Під час американських виборів минулого місяця ми бачили, як дві сторони жбурляли фактами, цифрами, інтерпретаціями та протилежними тлумаченнями в нещасний електорат. Це старий фокус: киньте побільше бруду, і хоча б частина його прилипне. Сильніше збентежте виборців — і, зрештою, більшість із них найімовірніше віддасть перевагу знайомій конячці.
Більшість неконтрольованих правим крилом ЗМІ намагалися грати роль чесного посередника, однаково зважуючи кожну інтерпретацію. Якби одна сторона сказала, що небо синє, а інша — що воно оранжеве, то журналісти б наполегливо попрацювали заради досягнення рівноваги, щоб знайти якогось академіка або навіть дальтоніка, який би хотів заявити, що небо справді оранжеве.
Чи дійсно це лише питання поглядів? Чи дійсно всі ці інтерпретації однаково правомірні?
Я можу відповісти на це запитання тільки в межах своєї компетенції — в галузі економіки. Після виборів самі дебати можуть навчити нас багатьом питанням, які стосуються економіки, економічної політики та подачі інформації ЗМІ.
Президент Буш згадав про величезне видиме зростання зайнятості за минулі 13 місяців, стверджуючи, що американський ринок праці минув стадію кризи. Чи це так?
Заявлене збільшення робочих місць ледь встигало за зростанням робочої сили. Попри те, що зростання зайнятості в жовтні нарешті стало стабільним, у вересні було створено лише 96000 нових робочих місць, що на 50000 менше, ніж було необхідно. Але на цій стадії економічного циклу зазвичай США швидкими темпами створюють робочі місця, щоб заповнити втрати робочих місць на більш ранніх етапах циклу — як це було зроблено в 1993 — 1995 роках. Фактично, це найгірше відновлення робочих місць після будь-якої з дев’яти післявоєнних криз в Америці.
Жодні політтехнологи не зможуть змінити цей факт. Америка не минула стадію кризи. Навпаки, більшість прогнозистів очікують, що 2005 рік буде слабкішим, ніж 2004, а зростання буде недостатнім для усунення «дефіциту робочої сили» — різниці між кількістю робочих місць, запитаних протягом чотирьох минулих років для забезпечення зайнятості нових учасників ринку праці, і фактичною кількістю створених робочих місць.
Але не варто винуватити в усьому Буша. Економіка була на спаді, коли він зайняв свою посаду в 2001 році, а 11 вересня та Ірак погіршили ситуацію.
Справді, коли Буш зайняв свою посаду, в економіці був спад, але разом із ним він успадкував і величезний фінансовий надлишок, що становив 2% від ВВП, який він у свою чергу перетворив на зяючий дефіцит, що дорівнює 4,5% від ВВП. Зазвичай фінансовий обіг від такої кількості коштів надає величезний стимулюючий вплив. Економіка повинна розвиватися цілком гідно. Інфляція — а не робочі місця — повинна бути головним приводом для стурбованості.
Цього не сталося, оскільки Буш підтримав зниження податків, яке було спрямовано не на стимулювання економіки, а на благо багатим. Зниження податків для осіб з низькими доходами або збільшення допомоги з безробіття забезпечили б набагато більше стимулів для споживання, так само, як тимчасовий кредит на податок на капіталовкладення підвищив би обсяги інвестицій набагато більшою мірою, ніж це зробило зниження податків на дивіденди. Фактично незмінні виробничі капіталовкладення як частка ВВП сьогодні приблизно на 2% нижчі, ніж чотири роки тому.
Справді, терористичні напади на Америку та війна в Іраку сильно ударили по економіці. Але ще до 11 вересня було очевидно, що ліки Буша не допомагають. У своїй щорічній економічній доповіді в лютому 2002, а потім знову в лютому 2003 і лютому 2004 року, Буш самовпевнено — і неправильно — передбачав, що зниження податків створить мільйони робочих місць.
Нарешті, війна в Іраку та її економічні наслідки не минуться Бушу безкарно. Критики попереджали, що війна спричинить нестабільність в Іраку і на всьому Близькому Сході й що вона призведе до підвищення цін на нафту. Буш проігнорував ці попередження. Але критики, як виявилося, мали слушність.
Сьогодні економічному відновленню Америки загрожують два чинники. По-перше, високий господарський борг означає те, що якщо відсоткові ставки підвищаться, а за нормального економічного відновлення вони завжди підвищуються, то господарства виявляться без єдиного цента. Крім того, значно можуть впасти ціни на нерухоме майно, і тоді багато господарств можуть виявити, що відсоткові ставки за кредитами перевищують вартість їхнього житла. Рівень банкрутства у США вже на 33% вищий, ніж чотири роки тому.
Але чи можна справді винуватити Буша в дуже великих позиках Америки? Можна і треба. Невдача в створенні ефективних фінансових стимулів поклала тягар на грошову політику. Відсоткові ставки знову знизили, що допомогло економіці, але не стимулювало великих інвестицій. Грошове ослаблення спрацювало тільки тому, що господарства взяли на себе більший борг, залишаючи економіку уразливішою до підвищуваних відсоткових ставок.
Друга загроза відновленню економіки — це високі ціни на нафту. Провал політики Буша на Близькому Сході — це лише частина проблеми. Він міг і був повинен наполягти на рішучих заходах з економії енергії; якби він зробив це чотири роки тому, споживання Америки — та ціни на нафту — були б сьогодні набагато нижчими.
Японія та інші розвинені країни доводять, що для високого життєвого рівня потрібне тільки скорочення енергії на кожний долар ВВП. Замість цього Буш наполіг на субсидіях нафтовим компаніям з метою збільшення внутрішнього виробництва. Ця політика «спочатку викачати все з Америки» зробить США уразливішими в майбутньому.
З нещодавньої передвиборної кампанії у США ми знаємо, що факти не завжди промовляють за себе. І все ж потрібно не так уже й багато, щоб зрозуміти нинішній стан американської економіки, в якому напрямі вона йде і хто в цьому винен.
Але ще важливішим, ніж визначення ступеню винності, є виправлення помилок. На жаль, президент Буш так само неохоче визнає помилки своєї економічної політики, як і свою невдачу в Іраку. Без розуміння того, що вийшло з ладу в обох випадках, буде важко уникнути повторення тих самих помилок.
Джозеф І. СТІГЛІЦ — лауреат Нобелівської премії з економіки, професор економіки в Колумбійському університеті, колишній голова Ради економічних консультантів при президенті Клінтоні та головний економіст і перший віце-президент Міжнародного банку. Його нова книга — «Буремні дев’яності: нова історія найблагополучнішого десятиріччя у світі».
