Iн­вес­ти­цій­ні ба­р'є­ри рей­дер­ства

З кож­ним ро­ком все біль­ше іно­зем­ців погоджу­єть­ся спій­ма­ти біз­нес-­фор­ту­ну в Ук­ра­ї­ні. За пер­ший квар­тал 2008 ро­ку над­ходження пря­мих іно­зем­них ін­веc­ти­цій до кра­ї­ни збіль­шило­ся в чо­ти­ри ра­зи та до­сягло $3,4 мі­льяр­да.

Ок­ри­ле­на ре­кор­дни­ми по­каз­ни­ка­ми віт­чиз­ня­на «елі­та» про­дов­жує під­ра­хо­ву­ва­ти ще не от­ри­ма­ні ін­вес­ти­ції: до $500 міль­йо­нів що­річ­но від член­ства в СОТ, тро­хи мен­ше від бу­дів­ниц­тва об'єк­тів для Єв­ро-2012, плюс - від роз­роб­ки ба­га­то­го на наф­ту та газ мор­сько­го шель­фу... Всьо­го у 2008 році мож­на от­ри­ма­ти $11 мі­льяр­дів пря­мих іно­зем­них ін­вес­ти­цій.

Оп­ти­міс­тич­ні прог­но­зи... Але во­ни мо­жуть і не справ­ди­ти­ся, як­що в кра­ї­ні не поз­бу­дуть­ся ін­вес­ти­цій­них ба­р'є­рів. Ко­руп­цію, за­над­то за­бю­рок­ра­ти­зо­ва­ні про­це­ду­ри, ви­со­ку інф­ля­цію, від­сут­ність ле­галь­но­го рин­ку зем­лі, і, зок­ре­ма, рей­дер­ство у змо­зі вит­ри­ма­ти на­віть не ко­жен віт­чиз­ня­ний біз­нес­мен...

Ле­во­ва час­тка всіх за­кор­дон­них гро­шей над­хо­дить до сіль­сько­го гос­по­дар­ства. Рі­пак, ку­ку­руд­за, пше­ни­ця на ук­ра­їн­ських зем­лях при­но­сять ша­ле­ні при­бут­ки. От­ри­ма­ти ж їх хо­чуть не ли­ше ті, хто вкла­дав у ви­ро­щу­ван­ня куль­тур. Під­твер­джу­ють це два лис­ти іно­зем­них біз­нес­ме­нів, що має в сво­є­му роз­по­ряд­жен­ні «День». Цим ін­вес­то­рам, як-­то ка­жуть, до­ве­ло­ся на прак­ти­ці поз­на­йо­ми­ти­ся з усі­ма особ­ли­вос­тя­ми ук­ра­їн­сько­го рей­дер­ства...

Бер­тольд Карл Ало­їс ВІЛЬД, влас­ник «Аг­ро-­Вільд Ук­ра­ї­на»:

- З 2002 ро­ку зай­ма­ю­ся сіль­сько­гос­по­дар­ською ді­яль­ніс­тю на те­ри­то­рії Жаш­ків­сько­го ра­йо­ну Чер­кась­кої об­лас­ті. Об­сяг мо­їх ін­вес­ти­цій за ці ро­ки ста­но­вить 4,5 міль­йо­на єв­ро. А кіль­кість пра­цю­ю­чих на під­при­єм­стві лю­дей ста­но­вить 85 осіб. Проб­ле­ми ви­ник­ли в лип­ні 2008 ро­ку в од­но­му се­лі (во­се­ни ми­ну­ло­го ро­ку я прид­бав 100% ак­цій міс­це­во­го ТОВ), на те­ри­то­рії яко­го по­сі­яв ози­му пше­ни­цю та рі­пак. Ко­ли 19 лип­ня 2008 ро­ку я при­був на по­ле, то по­ба­чив, як пра­ців­ни­ки ін­шо­го при­ват­но­го сіль­сько­гос­по­дар­сько­го під­при­єм­ства своєю технікою збирають ви­ро­ще­ний моїм господарством рі­пак. На­ма­га­ю­чись з'я­су­ва­ти си­ту­а­цію, пі­дій­шов до пра­ців­ни­ків цьо­го під­при­єм­ства. Ме­не зу­пи­ни­ли не­ві­до­мі лю­ди, які, пред­ста­вив­шись охо­рон­ця­ми да­но­го по­ля, пог­ро­жу­ю­чи фі­зич­ною роз­пра­вою та зас­то­со­ву­ю­чи фі­зич­ну си­лу, пе­реш­код­жа­ли ме­ні ру­ха­ти­ся по­лем. При цьо­му, ви­яв­ля­ю­чи аг­ре­сію, во­ни нап­рав­ля­ли на ме­не зброю (піс­то­лет). На по­лі ра­зом зі мною був при­сут­ній мій то­ва­риш із Ні­меч­чи­ни Бек Йо­ган Мар­тін, який та­кож заз­нав пог­роз та на­силь­ства.

Ми зму­ше­ні бу­ли піти з по­ля, а пра­ців­ни­ки ін­шо­го гос­по­дар­ства про­дов­жу­ва­ли зби­ра­ти ви­ро­ще­ний за мій кошт вро­жай. Піс­ля цьо­го я звер­нув­ся до го­ло­ви Жаш­ків­ської ра­йон­ної дер­жад­мі­ніс­тра­ції з про­хан­ням зу­пи­ни­ти та­кі дії та да­ти ме­ні мож­ли­вість до­ку­мен­таль­но до­вес­ти, що цей вро­жай дій­сно ви­ро­ще­ний та на­ле­жить мо­є­му під­при­єм­ству. Але, на жаль, жод­ної ре­ак­ції не на­дій­шло. Не ви­рі­ше­но й пи­тан­ня про до­лю ози­мої пше­ни­ці, яку зно­ву ж та­ки ви­рос­ти­ло моє під­при­єм­ство.

У зв'яз­ку із зазначеними обс­та­ви­на­ми, я пе­ре­бу­ваю в ста­ні пос­тій­ної три­во­ги за своє жит­тя та за стан справ мо­го під­при­єм­ства. Ок­рім то­го, та­кі дії су­пе­ре­чать ді­ло­вим сто­сун­кам між мною як гро­ма­дя­ни­ном Ні­меч­чи­ни та дер­жа­вою Ук­ра­ї­на, де я три­ва­лий час є ін­вес­то­ром.

Мо­рітц ШТАММ, ге­не­раль­ний ди­рек­тор ТОВ «Баг­ва»:

- З лю­то­го 2007 ро­ку об­роб­ляю 1400 гек­та­рів сіль­сько­гос­по­дар­ських угідь у Чер­кась­кій об­лас­ті. До цьо­го два ро­ки ке­ру­вав ін­шим гос­по­дар­ством в Ук­ра­ї­ні. За цей час мав змо­гу от­ри­ма­ти пев­ний дос­від спіл­ку­ван­ня з дер­жслуж­бов­ця­ми та ор­га­на­ми вла­ди, тож зро­зу­мів: в Ук­ра­ї­ні іс­ну­ють за­ко­ни, але їх не дот­ри­му­ють­ся. З то­го мо­мен­ту, ко­ли роз­по­чав влас­ну спра­ву, не­без­печ­ні си­ту­а­ції за­гос­три­ли­ся. Я ду­маю, що у да­но­му ви­пад­ку йдеться не ли­ше про ме­не, але й про ба­га­тьох ін­ших ін­вес­то­рів.

Проб­ле­ми в на­шо­му се­лі Баг­ва роз­по­ча­ли­ся ще у ве­рес­ні 2006 ро­ку (до мо­го при­хо­ду). За­кін­чу­вав­ся тер­мін дії угод про орен­ду мо­го по­пе­ред­ни­ка. Він по­дов­жив їх на нас­туп­ні де­сять ро­ків, при цьо­му 400 угод про орен­ду під­пи­са­но з на­шим гос­по­дар­ством, ін­ші 60 офор­мив на се­бе кон­ку­рент. Ос­кіль­ки ці 60 не від­мо­ви­ли­ся від сво­єї орен­ди зав­час­но, на їх­ніх зем­лях вже бу­ло по­сі­я­но ози­мі, а уго­ди ав­то­ма­тич­но про­дов­же­но на нас­туп­ні п'ять ро­ків.

У лю­то­му я пе­рей­няв на се­бе ці 400 орен­дних угод, при­мі­щен­ня та тех­ні­ку. При цьо­му зап­ла­тив близь­ко міль­йо­на гри­вень по­дат­ків, бор­гів із зар­пла­ти то­що, які за­ли­ши­ли­ся у «спа­док». Крім то­го, мій по­пе­ред­ник ще в груд­ні 2006 ро­ку оп­ро­тес­ту­вав у су­ді ті 60 угод про орен­ду, дію яких не бу­ло вчас­но при­пи­не­но з на­шим гос­по­дар­ством. Прий­нят­тя рі­шен­ня від­кла­да­ло­ся до кін­ця лип­ня 2007 р. За цей час кон­ку­рент пе­ре­о­рав близь­ко 140 га на­шо­го ози­мо­го рі­па­ку на су­му близь­ко 420 ти­сяч гри­вень (з них 137 га - зе­мель­ні паї, які за до­ку­мен­та­ми пе­ре­бу­ва­ли в на­шій орен­ді, і ли­ше 3 га - орен­до­ва­ні кон­ку­рен­том). Від­шко­ду­ван­ня збит­ків ми че­ка­є­мо й до­сі.

У лип­ні ж 2007 ро­ку кон­ку­рент по­чав зби­ра­ти вро­жай на ді­лян­ках, які за до­го­во­ром орен­ди на­ле­жа­ли йо­му, але рі­шен­ня су­ду про це ще не бу­ло ви­не­се­не. Наприкін­ці лип­ня на­дій­шло рі­шен­ня су­ду: по­зов що­до угод про орен­ду бу­ло від­хи­ле­но. На цій підставі 70 орен­до­дав­ців, з яки­ми у нас бу­ли під­пи­са­ні до­го­во­ри, звер­ну­ли­ся до ме­не з про­хан­ням не об­мі­ню­ва­ти їх­ні паї на паї, що за до­го­во­ра­ми на­ле­жа­ли мо­є­му кон­ку­рен­ту. Ос­кіль­ки в ук­ра­їн­сько­му за­ко­но­дав­стві заз­на­че­но, що орен­до­дав­ці по­вин­ні по­год­жу­ва­ти­ся на об­мін па­їв (чо­го не бу­ло у на­шо­му ви­пад­ку), у ве­рес­ні 2007 ро­ку ми об­мі­ря­ли ці 50-60 ді­ля­нок. І са­ме ці 3 га кон­ку­рен­та на­ми не об­роб­ля­ли­ся, а во­ни за­рос­та­ли бу­р'я­ном.

На­вес­ні ж 2008-го мій кон­ку­рент разом із го­ло­вою ра­йон­ної ра­ди по­чали на ме­не тис­ну­ти. Вони хотіли, аби я пос­ту­пив­ся знач­ним зе­мель­ним на­ді­лом. Про­во­ди­ли­ся збо­ри на се­лі, де во­ни на­ма­га­ли­ся вмо­ви­ти влас­ни­ків па­їв об­мі­ня­ти свої зе­мель­ні на­ді­ли, об­мов­ля­ли ме­не. Лю­ди на це не по­год­жу­ва­ли­ся. При цьо­му май­же кож­но­го тиж­ня до ме­не на­ві­ду­ва­ли­ся різ­но­ма­ніт­ні кон­тро­лю­ю­чі ор­га­ни (по­дат­ко­ва, по­жеж­на служ­ба, мі­лі­ція то­що.)

На по­чат­ку трав­ня 2008 ро­ку до су­ду на­дій­шов по­зив на моє ім'я на су­му 51 ти­ся­ча гри­вень за орен­дну пла­ту, яку мій кон­ку­рент вип­ла­чу­вав 2007 ро­ку, хо­ча орен­до­ва­ні зем­лі не об­роб­ляв. Зви­чай­но, я зап­ла­тив у 2007 ро­ці орен­ду та­кож. У по­даль­шо­му су­му по­зо­ву під­ви­щи­ли до 650 ти­сяч гри­вень, що грун­ту­ва­ло­ся на різ­но­ма­ніт­них сфаль­си­фі­ко­ва­них до­ку­мен­тах.

У ін­шій дер­жа­ві з нор­маль­ною су­до­вою сис­те­мою мій кон­ку­рент не мав би шан­сів. Але в Ук­ра­ї­ні з її ко­рум­по­ва­ніс­тю все мож­ли­во. І ме­не тур­бує, чи я змо­жу ко­лись при­зу­пи­ни­ти ці ата­ки. Чо­му ви­ни­кає та­ке занепокоєння? Бо на­віть ра­йон­ні та об­лас­ні ад­мі­ніс­тра­ції не на­да­ють нам не­об­хід­них до­ку­мен­тів, або ж бло­ку­ють ін­ші про­це­ду­ри. Моя ме­та - спо­кій­но пра­цю­ва­ти в Ук­ра­ї­ні та ін­вес­ту­ва­ти у її роз­ви­ток, а не заз­на­ва­ти при цьо­му знач­них фі­нан­со­вих втрат.

«День» звер­нув­ся з про­хан­ням про­ко­мен­ту­ва­ти мас­шта­би рей­дер­ських атак в аг­ро­сек­то­рі до пре­зи­ден­та Асо­ці­а­ції «Ук­ра­їн­ський клуб аг­рар­но­го біз­не­су» Алек­са Ліс­сіт­си: «Ра­ні­ше та­ко­го не бу­ло. Си­ту­а­ція по­гір­ши­ла­ся за ос­тан­ні три-­чо­ти­ри мі­ся­ці. Пе­ред зби­ран­ням уро­жаю по­си­ли­ла­ся ак­тив­ність міс­це­вих рей­де­рів що­до іно­зем­них ін­вес­то­рів (у Чер­кась­кій, Хар­ків­ській та Пол­тав­ській об­лас­тях)... Трап­ля­ли­ся ви­пад­ки, ко­ли ін­вес­то­ра зак­ри­ва­ли у мі­лі­ції, а за цей час зби­ра­ли ви­ро­ще­ний ним вро­жай. І піс­ля цьо­го йо­го ви­пус­ка­ли», - го­во­рить він.

Не­дос­ко­на­лість орен­дних про­це­дур та знач­ні ми­ну­ло­річ­ні при­бут­ки доз­во­ля­ють аг­рар­ним рей­де­рам, які ма­ють надійний«дах», лег­ко об­би­ра­ти ін­вес­то­рів. Не зав­жди вда­єть­ся по­до­ла­ти міс­це­ве лоб­бі й по­соль­ствам, а про ре­зуль­та­тив­ність у цьо­му про­це­сі про­фор­га­ні­за­ції вза­га­лі не йдеться. Че­рез мов­ний ба­р'єр ін­вес­то­рів час­то на­віть не мо­жуть зро­зу­мі­ти, до­дає Ліс­сіт­са.

Трап­ля­єть­ся, що й іно­зем­ці нех­ту­ють нор­ма­ми за­ко­ну (не під­ви­щу­ють орен­дну став­ку, ма­ють за­бор­го­ва­ність з роз­ра­ху­ван­ням за орен­дні став­ки). Од­нак та­ких ви­пад­ків, го­во­рять екс­пер­ти, знач­но мен­ше. Не­о­біз­на­ність іно­зем­них біз­нес­ме­нів в тон­ко­ща­ми на­ці­о­наль­них ла­зі­вок у за­ко­ні та по­пе­ред­ній дос­від ро­бо­ти за єв­ро­пей­ськи­ми пра­ви­ла­ми «за­ва­жа­ють» цьо­му.

Най­гір­ше у цій іс­то­рії на­віть не те, що ви­рі­шу­ва­ти рей­дер­ські проб­ле­ми на се­лі ніх­то не пос­пі­шає. Прик­ро, що на влас­ній шкі­рі рей­дер­ське сва­віл­ля від «сво­їх» від­чу­ва­ють й ук­ра­їн­ські аг­ро­під­при­єм­ці. Але во­ни мов­чать, бо по­ді­ти­ся їм ні­ку­ди. За­кор­дон­ні ж біз­нес­ме­ни в бу­дь-який мо­мент мо­жуть по­вер­ну­ти­ся до­до­му і при на­го­ді обо­в'яз­ко­во по­ді­ли­ти­ся зі сво­ї­ми ко­ле­га­ми дос­ві­дом ос­во­єн­ня ук­ра­їн­ських прос­то­рів. Піс­ля цьо­го на­віть сум­ні­ва­ти­ся не вар­то, чиї ар­гу­мен­ти про ін­вес­ти­цій­ну при­ваб­ли­вість Ук­ра­ї­ни бу­дуть більш пе­ре­кон­ли­ви­ми для по­тен­цій­но­го ін­вес­то­ра: уря­до­ві чи пе­ре­ві­ре­ні ко­ле­га­ми...

ДО РЕ­ЧI

Чо­тир­над­цять ро­ків пра­ці, і все — рей­де­рам?

На жаль, рей­дер­ство є ак­ту­аль­ним для всіх га­лу­зей віт­чиз­ня­ної еко­но­мі­ки. Це під­твер­джує й наступ­ний прик­лад «ін­вес­ти­цій­ної при­віт­нос­ті» на­шої дер­жа­ви...

Са­ме стіль­ки ча­су вклав поль­ський ін­вес­тор у бу­дів­ниц­тво за­во­ду з ви­роб­ниц­тва мо­ро­зи­ва в се­лі Кра­си­лів­ка Ки­їв­ської об­лас­ті. «Ми по­ча­ли зі ство­рен­ня фір­ми, — роз­по­ві­дає «Дню» свою «сум­ну ін­вес­тор­ську іс­то­рію» Збіг­нєв Вруб­лев­ський, — спо­чат­ку го­ту­ва­ли тор­го­вель­ний від­діл, від­кри­ва­ли тор­го­ві точ­ки, фі­лії по всій Ук­ра­ї­ні, за­ку­па­ли об­лад­нан­ня, ма­ши­ни. Че­рез чо­ти­ри ро­ки по­ча­ли бу­дів­ниц­тво за­во­ду. Але 1998 ро­ку по­ча­ла­ся сер­йоз­на фі­нан­со­ва кри­за, і нам не вис­та­ча­ло яки­хось трьох-­чо­ти­рьох міль­йо­нів до­ла­рів для за­вер­шен­ня бу­дів­ниц­тва. То­му я звер­нув­ся до лю­дей із ук­ра­їн­сько­го бан­ку в Хар­ко­ві і зап­ро­по­ну­вав їм пар­тнер­ство, за умо­ви, що во­ни от­ри­му­ють 30% за чо­ти­ри міль­йо­ни до­ла­рів до­дат­ко­вих ін­вес­ти­цій. Але че­рез пів­ро­ку, не от­ри­мав­ши гро­шей, ми ро­зір­ва­ли уго­ду. Утім, до цьо­го ча­су ми ук­ла­ли угоди з людь­ми, які хо­ті­ли ввій­ти в цей біз­нес, і в 2001 ро­ці за цими угодами був здій­сне­ний зах­ват за­во­ду...».

Піс­ля цьо­го — сім ро­ків су­до­вої тя­га­ни­ни: рі­шен­ня Вер­хов­но­го су­ду, Гос­по­дар­сько­го су­ду, Апе­ля­цій­но­го су­ду. Рі­шен­ня, які, як це ду­же час­то бу­ває в на­шій кра­ї­ні, су­пе­ре­чать од­не од­но­му. Від­по­від­но, сім ро­ків сто­їть за­вод поль­сько­го ін­вес­то­ра Збіг­нє­ва Вруб­лев­сько­го. 

 До ко­го тіль­ки не звер­тав­ся ба­га­тос­траж­даль­ний іно­зе­мець по до­по­мо­гу: і до Пре­зи­ден­та Ук­ра­ї­ни, і до мі­ніс­тра внут­ріш­ніх справ, до про­ку­ра­ту­ри, і в Вер­хов­ну Ра­ду за­га­лом, і до ок­ре­мих де­пу­та­тів пер­со­наль­но, та... рей­де­ри ви­я­ви­ли­ся силь­ні­ші. Ад­же на­віть рі­шен­ня Вер­хов­но­го су­ду на ко­ристь Вруб­лев­сько­го та осо­бис­те до­ру­чен­ня Пре­зи­ден­та Ук­ра­ї­ни ген­про­ку­ро­ру і мі­ніс­тру внут­ріш­ніх справ ро­зіб­ра­ти­ся в цьо­му пи­тан­ні іг­но­ру­єть­ся.

Тим ча­сом рей­де­ри роз­про­да­ли все май­но, закри­ли фір­му, на яку був за­пи­са­ний за­вод, роз­по­ві­дає ін­вес­тор. Вруб­лев­ський втра­тив все, не от­ри­мав­ши за 14 ро­ків ін­вес­ти­цій­ної пра­ці жод­ної ко­пій­ки...

Уся склад­ність си­ту­а­ції по­ля­гає в то­му, що Вруб­лев­ський на­віть за­хи­ща­ти­ся в су­ді нор­маль­но не мо­же, бо він іно­зе­мець і не во­ло­діє дер­жав­ною мо­вою. За­раз йо­го під­три­мує ли­ше го­ло­ва ук­ра­їн­сько­го від­ді­лен­ня Між­на­род­но­го то­ва­рис­тва прав лю­ди­ни Олек­сій Шля­хов. Він вис­ло­вив дум­ку, що «вар­то ство­ри­ти гро­мад­ський ко­мі­тет по­ря­тун­ку іно­зем­них ін­вес­то­рів» і «як­що їх не під­три­мує вла­да, хай під­три­має хоч гро­мад­ськість».

«Ми пі­де­мо про­тес­ту­ва­ти під Каб­мін! Ад­же вла­да не ли­ше ні­чо­го не ро­бить для тих лю­дей, які вкла­да­ють свої гро­ші в еко­но­мі­ку дер­жа­ви, а й на­віть не мо­же, та й не хо­че за­хи­ща­ти ін­вес­то­рів від сва­віл­ля бан­ди­тів! Я впев­не­ний, що суд­ді і дер­жав­ні ус­та­но­ви за­од­но з ни­ми...» — скар­жить­ся «Дню» го­ло­ва ук­ра­їн­сько­го від­ді­лен­ня Між­на­род­но­го то­ва­рис­тва прав лю­ди­ни.

За­раз су­до­вий по­зов у Ви­щий гос­по­дар­ський суд Ук­ра­ї­ни пе­ре­не­се­ний до роз­гля­ду, а за­вод... сто­їть. А, мож­ли­во, і не сто­їть вже... Ад­же рей­де­ри от­ри­ма­ли доз­віл йо­го про­да­ти. Втім, ін­вес­тор на­лаш­то­ва­ний бо­ро­тись до ос­тан­ньо­го, все од­но вже втра­ча­ти ні­чо­го, хо­ча... «Я ще не роз­по­ві­дав, що ме­ні пог­ро­жу­ва­ли. Де­я­кі дру­зі ди­ву­ють­ся, що я ще до­сі жи­вий. Але я ві­рю в Бо­га, ві­рю в чес­ність лю­дей, ві­рю, що Ук­ра­ї­на прий­де вреш­ті-­решт до Єв­ро­пи і що все бу­де доб­ре!» — не втра­чає ві­ри в спра­вед­ли­вість на ук­ра­їн­ській зем­лі поль­ський ін­вес­тор...