Переділ власності, що його називають роздержавленням, досяг вищої точки — переділу самого Фонду держмайна і його керівного апарату. Цього разу з перемогою привітав себе Кабінет Міністрів: йому президентським указом, підкріпленим рішенням Конституційного Суду, знову перепідпорядковано ФДМ України.
Тепер парламентарі прогнозують початок найцікавішого етапу приватизації — грошового продажу рентабельних підприємств під патронажем виконавчої влади. За версією деяких експертів, реальна приватизація таких об’єктів почнеться тоді, коли «головний сценарист» роздержавлення визначиться з керівництвом ФДМ, тобто вирішить, бути йому чи не бути. Адже, з одного боку, «зручно» продавати, коли у фонді немає постійного легітимного керівника, а отже фактично немає і відповідального за підписані документи. З іншого — легітимний, але вірний шеф ФДМ — добра «приманка» для «правильних» інвесторів. У принципі, стверджують експерти, «сценарист» тяжів до другої «моделі». Однак вийшло як завжди...
Останній легітимний керівник фонду Юрій Єхануров з легкої президентської руки став (щоправда, ненадовго) міністром економіки весною 1997. Тоді ж у фондове крісло №1 Президент «посадив» Володимира Ланового (кандидатура якого згодом не затверджувалася парламентом 6 разів). Тієї ж багатостраждальної весни й наступної осені кадри центрального апарату ФДМ потрясли зміни. Спочатку В. Лановий розгромив приватизаційну політику Ю. Єханурова, а потім (уже восени) виявивши незвичайний талант слідчого, вивів «на чисту воду» всіх заступників, які «відпрацювали своє». Богдана Буцу було звільнено за перевищення службових повноважень (підписував документи «не за посадою») і отримання, за словами В. Ланового, з позабюджетного фонду приватизації кредиту на купівлю квартири у Києві. Євгена Григоренка, першого заступника Ю. Єханурова і В. Ланового, було звільнено за підписання документа на суму 1 млн. грн. для «одного підприємства», до того ж В. Лановий, за його ж словами, не раз помічав Є. Григоренка в приватизаційних махінаціях. Тоді ж за «власним бажанням» В. Ланового було звільнено ще одного заступника — Віталія Ковтюха. Між кадровими чистками тогочасний в.о. голови ФДМ призупиняв для перевірки «чистими руками» приватизаційні конкурси, обіцяв бюджету і Президентові багато грошей і повторював фрази на зразок: «Я надовго» і «Я на своєму місці». Такий стан речей влаштовував «головного сценариста» аж до парламентських виборів весною 1998. Після обрання депутатом ВР В.Ланового було «здано» Президентом, а в крісло керівника фонду сів Олександр Бондар — постать дійсно цікава і «проходить» парламент з багатьох показників. Якщо вірити експертам і самому О.Бондарю, то фонду нарешті пощастило — шефом тут (поки що не легітимним) виявилася людина, яка знає приватизацію з моменту її народження в Україні. Експерти кажуть, що О. Бондар, хоч «і собі на умі», але людина професійна і знає, що, коли і за скільки треба продавати. До того ж О. Бондар вельми дружний з парламентарями і взагалі людина комунікабельна і безконфліктна. З іншого боку, О. Бондар розуміє, приймає і прислухається (принаймні офіційно) до думки «вулиць» Банкової і Грушевського, що, природно, може дозволити спільно координувати приватизаційний процес. Таке єднання думок підтвердив і сам Олександр Бондар в інтерв’ю кореспондентові «Дня», сказавши, що роздержавлення — це і є переділ власності і кожний, хто очолить фонд, цим займатиметься, а от на чию користь, залежить уже не тільки від керівника ФДМ, а й від політичної ситуації в країні. Одне слово, те що потрібно, особливо напередодні наступних виборів. І все б, напевне, сталося як треба, але О.Бондар захворів (обширний інфаркт). Реанімація, лікування, реабілітація вирвали в.о. голови ФДМ з життя приватизації вже на 3 місяці. Голосування кандидатури парламентарями відкладено і в крісло фондового шефа Президент посадив (тимчасово) першого заступника Віталія Крюкова. Він розгорнув «свою» політику — почав критикувати роботу О.Бондаря, зазіхаючи на його імідж і безжалісно наступаючи на «мозоль» тих самих керівників з Банкової і Грушевського.
Отже, продаж нафтопереробних, енергогенеруючих, лікеро-горілчаних підприємств, а також підприємств зв’язку знову відкладено до повного «розбору польотів» з кадрами ФДМ. У цьому ракурсі викликає зацікавлення створення президентським указом Національного агентства з питань управління державними корпоративними правами, в народі названого «дублером фонду», оскільки відбирає у ФДМ кусень хліба і частину повноважень. У зв’язку з цим О.Рябченко прогнозує можливі конфлікти між двома керівниками держпакетів, підлеглих одній виконавчій владі.
