Україна має позитивний досвід реформування невеликих міст та містечок, перевірений часом. Десять років тому «День» писав про те, що в Одеському місті Рені започаткували пілотний проект зі втілення тоді ще до кінця не зрозумілої, але прогресивної ідеї «соціополісу» у вигляді «цифрового міста». Її автор — секретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук — у своїй книжці «Україна: нова парадигма поступу» зазначав, що тільки капітал сучасного типу (інтелектуальний) дає можливість суспільству забезпечувати рух на випередження й дозволить Україні в процесі міжнародної інтеграції уникнути обслуговуючого становища. Розроблена ним стратегія передбачала створення в масштабах країни так званих соціополісів, під якими малось на увазі нерозривно пов’язана з певною територією соціально-економічна структура, яка формувала принципово нову, соціалізовану, економіку з особливим правовим статусом, що поєднувала б у собі переваги вільної економічної зони інтелектуального типу з комплексною стратегією випередувального економічного, гуманітарного та соціального розвитку. Саме за реалізацію цієї ідеї й взявся тодішній міський голова Рені Сергій Колевич. «Ми не знали всіх деталей і тонкощів, але повірили в її успішність, бо вона обіцяла цілком реальний рух на випередження в окремо взятому регіоні, місті, селі, установі», — каже він. Перетворитися в невеличку «точку зростання» на великій мапі України — це було головним завданням. Що з цього вийшло? Про це «Дню» розповів міський голова м. Рені Одеської області Сергій КОЛЕВИЧ.
***
— Прийшовши 2002 року на посаду мера, ви одним із перших в Україні почали впроваджувати на практиці концепцію створення соціополіса. Розкажіть про результати експерименту.
— Автором застосування такої ідеї в рамках усієї України тоді виступив секретар Ради національної безпеки і оборони України Євген Марчук. Я підтримав цю ідею, тому що вважав і вважаю її прогресивною і правильною. Реалізувати вирішив одну зі складових теорії соціополіса — «цифрове» місто. Як у будь-якого експерименту, у мого теж є позитивні й негативні моменти. Щось вдалося, а щось — ні. Причини цього різні. Одна з них полягає в тому, що експеримент перервався на п’ять років, тому що в період із 2006-го по 2010 рік я не був міським головою і впровадження проекту зупинилось. Коли 2010 року повернувся на цю посаду, продовжив його втілювати в життя, крок за кроком вирішуючи складні для міста питання.
— Що вдалося?
— По-перше, використання цієї моделі дозволило вирішити найголовніше питання — забезпечити енергетичну безпеку міста. Електроенергія в Рені і Ренійський район з України не надходила взагалі, а потрапляла лише з Молдовської ГЕС. Це означало, що в будь-який час газотурбіна могла зупинитись — і не було б електроенергії... За ці десять років вдалося реалізувати проект із забезпечення енергобезпеки міста — на 80 га побудувати велику сонячну електростанцію. Сума проекту — 240 мільйонів євро. Бізнес вклав у будівництво електростанції близько 90% інвестицій, решта — держави. Нині будівництво станції вийшло на фінішну пряму. Станція розрахована на виробництво 40 мегават, із яких Рені і Ренійський район споживатимуть лише 10—12 мегават. Решта піде в загальний «енергокотел» держави.
По-друге, вирішили проблему з опаленням. Рені — єдине місто в Україні, де 100% багатоповерхових житлових об’єктів перейшло на автономне опалювання і близько 80—85% — приватного сектору. Що це дало місту? Всі котельні ліквідували, централізованого опалення немає. При цьому населення сплачує на 60-65% менше за опалення. Позбавились і від нарікань споживачів, що кудись тепло не доходить або погано працює централізоване опалення. Розрахунок за комунальні послуги практично 100%.
Третє досягнення в рамках реалізації ідеї соціополіса — приватизація житла. Ми пішли на це, тому що реформувати ЖКГ неможливо, поки не буде приватизовано 100% житла. Сьогодні в Рені 99,5% житлового фонду приватизовано. У багатоповерхових будинках створено об’єднання співвласників квартир (ОСК). У Рені ОСК працюють уже понад десять років. Усі проблеми вирішують власники квартир. Це єдине місто в Україні, де відремонтовано всі дахи будинків! Наразі плануємо вирішити питання, щоб 2013 року передати на баланс ОСК багатоповерхівок усі земельні ділянки довкола цих будинків, щоб саме об’єднання співвласників квартир самостійно вирішували, що там їм будувати — гараж чи дитячий майданчик. Це і є самостійне правління громадян у дії, що, доречно зауважити, є невід’ємною частиною реалізації концепції соціополіса.
Незважаючи на всі успіхи, реалізувати вдалося не все. Зараз триває модернізація водопостачання і каналізації. Коли я не був мером, то ці об’єкти забрала приватна фірма і нічого не вкладала в модернізацію їх мереж. Довелось усе повернути у власність міста, і нині триває модернізація насосних станцій, свердловин.
У рамках реалізації проектів із впровадження соціополіса було заплановано розробити генеральний план міста. Більше року пішло на його доопрацювання, і зараз на його базі спеціальним інститутом розробляються кордони міста. У першому кварталі 2013 року інститут обіцяє презентувати нам ці документи. Що це дасть? Визначення кордонів утричі збільшить територію міста, що сприятиме розвитку інвестиційних майданчиків і більшому залученню інвесторів у наш регіон.
Раніше було ухвалено закон про вільні економічні зони, який повинен був сприяти розвитку порту Рені. Перші невеликі інвестори прийшли, вклали по одному-два мільйони доларів, але потім з’явилась постанова Кабміну Тимошенко, яка спростила податкові пільги для ВЕЗ, і все загальмувалося... За цей час державний порт деградував.
— Як ви оцінюєте шанси на його відродження?
— Вони є, й доволі непогані. Завдання на 2013 рік — залучити інвесторів для розвитку порту Рені. Вже ухвалено закон про порти. Він набере чинності з 13 червня 2013 року. Тобто тепер порт можна здати в оренду, концесію або приватизувати. Сьогодні порт схожий на валізу без ручки. Але це містоутворююче підприємство, робота якого дуже впливає на розвиток міста. Саме тому в рамках реалізації проекту соціополіса порт посідає одне з ключових місць...
— Підбиваючи підсумки впровадження концепції соціополіса, скажіть, чи життєздатна така ідея сьогодні? У яких територіальних одиницях, на ваш погляд, найдоцільніше її впроваджувати?
— Ця ідея правильна й актуальна сьогодні. Соціополіс — це поліпшення життя людей на місцях, зокрема, покращення місцевого самоврядування. Десятирічний досвід показав, що соціополіси допомагають вирішувати болючі питання (такі, як, скажімо, впровадження індивідуального опалення) передусім маленьким містам. На мій погляд, ідея створення соціополісів повинна лягти в основу концепції розвитку малих міст України. У нашій країні сьогодні налічується близько 460 таких міст. Ідеї соціополісів тією чи іншою мірою освоїли 45—47% маленьких міст, але треба довести їх кількість до 100%. Як? Завершити проект у місті Рені, врахувати всі помилки і промахи, а потім далі впроваджувати у всій Україні.
— Що заважає більш масовому впровадженню соціополісів у країні?
— Насамперед заважає корупція. Корупція — це гальмо всього. Друге — ручне управління бюджетом, від чого страждає вся країна. Крім того, щоб зрушити ідею соціополісів, необхідно, щоб в уряд прийшло 10-20 Бальцеровичів або хоча б один прем’єр Бальцерович, які запустять непопулярні реформи в країні і доведуть їх до кінця.
КОМЕНТАРІ
«ТРЕБА ПРОВОДИТИ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЮ БЮДЖЕТНИХ ФІНАНСІВ І БІЛЬШЕ СВОБОДИ ПЕРЕДАВАТИ НА МІСЦЯ — ЦЕ ПЕРЕДУМОВИ СТВОРЕННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ДЕРЖАВИ»
Володимир ЛАНОВИЙ, екс-міністр економіки (з 05.03.1992 по 11.07.1992 рр.):
— Заважає втіленню ідеї соціополісів збереження загальних елементів системного характеру, які українська економіка успадкувала від планової централізованої радянської. Це, коли всі питання, важливі для життєдіяльності, вирішувалися централізовано в Москві, а далі прийняті рішення у вигляді розпоряджень спускалися вниз і обговоренню не підлягали. Отже, про розвиток соціальних умов життя людей не йшлося, головним було дотримання економічних показників та кількісних орієнтирів, наприклад, за кількістю зайнятих в регіоні. Щоб сприяти поширенню ідеї соціополісів, треба, по-перше, позбутися нестачі фінансів на місцях. По-друге, передати контроль за цими коштами більше на місця. Адже зараз фінанси розподіляються в містах і районах, а не в малих містах і селищах. Тому тамтешні місцеві депутати практично не приймають місцевих програм розвитку, бо згори їм спускають, скільки коштів витратити на ветеранів, дороги і так далі. Крім того, потрібно збільшити частку коштів на потреби таких міст і сіл. Треба проводити децентралізацію бюджетних фінансів і більше свободи передавати на місця — це передумови створення соціальної держави.
«ЗА ОСТАННІ ДЕСЯТЬ РОКІВ ЗБІЛЬШИЛАСЯ ДИСТАНЦІЯ МІЖ УКРАЇНОЮ ТА СВІТОМ ЯКРАЗ ЗА ПАРАМЕТРАМИ ЯКОСТІ ЖИТТЯ»
Анатолій КІНАХ, президент «Українського союзу промисловців та підприємців»:
— Україні треба проводити серйозні структурні зміни не тільки для забезпечення прискорених темпів економічного розвитку, а й щоб досягнути високих показників якості життя громадян. Увесь світ намагається боротися саме за якість, а не кількість. Адже якісний показник життя суспільства — це інтегральні показники, які демонструють, в якому середовищі реально живуть люди, якість медичних послуг і доступ до них, стан морального та фізичного здоров’я нації, наскільки задовольняються культурні та духовні потреби людини. Це все й є елементами появи соціополісу в конкретному місті, містечку, селі чи селищі. Щоб створити їх, потрібно максимально задіяти інтелектуальний, природній і кадровий потенціали на регіональному рівні, особливо в малих містах, і паралельно формувати інфраструктуру, яка дає можливість формувати якість життя наших людей. Для України це особливо важливо. Адже, на жаль, за останні десять років збільшилася дистанція між Україною та світом якраз за параметрами якості життя. Впроваджувати ідею соціополісів потрібно сьогодні. Робити це треба на основі державно-приватного партнерства, більшого делегування на місця повноважень із розподілом фінансів. Тільки так виконуватимуться регіональні та місцеві програми. На мій погляд, соціополіси повинні бути складовою нової стратегії розвитку України в цілому. Суспільство не цікавлять переможні рапорти про зростання ВВП. Люди хочуть бачити й відчувати, як це зростання поліпшує їхні умови життя.
