Свого часу знаменитий ринковик Адам Сміт вивів дуже просту формулу, відповідно до якої, як йому здавалося, працює будь-яка економіка: булочник пече булочки, аби збільшити особисте багатство, і в результаті примножує добробут суспільства. З плином часу стало очевидно, що безліч режимів не вписується в цю абеткову схему. За цих режимів індивід, котрий прагне збагачення, не примножує суспільні блага, а, навпаки, знищує їх. Недавно в економічній публіцистиці з’явився термін «віртуальна економіка», призначення якого полягало в описуванні саме таких режимів, правда, локалізованих у часі та просторі пострадянського періоду. Серйозна економічна думка поки що не використала поняття «віртуальної економіки», але як зможе пересвідчиться читач після знайомства з книжкою «Україна на роздоріжжі», впритул підійшла до вивчення феномена економіки, яка саморуйнується.
Влітку 1998 року в Києві відбувся Сьомий українсько-німецький фінансово-економічний симпозіум. Спочатку передбачалося, що саме виступи його учасників стануть основою згаданої книжки. Знаменно, що серед авторів книжки — переважно економісти-іноземці, котрі живуть і працюють в Україні. Тож наприкінці вересня, коли українська економіка виявилася втягненою в нову фінансову кризу, дослідники дістали змогу оперативно оновити матеріали, будучи безпосередніми свідками розгортання драми. І все-таки істотних змін концепція видання не потребувала. Оскільки, як висловився один з авторів, колишній представник МВФ в Україні Алекс Сундаков: «Мета цієї роботи — дослідити, чому країна перебуває в болоті перманентної «перехідної» кризи...» (Цікава деталь: Алекс Сундаков був одним із тих, хто впроваджував механізм відносин України й МВФ. Тепер він дотримується іншої думки. «Україна загрузла в болоті кризи і втратила орієнтир трансформації, на який вона могла б спрямувати свої зусилля. На жаль, зовнішній вплив лише сприяв такій кризі сприйняття (тобто втраті орієнтирів». — Ред.).
Українська економічна наука за роки існування незалежної держави вже встигла розколотися на два відособлені табори. Представники першого займаються перекладом із радянської мови на сучасну численних досліджень, мета яких так чи інакше зводиться до обгрунтування або ринкового соціалізму, або державного капіталізму (що кому більше подобається). Друга група економістів, відкидаючи досвід соціалістичного минулого, цілком занурилась у багатство зарубіжної економічної літератури і, очевидно, також захопилася перекладами, але вже з англійської. У результаті з’явилася теорія, змістом якої стало «пристебування» тієї економіки до нашої дійсності. Чи варто говорити, що ні представникам першого, ні другого напряму економічної думки досі не вдається не лише розв’язати проблеми країни, а навіть більш-менш достовірно їх описати.
Варто сказати, що в описуваній праці названі крайнощі елегантно подолано. Авторам удалося змалювати економіку України як специфічну, навіть унікальну й історично зумовлену цілісність. «Ця книжка пропонує критичний огляд економічних реформ в Україні... Наша гіпотеза, — відзначають редактори видання А.Зіденберг і Л.Хоффман, — полягає в тому, що Україна переживає трансформаційні процеси свого власного зразка, про що можна судити як на макро-, так і на мікроекономічному рівні». Тож безвідносно до того, який із секторів економіки розглядається, банківська система, сільське господарство чи енергетика, — кожен із них представлений набором неповторних національних особливостей, близьких і зрозумілих будь-якому українському читачеві. Утім, конкретно-історичний підхід до наших проблем став можливий завдяки (а не всупереч, як це роблять вітчизняні українофіли) застосуванню загальних економічних законів і використанню міжнародного досвіду економічних реформ.
Структура книжки охоплює практично всі сторони економічної реальності України. Макроекономічний огляд узагальнює практику економічного розвитку і трансформаційних реформ у країнах Східної Європи й СНД. Розділ, присвячений інституціональним реформам, розкриває таємниці нелюбові інвесторів до України. Третій розділ присвячений тому, що є основною інституцією будь-якої капіталістичної економіки, а саме фінансовому сектору. Тут же розглядається й такий український феномен, як «бартер». Наступна частина присвячена сектору, який вважається одним із найважливіших в економіці України: сільському господарству. Нарешті, у 5-й частині йдеться про реформування енергетичного сектора, який іноді вважають ахіллесовою п’ятою української економіки.
Примітно, що авторам книжки, крім змістовного аналізу найважливіших економічних проблем, вдалося попутно висвітлити й низку суто політекономічних загадок. Приміром, чому українське населення не хоче навіть чути слово «реформи»? Або чому добрі цілі реформ після обробки в урядових кабінетах перетворюються на свої протилежності? Чому Україна замість соціальної ринкової держави побудувала одну з найкорумпованіших економік у світі? Ясна річ, прямих відповідей на ці запитання у книжці немає. Та загартований практикою читання між рядками допитливий український читач зумів розібратися і в тому, чому ми маємо те, що маємо, і в тому, кому персонально все це вигідно. Відзначимо, потреба читання «контекстів» у сумі з не дуже «доступним» перекладом текстів є одним із явних недоліків книжки. Хоча, з іншого боку, годі було б чекати від експертів-іноземців відвертіших коментарів. Стосовно інших особливостей видання, то ми повинні відразу попередити, що воно розраховане не на всіх, а на тих, хто встоїть перед серйозністю матеріалу й місцями незрозумілим викладом.
Проте навіть після перерахованих застережень ми все одно радили б познайомитися з наведеними у книжці аналізами й рішеннями, які, на думку співробітника Файненшл Таймз Чарльза Кловера, «продемонстрували величезну глибину розуміння й оригінальність».
Ірина КЛИМЕНКО, «День»
* «Україна на роздоріжжі. Уроки міжнародного досвіду економічних реформ». Під ред. Акселя Зіденберга й Лутца Хоффмана. — Київ, Видавництво «Фенікс», 1998 рік. Книжку опубліковано за підтримки Федерального Уряду Німеччини в рамках програми ТРАНСФОРМ для України.
