Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ЄЕСУ: від "Рудозбуту" до Держплану - один крок

20 листопада, 1997 - 00:00

Початок

Нинішнє підприємство займалося координацією поставок залізорудної сировини, яка видобувається в Україні, як вітчизняним, так і зарубіжним споживачам, володіло інформацією про відповідні сировинні та фінансові потоки у країнах СНД і в далекому зарубіжжі, йому вдавалося згладжувати неузгодженості в роботі гірничих підприємств і залізниці.

Навряд чи про це знали в Мінпромі, коли вирішили ліквідувати «Рудозбут». Однак його роль не залишилася поза увагою ЕЄСУ. Справа в тому, що їхні фахівці заздалегідь розрахували графік роботи в залежності від зміни уряду. Виходило, що 1997 р. крива державної підтримки корпорації, яка донедавна займала провідні й багато в чому навіть монопольні позиції на газовому ринку України, мусила різко піти вниз. У відповідь на такий прогноз керівники корпорації розробили широкомасштабний план диверсифікації, згідно з яким ЄЕСУ захопили деякі ключові позиції в металургійній та залізорудній промисловості, електроенергетиці, підключились до банківської справи, підготувалися до виходу на фондовий ринок та до роботи на ринках сільськогосподарської техніки і технології.

Підприємство «Рудозбут» могло стати ключовою ланкою для захоплення ЄЕСУ негласного контролю над ринком залізної руди, а відтак і ринку чорних металів України. Корпорацію, в першу чергу, цікавила платоспроможність підприємств, з якими вона працювала, і, регулюючи потоки сировини, ЄЕСУ отримували можливість позитивно впливати на хід виробництва та на цінову політику як в Україні, так і на міжнародних ринках. Наприклад, один із власників і член правління корпорації Олександр Гравець відзначив під час прес-конференції в агентстві УНІАН, що з допомогою «Рудозбуту» вдалося підвищити ціну залізної руди на міжнародних ринках на $0,7 за 1 тонну. Ось яку владу дає інформація. І тому досить важко дорікати керівництву ЄЕСУ за те, що воно прагнуло й таки зуміло заволодіти нею. Переможців, як відомо, не судять. Тут ідеться про інше: чому наша держава добровільно відмовляється то від ракет, то від управління власною промисловістю, то від інформації про один із провідних її товарних ринків?

Не виключено, що в окремих випадках, які, на жаль, набули поширення, це траплялося навіть не через недогляд чи халатність, а у зв'язку з конкретними особистими інтересами деяких високих урядовців та їхніх підлеглих, які ловили не лише слова, а й пару з «вищестоящих» уст.

Новітня історія «Рудозбуту» почалася з ліквідації цього підприємства згідно з наказом Мінпрому від 28 березня ц. р., який був підписаний міністром Валерієм Мазуром. Наведемо перші два абзаци цього документа (зберігаючи стиль та орфографію): «Гірничовидобувні підприємства до цього часу здійснювали планування і організацію перевезень залізорудної сировини через Криворізьке державне підприємство «Рудозбут».

В поточному році підприємства виробникі не заключили з «Рудозбутом» жодного договору в зв'язку з тим, що організацією цих робіт займаються безпосередньо споживачі продукції».

Отже, мотив на перший погляд цілком пристойний і такий, що відповідає ринковім реаліям. Але річ у тім, що факти тут перекручено й подано у вигідному для «замовника» світлі. «Рудозбут» ніколи не укладав угод із гірничорудними підприємствами. Його фінансування завжди здійснювалось через концерн «Укррудпром», який затверджував відповідний обсяг коштів. Так було і цього року. Рада директорів концерну 13 лютого 1997 р. надала для цього 90 тис. грн., що відповідає фактичним витратам минулого року. (Гірничорудні підприємства 1996 р. витратили на утримання «Рудозбуту» лише 0,005 коп. з 1 грн. відвантаженої продукції). Крім того, на 1997 р. були пролонговані 6 договорів із підприємствами, які не входять до «Укррудпрому», що забезпечувало додаткові надходження 8 - 10 тис. грн. за місяць і, як і торік, покривало до 70% потреб.

Тим часом підприємство не мало заборгованості ані перед суміжниками, ані перед бюджетом. Тут не було й затримок щодо виплати зарплати колективу.

Хто ж ініціював і провів через міністерські коридори наказ про ліквідацію державного підприємства, яке на відміну від тисяч інших підприємств працювало стабільно й мало змогу успішно конкурувати з комерційними структурами, котрі з'явилися на цьому ринку, зокрема, з Департаментом гірничорудної промисловості корпорації ЄЕСУ?

За два дні до підписання зазначеного наказу представники департаменту з допомогою директора підприємства провели зустріч із працівниками, а відразу ж після видання наказу почали приймати заяви про перехід на роботу до ЄЕСУ. З березня цей підрозділ ЄЕСУ вже переклав на себе функції «Рудозбуту», користуючись для цього його устаткуванням і державними спеціалізованими лініями зв'язку. Природно, до Мінпрому та інших органів влади почали надходити скарги.

Відповіді на них дають змогу відтворити позицію окремих керівників Мінпрому щодо розбазарювання державної власності. Ось що писав заступник міністра В.П.Терещенко: «Гірничорудні підприємства поточного 1997 року відвантажують значну кількість залізорудної сировини через промислово-фінансову корпорацію «Єдині енергетичні системи України». Виходячи із цього, керівниками гірничорудних підприємств на 1997 рік укладені договори з ЄЕСУ на виконання робіт щодо планування і перевезення вантажів залізничним транспортом. Раніше ці роботи виконувало державне підприємство «Рудозбут». Сьогодніі немає обсягу робіт для підприємства «Рудозбут». На черговому засіданні ради директорів концерну гірничорудних і нерудних підприємств України «Укррудпром» було розглянуто питання про подальше існування «Рудозбуту». У зв'язку з тим, що немає обсягу робіт, дійшли висновку про необхідність його ліквідації».

Ці «аргументи» навіть важко кваліфікувати як крутійство. Адже всі рішення ради директорів «Укррудпрому» оформлювалися документально. Протокол № 23 від 13 лютого визначає витрати на утримання апарату концерну, в тому числі й на утримання «Рудозбуту», і затверджує відповідний кошторис та розміри відрахувань підприємств, за що рада директорів, згідно з протоколом, у присутності представника Мінпрому проголосувала одноголосно. Жодних інших протоколів ради директорів «Укррудпрому» у проміжку часу між 13 лютого і 28 березня, де б згадувався «Рудозбут», у природі не існує. Саме тому п. Терещенко і не посилається у своєму листі на номер і дату документа, який став приводом для ліквідації підприємства. Відповідно немає такого посилання й у наказі Мінпрому про ліквідацію «Рудозбуту».

Не без бюрократичного присмаку була й реакція на лист Антимонопольного комітету України. Державний уповноважений С.Мороз зазначив, що на момент ліквідації «Рудозбуту» це підприємство ще підпадало під дію Постанови Кабміну «Про запровадження механізму запобігання монополізації товарних ринків». Але пізніше планку «піднаглядності» Антимонопольному комітетові вже було піднято. Отже, виходить, його згода вже й не потрібна.

Однак, враховуючи важливість послуг, які надаються підприємствам???? «Рудозбуту», та великий обсяг важливої комерційної інформації, якою воно??? володіло???, повідомляв С.Мороз, Антимонопольний комітет звернувся до Мінпрому та Адміністрації Президента України із клопотанням про повторний розгляд справи, оскільки корпорація ЄЕСУ «займає монопольне становище на ринку оптового постачання газу у Дніпропетровській області та є найбільшим газовим трейдером в Україні і тому отримання нею функцій «Рудозбуту» значно підсилить її ринкову владу».

Лист С.Мороза датований 31 липня, коли крісло під прем'єр-міністром Павлом Лазаренком ще тільки дуже хиталося. Уже 19 серпня, коли прем'єр-міністр вирішив «захворіти» перед відставкою, було підписано наказ Мінпрому про відновлення ліквідованого підприємства. Аргументація? Згаданий лист Антимонопольного комітету та доручення Президента. Про те, що не було обсягів робіт, не згадувалося. Мабуть, вони вже з'явилися. Цікаво й інше: наказ, підписаний міністром В.Мазуром, був відмінений наказом за підписом заступника міністра В.Куліченка. Тим часом «Рудозбут» вже розтягли. Ні кадрів, ні техніки майже не залишилося. Конкурувати з ЄЕСУ йому тепер навряд чи й під силу...

ДО РЕЧІ

ЄЕСУ «підніматимуть» сільське господарство Рівненщини

Корпорація «Єдині енергетичні системи» взяла в оренду земельні та майнові паї колективних сільгосппідприємств «Вільна Україна» та імені Франка, що в Здолбунівському районі на Рівненщині. Після юридичного оформлення на базі господарств буде створено кілька товариств із обмеженою відповідальністю. Не чекаючи, поки будуть підготовлені всі необхідні документи, корпорація розпочала інвестування цих господарств, завезла сюди значну кількість мінеральних добрив. Нові власники колишніх колгоспів обіцяють наступного року газифікувати житлові будинки в селі Буша, де розміщено центральну садибу КСП імені Франка, відкрити в селах нові робочі місця шляхом створення переробної промисловості та допоміжних промислів.

Зацікавленість ЄЕСУ сільським господарством Рівненщини не випадкова. Адже об'єднання «Громада», фінансовою основою якого є ЄЕСУ, внесло до свого передвиборного списку відому тут людину - двічі героя соцпраці голову агрофірми «Зоря» Володимира Плютинського. Нещодавно з ним зустрічався лідер цієї партії Павло Лазаренко й заявив, що В. Плютинський, який у свій час був одним із засновників Аграрної партії України, вступив до «Громади».

Анатолій ГУМЕНЮК

Віталій КНЯЖАНСЬКИЙ, "День"
Газета: 
Рубрика: