національними позичальниками обмежене низьким суверенним рейтингом країни перебування. Це стосується і України. Навіть першокласний внутрішній позичальник неспроможний подолати так звану «стелю країни» і отримати високий міжнародний рейтинг. У таких країнах застосовуються внутрішні системи рейтингової оцінки і національні шкали кредитних рейтингів. Так, у Росії міжнародна рейтингова агенція Standard & Poor’s оперує одночасно двома рейтинговими шкалами — російські позичальники з міжнародними амбіціями отримують кредитні рейтинги за міжнародною шкалою, а позичальники «місцевого значення» мають можливість отримати внутрішній рейтинг за національною російською шкалою.
В Україні є невелика кількість позичальників міжнародного рівня. Це стримує прихід до країни провідних міжнародних рейтингових агенцій, які надають перевагу тому, щоб «дистанційно» наглядати за нечисленними володарями міжнародних рейтингів в Україні і не планують у найближчому майбутньому відкривати свої офіси в нашій країні. Це також означає, що провідні світові агенції, скоріше за все, обмежаться присвоєнням міжнародних рейтингів і не впроваджуватимуть внутрішні українські шкали рейтингів.
За цих умов непогані стартові можливості для розвитку бізнесу мають українські рейтингові агенції, які зароджуються (їх у країні не більше п’яти). Причому, їхні послуги (рейтинги за внутрішньою національною шкалою) не конкурують із міжнародними рейтинговими послугами, а в значній мірі доповнюють їх.
Вельми ймовірним сценарієм у зв’язку з цим може стати співпраця міжнародних і українських рейтингових агенцій. Так, відповідні заходи до цього приймає створена 2001 року в Києві агенція «Кредит-Рейтинг».
Запуск такого проекту зовсім не просте завдання в зв’язку з новизною для України технологій і методів, які вживаються при рейтинговій оцінці. Ще складніше накопичити і примножити головний актив рейтингової агенції — її репутацію. На це можуть піти роки. Агенція повинна не лише постійно демонструвати ринкові високий професіоналізм, але й не давати ні найменших приводів для сумнівів у безсторонності своїх оцінок. У свою чергу домогтися неупередженості і об’єктивності рейтингів можливо лише при повній незалежності рейтингової агенції від державних органів, регуляторів і об’єднань учасників ринку, самих «рейтингованих». Тому агенція не має права виступати учасником фінансового ринку чи бути кредитором своїх клієнтів, щоб не мати матеріальної зацікавленості в зниженні чи підвищенні окремих кредитних рейтингів, що, як правило, супроводиться зростанням чи спадом ринкової вартості відповідних активів...
На цьому ринку і зараз, і в майбутньому все дуже спокійно, стабільно. Але, насправді, з розвитком фондового ринку конкуренція постійно загострюватиметься і вестиметься у витончених і прихованих від стороннього погляду формах. Так, керівник проектів у фінансовому секторі України представництва Світового банку Анжела Пригожина, коментуючи розпорядження Кабміну «Про затвердження концепції створення системи рейтингової оцінки регіонів, галузей національної економіки, суб’єктів господарювання», нещодавно заявила, що СБ не може оцінювати діяльність ні міжнародних, ні українських рейтингових агенцій, оскільки не має для цього необхідних технічних методик і досвіду. Пригожина вважає, що лише ринок може дати оцінку рейтинговій агенції з урахуванням її репутації та досвіду роботи. Вона також зазначила, що до повноважень такої регулюючої організації, як Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), не входить проведення конкурсу з добору агенцій, уповноважених провести національну рейтингову оцінку, й додала, що ДКЦПФР може лише рекомендувати емітентам при виході на міжнародні ринки отримувати рейтинги платоспроможності міжнародних агенцій, що дозволить знизити вартість позик. Пригожина підкреслила, що національні рейтингові агенції повинні історично на базі багаторічного досвіду довести правильність своїх критеріїв оцінки.
