31 січня 2020 року Велика Британія перестала бути членом Європейського Союзу. Тепер вона вільна в прийнятті будь-яких рішень, самостійно, без оглядки на будь-кого в Європі має вирішувати свою долю. Особливо це стосується пошуку нових ринків. Можливості для цього досить широкі. Варто нагадати, що колись мало не пів світу були колоніями Англії. Попри всі негативи колоніальної політики, на які ми справедливо наголошували за радянських часів, Англія залишила після себе в колишніх колоніях англійське законодавство, мову, яка стала державною в них і стала надійним інструмент культурного проникнення, місцеву еліту, підготовлену або в Англії, або на місці , але за англійськими зразками. Це все створювало надійний фундамент для тісної співпраці в усіх сферах між колишньою метрополією і тапер уже незалежними країнами.
Досить впливовим інститутом для проведення такої політики є Співдружність націй, куди входять 53 країни — здебільшого колишні британські колонії. В них проживають 2,4 млрд людей. Із 53 країн — членів Співдружності, 18 розташовуються в Африці. Щороку другий вівторок березня святкують День Співдружності. Цьогоріч це — 10 березня.
Співдружність дає чудові можливості для проведення потрібної політики за межами ЄС. У квітні 2018 року вперше за 20 років саміт Співдружності був проведений у Лондоні. Тодішній міністр закордонних справ Борис Джонсон зауважив, що саміт дає «чудову можливість для просування ідеї «Глобальної Британії». Саміт відбувався під гаслом «Задля загального майбутнього». Головні теми саміту — торгівля та інвестиції, зміна клімату, просування принципів демократії, боротьба з усіма формами екстремізму. Наступний саміт Співдружності відбудеться восени 2020 року в Руанді. Місце проведення досить символічне: саміт колишньої Британської Співдружності (так вона називалася до 1947 року) в ексколонії Франції.
Життя після Брекзіту, поза Європейським Союзом, вимагає перегляду всіх напрямів зовнішньої політики. На першому місці стоїть перегляд торговельних угод з Європейським Союзом і в межах Всесвітньої торговельної організації.
На другому — перегляд угод з ключовими економічними партнерами: США, Канада, Індія, Бразилія, Китай. І тільки на третьому — Африка. Але це не означає, що Африці приділяють мало уваги.
Про значення Африки в тепер уже самостійній зовнішній стратегії Англії говорить введення в МЗС майже відразу після референдуму про вихід із ЄС нової посади — міністр у справах Африки. З 2018 року її обіймає Геріетт Болдуїн. Теперішній прем’єр-міністр Борис Джонсон, коли він ще був міністром закордонних справ, здійснив офіційні візити в Ліберію, Гану, Ефіопію, Уганду, Кенію, Сомалі, Нігерію. Після нього в Африку в серпні 2018 року відправилася прем’єр-міністерка Тереза Мей разом з Г.Болдуїн. Вони відвідали ключових торговельних партнерів Англії — Нігерію, ПАР, Кенію. В складі делегації було 29 бізнес-лідерів Англії. В Кейптауні (ПАР) Т.Мей заявила, що до 2022 року вони планують стати головним бізнес-інвестором у економіку континенту:
«Я хочу, щоб до 2022 року Велика Британія стала найбільшим інвестором «Великої сімки» в Африці. На чолі з приватними британськими компаніями, які інвестують мільярди, економіка Африки виросте на трильйони. В нас для цього є всі можливості... я хочу бачити сильні африканські економіки, з якими британські компанії зможуть вести бізнес на вільній і справедливій основі».
А також наголосила про наміри укласти окремі торгові угоди з ПАР, Ботсваною, Лесото, Намібією, Есватіні та Мозамбіком, які були б аналогічні договорам із ЄС і які, тим самим, ставили б ці країни на досить високий рівень як партнерів. І в вересні ці угоди вже були підписані. Такі ж угоди готуються з Анголою, Сенегалом, Кот-д’Івуар. Кілька країн Африки відвідала міністр міжнародного розвитку Пенні Мордант. Після повернення вона заявила, що Африка буде пріоритетом для Англії. На підтвердження цього оголосила про відкриття посольств в Нігері, Чаді та Мавританії. Відкриваючи посольства в колишніх колоніях Франції Велика Британія тим самим намагається перехопити в неї роль ключового гравця в франкофонських країнах, так само, як і проведення саміту Співдружності в Руанді. В широкому плані амбіції Англії сформулював міністр оборони Гевін Вільямсон: «Ми повинні чітко пояснити, що Британія знову є глобальною нацією».
У процесі цих візитів була зазначена особливість, специфіка африканської політики Англії на відміну, наприклад, від широкомасштабної політики Китаю. Тереза Мей наголосила, що програми допомоги Африці повинні працювати насамперед на розвиток Великої Британії: розвивати ринки Африки, що має створювати додаткові можливості для британських компаній.
Наскільки ці амбіційні плани реальні? 2016 року прямі англійські інвестиції в Африці становили 55 млрд доларів. США — 57 млрд, Китай — 40 млрд. Приклад можливостей демонструє Кенія: тут працюють понад 300 британських компаній; 56% кенійського чаю поступає на ринки Англії; 168 000 британців 2017 року відвідали Кенію. Торгівля за 2018 рік зросла на 14%. Для підтримки такої динаміки створена Корпорація розвитку Співдружності з бюджетом 7 млрд євро. Англія щорічно на допомогу Африці виділяє 0,7 % свого ВВП.
Щоб продемонструвати свої справжні наміри щодо Африки 20.01.2020 року в Лондоні був проведений перший британо-африканський інвестиційний форум. Взяла участь 21 африканська країна (в Сочі на російсько-африканському форумі були представлені 53 держави ). Із лідерів були президенти Єгипту, Кенії, Нігерії, Гани. Головні теми форуму: цифрові технології, зелена енергетика, підтримка жінок-бізнесменів. Було укладено 11 угод на 7,8 млрд доларів. Один з директорів міжнародної інвестиційної компанії Нік Дірден зауважив, що колись «боротьба за Африку» була старанно замаскована під гуманітарні проєкти. За 150 років те, що проявилося на інвестиційному форумі — це відчайдушна і негідна боротьба за ринки, замаскована під «розвиток».
Оглядачі досить скептично оцінюють результати форуму. При виборі пріоритетних партнерів африканські країни віддадуть перевагу ринкам ЄС, Китаю і США. Саме в такому порядку позиціонуються торгові партнери Африки.
Варто нагадати, що на Африканському континенті вже давно і успішно діють Європейський Союз, а також Китай, США, Росія, Індія, нарощують свою активність Японія, Туреччина, ОАЕ. Чи вдасться Англії відновити свої традиційні позиції в Африці покаже час.
Англія не стала чекати закінчення Брекзіту. Задовго до цього вона почала активно готуватися до життя поза Європейським Союзом. І не тільки щодо відносин безпосередньо з ЄС, а й по всьому глобальному спектру відносин. Війна на Донбасі рано чи пізно закінчиться. Наскільки активно ми готуємося до життя після війни? І не лише в межах реінтеграції Донбасу, а й щодо позиціонування України в новому світі, коли питання захисту європейських цінностей на Донбасі відійде в історію. А Крим залишиться ще болючою проблемою.
