14 грудня, в день ушанування ліквідаторів аварії на Чорнобильській АЕС, підприємці мають намір підтримати акцію протесту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Про це під час прес-конференції в УНІАН повідомила народний депутат, голова парламентського Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва Наталія Королевська. «14 грудня проходитиме акція «чорнобильців», і ми, безперечно, цю акцію підтримаємо», — повідомила депутат. За її словами, того ж дня у Хмельницькому проходитиме «міжрегіональний майдан», у якому підприємці також візьмуть участь.
Королевська повідомила, що за підсумками переговорів із чорнобильцями було підготовлено та зареєстровано в парламенті два законопроекти — щодо внесення змін до Закону про держбюджет із нормою про виконання рішень судів стосовно «чорнобильців», «афганців», «дітей війни», а також щодо позбавлення пільг і підвищених пенсій народних депутатів, представників Кабінету Міністрів. Якщо ж до 1 лютого парламент не розгляне ці законопроекти, то буде визначена дата проведення спільних акцій протесту підприємців і «чорнобильців», «афганців», студентів, інших незахищених верств населення, пообіцяла Королевська.
До критики та обіцянок публічного опору від опозиції, так само як і до акцій протесту, чинному урядові не звикати. Суспільне невдоволення супроводжує його діяльність фактично від перших днів роботи. Адже, мабуть, кожна ініціатива нинішнього кабміну пройшла гартування на майданах, у мітингах та протестах... Проте, здається, казан народного терпіння останнім часом починає набирати небезпечно високу температуру. Градус суспільної дискусії все частіше балансує на межі соціального вибуху.
Чи стали останні події та людські жертви для влади тією межею, яку не можна переступити? Схоже, що ні. Зокрема, як повідомило «Дню» достовірне джерело з оточення першого віце-прем’єра Андрія Клюєва, в Кабміні сьогодні не бачать підстав для відставки. «Йти на всі вимоги (чорнобильців, афганців. — Авт.) ми не можемо, в нас немає на це грошей», — виправдовувався нещодавно на з’їзді роботодавців віце-прем’єр-міністр, міністр соціальної політики України Сергій Тігіпко. Адже, щоб задовольнити вимоги всіх пільгових категорій громадян, владі потрібно знайти 170 мільярдів гривень, підрахував урядовець. «Чути людей, безумовно, треба, але є межа, яку ми переступити не можемо», — наголосив Тігіпко.
Так, справді, межа, яку не можна переступати, є, але вимірюється вона не грішми, витраченими на потреби суспільства, а мірою відвертості діалогу між владою та суспільством. Адже саме на імітацію комунікації скаржаться всі ті, хто сьогодні виходить на вулицю. Мовляв, ілюзія «поступок», а не принципове вирішення конфлікту — ось що обурює сьогодні суспільство. А ще — відсутність усвідомлення відповідальності за слова та вчинки. Це те, що фактично робить нас незастрахованими від того, що влада, бажаючи заручитися підтримкою якоїсь окремої категорії населення, на чергових виборах не спокуситься пообіцяти їм двократне підвищення виплат. А отримавши перемогу на виборах, сушитиме голову, як виконати обіцяне. І таки додумається — обмежити кількість тих, хто користуватиметься пільгами, визначаючи найбіднішого з бідних. Адже й ті пільги, які сьогодні у владі називають непосильними для бюджету, встановлювали не чорнобильці, й не афганці, й не пенсіонери.
Сьогодні, коли градус суспільного невдоволення зростає, влада чомусь і далі поводить себе алогічно: замість того, щоб налагодити канали зв’язку, на які скаржиться суспільство, вона «окопується» комунікаційними бар’єрами, огороджуючись металевими парканами та колонами міліції. У відповідь суспільство й собі додає «броні». Зокрема, підприємці мають намір створити комітет захисту учасників акцій протесту. «Комітет захисту тих людей, які виходять на акції протесту, щоб люди були впевнені, що в разі беззаконня влади, в разі насильства з боку влади ми забезпечуватимемо як допомогу з народними депутатами, як юридичну допомогу, як судовий, так і громадянський захист», — заявила Королевська. Втім, чи може за таких умов відбутися повноцінний діалог, коли кожна зі сторін — у броні?
У п’ятничному номері «День» у розмові з президентом МІМ-Київ Іриною Тихомировою намагався знайти відповідь на питання, яким має бути ефективний алгоритм поведінки бізнесу в час загострення діалогу влади та суспільства (матеріал «Про вміння слухати і ставити питання», №220-221 від 2 грудня 2011 р.). На думку експерта продемонструвати свою громадянську позицію в цей скрутний для країни час бізнес має шанс не на вулиці, а в чесній роботі. Чи згодні з колегою підприємці на місцях, читайте нижче у коментарях із регіонів.
КОМЕНТАРI
Роман ФЕДИШИН, генеральний директор ТОВ «Шувар», Львів:
— Соціальну напругу в Україні відчувають не лише підприємці — всі громадяни. А для того щоб вижити в цій ситуації, українцям треба набагато більше працювати. Я вважаю, що всі ми, громадяни України, дуже мало уваги приділяємо роботі, продуктивності праці у будь-якій галузі — це наша хвороба, наша проблема. Біда в тому, що ми втратили таке важливе поняття як культ праці. І це стосується всіх, у тім числі — уряду, чинної влади.
Марк ЗАРХІН, голова Гільдії рестораторів Львова:
— Напругу в суспільстві, звичайно ж, відчуваємо. Тим паче, що вона збільшується. І це дуже тривожний фактор. У Львові, наприклад, якщо немає напливу туристів, зменшуються каси у ресторанах, це означає, що люди починають заощаджувати на речах, на котрих ще півроку тому не заощаджували. У цей час соціальних негараздів представники бізнесу мають максимально об’єднуватися, щоб, з одного боку, тиснути на державні структури, аби відстоювати свої права, а з другого — щоб не допустити в Україні пролиття крові. Тому що країна, в якій соціальна напруга доходить до межі, коли люди не готові терпіти, відтак починаються екстремальні явища, кровопролиття стане проблемою, страшною бідою абсолютно для всіх — підприємців, влади, всього населення країни. Отож для нас головне, щоб соціальна напруга не спричинила внутрішніх сутичок, після яких назад, до мирного існування в країні, вже не буде вороття.
Наталія ШОЛОМЕЙЧУК, голова профспілки підприємців «Захист справедливості», Тернопіль:
— У цій ситуації єдиний вихід для нас — захищатися всім разом, не опускати руки. Ми змогли вижити в ті важкі часи, коли на зорі становлення української незалежності нас держава взагалі викинула з робочих місць, змогли вижити, дати собі раду. Але це тільки тому, що ми мобілізувалися. І зараз нам треба мобілізуватися, згуртуватися, разом відстоювати свої права. Якщо ми самі для себе цього не зробимо, за нас ніхто не зробить.
Борис КЛУНЬКО, приватний підприємець, Дніпропетровськ:
— Можу сказати, що підприємці наразі просто спостерігають за тим, що відбувається в країні, оскільки тиск на бізнес зростає. Принаймні, в тій сфері, де я працюю, ділова активність зменшується. Скорочується кількість замовлень на будівництво. Головна причина в тому, що підприємці не можуть отримати на прийнятних умовах гривневі кредити. У євро і доларах — будь ласка, але такі кредити бізнес, навчений досвідом кризи 2008 року, побоюється брати. Наскільки я розумію, це пов’язано з фінансовою політикою Нацбанку. Інша тенденція — місцевих підприємців витісняють із певних сфер бізнесу. Йдуть із ринку навіть відомі компанії, а свої капітали, очевидно, переводять в інші сфери або в «тінь». Але чекати, що підприємці вийдуть найближчим часом на вулицю — не доводиться. Їхня основна сфера діяльності в економіці, тому вони шукають спосіб виживання в нових умовах. У найкращому разі бізнес може надати фінансову й організаційну підтримку політичним партіям і соціальним рухам. Так, як це було під час помаранчевої революції. До речі, за моїми відчуттями, кращий час для бізнесу був у 2006—2008 роках. Влада в країні тоді змінилася, не було засилля чиновників, і на якийсь час тиск зменшився. Зараз усе повернулось у «дореволюційні» часи. Але я не думаю, що на парламентських виборах можна очікувати масової підтримки опозиції. Швидше за все, ситуація визріє до наступних президентських виборів, коли підтримка певного кандидата може змінити обстановку в Україні.
Олександр ДУДКО, президент Спілки підприємців і роботодавців і Криму, член ради Федерації роботодавців України:
— Бізнес-середовище відчуває небезпечне підвищення рівня соціальної напруги в суспільстві. Причин для цього багато. Нещодавнє соціологічне опитування понад 2000 респондентів — суб’єктів підприємницької діяльності з 226 міст України показало, що в країні зросла корупція більш ніж у півтора разу, збільшилися суми і ставки хабарів. Прокуратура не бореться зі створенням штучних перешкод законній підприємницькій діяльності. За останні два роки практично взагалі відсутні прецеденти порушення справ за ч. 3 ст. 206 КК України. Зміцнилась порочна система відкатів із бюджетних закупівель і фінансування програм, які в окремих випадках зросли з 15% до 50% і більше. В Україні деградує судова система. Деякі судові рішення вже мають просто абсурдний і неправосудний характер, суперечать чинному законодавству. Більшість із них не публікується у відкритому реєстрі ухвалених судових рішень. За співучастю таких суддів розцвіло рейдерство і злочинний переділ власності. Наша приватна власність та інвестиції вже нічим не захищені і в будь-який момент можуть бути привласнені конкурентами та шахраями згідно із судовим рішенням «Іменем України». Деякі представники силових структур у регіонах перетворились на звичайні «кримінальні дахи» й елемент залякування невдоволених. Реальна інфляція з початку 2011 року, за оцінкою наших економістів, становила не 5,9%, а понад 29%. Країні потрібна не єдина вертикаль влади, а відновлення демократичного устрою і реального соціального діалогу. Нам потрібна єдність підприємницького руху і середнього класу незалежно від його політичної орієнтації. Ми повинні вимагати проведення негайної і радикальної реформи судової системи з усуненням з усіх посад тих, хто допустив її розвал, із позбавленням судових мантій усіх суддів, які ухвалювали неправосудні рішення. Підприємці пропонують розпочати негайне впровадження інституту саморегулювання економіки на базі вже наявного досвіду Федерації роботодавців України. Без інституту саморегулювання взагалі неможливе саме функціонування ринкової економіки в принципі. Ми пішли від соціалізму, ліквідували атрибут тоталітарної економіки Держплан, але при цьому за 20 років так і не створили ефективного інструменту управління, властивого демократії, який заміщав би його, — саморегулювання. Саморегулювання — це створення порядку з хаосу. У всьому світі саморегульовані організації та їх об’єднання встановлюють відносини у сфері виробництва товарів і послуг, етики підприємництва, внутрішньогалузевої і міжгалузевої конкуренції, стандартизації і якості, правил конкуренції та гри на регіональному ринку, його квотування. Саме тому наше майбутнє, хоч як це дивно, сьогодні більшою мірою залежить не від влади, а від нас самих — наскільки сам бізнес готовий перестати бути рабом і годівницею для нечистих на руку чиновників, як швидко йому вдасться об’єднатися в єдині регіональні організації. Нам треба створювати свої власні економічні інспекції і впроваджувати інститут регіональних уповноважених із регуляторної політики, які контролюватимуть виконання правил чесного ведення бізнесу і добросовісної конкуренції, прийнятих не державними відомствами, а самими галузевими гільдіями.
