Можна згадати про трасти, про звільнення голови Національного банку Вадима Гетьмана та інші дії, які не принесли користі економіці держави. Після Л. Кучми обов'язки прем'єра було покладено на Юхима Звягільського, якому за короткий проміжок часу вдалося збити інфляцію, навіть знизити ціни на паливо... Звичайно, й він не без гріха. Але ось обрали Президентом Л. Кучму, знову одержав свободу дій В. Пинзеник — і знову зліт гіперінфляції, який спричинив горезвісну жорстку монетарну політику, яка й до сьогодні не дозволяє виробництву стати на ноги. Тож і «до», і «після» режисери одні й ті самі. А результати відомі.
Другий аргумент Л. Кучми — скарги на протистояння — мовляв, заважають працювати. Але ці мотиви звучали й коли Президент був прем'єром. Надали безпрецедентних повноважень — нічого не вийшло. Став Президентом — знову влади бракує. Мабуть, Леонід Данилович ніяк не зрозуміє, що в країні з промисловістю, що розвалюється, зубожілим населенням, катастрофічно зростаючим безробіттям та багатством небагатьох політичних протистоянь не може не бути. Як не може лише одна група людей, бажана Президентові, претендувати на монополію істини. Саме гасло про те, що курс Президента є безальтернативним, — це свідчення браку культури та явного невміння йти на компроміс заради просування уперед. Це повторення найгірших рис політики КПРС, яка закінчилася крахом. Причому помилки приховані не в якихось окремих елементах, а в самому економічному курсі.
І нарешті легковажні, нічим не обгрунтовані обіцянки. Соромно читати, як Президент обіцяє подвоєння реального ВВП протягом наступних 10 років. Та звідки вони візьмуться, ці прирости, вже з наступного року на 5, а потім і на 8 відсотків?! З обладнання, яке зношене на 60 і більше відсотків? З неплатежів і заборгованості, яка до кінця року сягне двох річних національних продуктів? З нікчемної ємності внутрішнього ринку, паралізованого неплатоспроможністю підприємств і населення і забитого імпортними товарами? Зі скорочуваних зовнішніх ринків, на яких Україна не може зайняти своїх конкурентних ніш? Це ж справжнісінький блеф, нав'язаний Президенту придворними блюдолизами.
Взяти схвалені Президентом кабмінівські пропозиції щодо податків. Усе зводиться до зменшення ставок, та ще до мораторію на зміни. Перша частина, безумовно, корисна. Але як знизити ставки, не знищуючи освіту та охорону здоров'я? Не враховується: система оподаткування хибна в принципі. І жодних кардинальних пропозицій щодо її змінення! Закріплення ж цієї системи в податковому кодексі, та ще й заборона на зміни, а це прозвучало як стратегічна пропозиція, прирече економіку на остаточне вмирання.
У Президента та уряду досі немає чіткого розуміння, як визначати пріоритети. Уряд загруз у фінансових проблемах (а згідно із Законом Паркінсона, вони вічні!) і не може знайти ресурсів для підтримки хоча б декількох пріоритетів.
Президент постійно скаржиться на слабкість банківської системи. Але вона не може бути сильною за стагнуючого виробництві. В Росії накачали банківську систему кредитами та спекуляціями, тому вона, не маючи підмурівку, завалилася при першому ж поштовхові. Наша встояла саме через слабкість реальної економіки. Наша економічна політика, фактично, спрямована на другорядні цілі: стійкість валюти, міражі іноземних інвестицій, але не на підтримку та стимулювання виробництва. На такій основі в економіці не може скластися нічого доброго. Тим більше, що вже давно час замислитися над тим, як розрядити інфляційну бомбу. А вона ж знову колись вибухне.
Переконаний, починати треба з ліквідації неплатежів, вживання заходів для підвищення місткості ринку, зміни податкової системи, кредитно-грошової та фінансової політики, стимулювати протекціоністськими способами підйом деяких виробництв. Тобто треба дати промисловості подихати, добитися пожвавлення, яке створить кредитоспроможний попит на інвестиції, після чого може початися підйом.
Президент не втомлюється повторювати, що економіка стоїть, тому що застрягли реформи, яким протидіють недруги. Але він не враховує або не здатен зрозуміти, що між ходом реформ і стагнуючою промисловістю часто діє зворотна залежність. Підприємства, що стоять і є нерентабельними, не можна правильно оцінити. А об'єктивний оцінювач — фондовий ринок — в занепаді. Надії на те, що приватизація вдихне життя в підприємства, не виправдовуються. Всезагальні неплатежі, відсутність кредитів і платоспроможного ринку придушують усіх — незважаючи на форми власності. У цих умовах плач про реформи перетворюється на ритуальну лайку. У більшості випадків, кажучи про недостатність реформ, люди самі не знають, про що йдеться. Наприклад, дозволяти продаж землі тепер, коли селяни зубожіли, вкрай небезпечно. Їх швидко пограбують, перетворять на голодних безробітних. Що стосується фермерства, то й воно неможливе без кредитів, створення відповідної інфраструктури, що потребує десятків років. Подивіться, до чого призвело форсування аграрних реформ в Росії. Власної сільськогосподарської продукції там практично немає. Так що просуватися вперед треба обачно, не поспішаючи. Нагадаю приклади: коли почалися реформи, були ліквідовані оптово-збутові структури. Їхнє місце зайняли приватні посередники. Але вони перетворили товарний ринок на кримінальну сферу, почали, по суті, безсоромний грабіж виробників. А тепер всі стогнуть, де гроші? Гроші у посередників, у тіньовому обігові. Створили хаос у фінансах, але не зберегли державного бюджетного банку. Скільки грошей витратили на реформування енергоринку (за іноземним проектом, який вони самі собі сплатили за наш рахунок!), і нічого не вийшло, тому що не вирішується питання платежів, болюче для всієї нашої економіки.
Якщо брати до уваги не лише гривню, а й долари, то монетизація нашої економіки — понад 70 відсотків. Однак переважна маса цих грошей не обслуговує виробництво. У цьому справжня причина інфляції. А у виробників грошей немає (лише 1,5 відсотки обігових коштів). Тому нарощувати треба не монетаризацію взагалі, а кредити виробникам. І при цьому, за можливості, перекривати шляхи витоку грошей до посередників, у тінь, за кордон. Обмежувати імпорт, не допускати перетоку кредитів і бюджетних коштів на валютний ринок. Тобто водночас з додачею гривневої маси треба вплинути на її розміщення. Це складно. І цим не хочуть займатися.
Оточення Президента залякало його інфляцією. Це страховисько вже давно паралізувало його волю до змін. Але страховисько, якщо про нього часто говорити, перетворюється на справжню бомбу вповільненої дії (згадаймо про наші непідйомні зовнішні борги).
Однак людині, яка стільки разів помилялася й настирлива у своїх помилках, не підходить роль мінера. Ним стане новий президент, і я гадаю, що у нас вистачить мудрості зробити правильний вибір.
