Мале підприємство «Проспект» у діловому світі Житомира з’явилося кілька років тому, але швидко посіло певну нішу в логістично-транспортному сегменті будівельної галузі, успішно працює. Його директор Михайло Пухтаєвич є представником молодого покоління українського бізнесу — прошарку, на який зазвичай покладають великі надії, що й у нас буде як у людей, тобто як в Європі чи розвинених країнах інших континентів. Утім молоді потрапляють вже у сформовану систему правил і часто стають перед вибором — грати за ними чи намагатися їх змінити. Пан Михайло встиг взяти участь у помаранчевому Майдані й розчаруватися в його лідерах. Тепер сам певною мірою став політиком, бо обраний до міськради. Водночас відомий як людина, що провадить велику благодійну діяльність, часто допомагає дітям, залишеним без батьківської турботи, або тим, в яких є серйозні проблеми зі здоров’ям. Про відносини місцевого бізнесу з владою, можливість конкуренції із столичним бізнесом, перспективи іноземних інвестицій ми й вели розмову з молодим житомирським підприємцем.
— Ви — представник житомирських ділових кіл. Отже, актуальним є питання взаємодії місцевого бізнесу та влади, оскільки посадовці можуть сприяти підприємцям або ж, навпаки, заважати.
— У цьому контексті хотів би згадати одвічну проблему «єдиного вікна». Навколо нього вели дуже багато розмов. Але це, умовно кажучи, стало лише «галочкою» для влади. Воно нібито існує. Однак якщо хтось із чиновників зацікавиться справою надто прибутковою, то в них чомусь з’являються особисті інтереси, далекі від державних. Будуть ставити чимало штучних перепон, недоречних запитань, аж поки не доб’ються для себе вигоди. Хіба не так? А коли в місто заходить дуже серйозний столичний бізнес, тоді вони мовчать, як риба у воді: карась, либонь, не по зубах. У такому разі «єдине вікно» зачиняється, й усі справи вирішують бозна-де, «за зачиненими дверима».
— На одній з останніх сесій Житомирської міськради депутати не підтримали рішення, за яке виступав міський голова Володимир Дебой і яке врешті передбачало продаж з аукціону ділянки землі площею більше як п’ять гектарів, що раніше належала ботанічному садові Житомирського національного агроекологічного університету. Є припущення, ніби вона призначена для солідної київської фірми.
— Це не є таємницею. До Житомира збирається «зайти» «Епіцентр» — відома мережа будівельних супермаркетів. Якщо зробити опитування житомирян, то, думаю, більшість житомирян підтримає таке рішення. Тому що часто бачать цю фірму на телеекранах, де демонструють рекламу, які вони хороші, які в них низькі ціни. А якщо їхні магазини будуть у Житомирі, тоді не доведеться їхати до Києва...
Беззаперечно, потрібно, щоб ця фірма прийшла у місто. Але є питання, чи правильно була проведена підготовка до ухвалення на сесії міськради відповідного рішення, пояснення його необхідності? Чи прозоро вели діалог щодо цієї землі із Житомирським національним агроекологічним університетом, з Міністерством аграрної політики та продовольства?
Я, наприклад, голосував «за». До речі, сесію від початку до кінця знімали дві телекамери, направлені на обидві частини, де сидять депутати. Уважаю, що цього на той момент робити не треба було. І не тому, що я, скажімо, чогось боюся. Тому, хто переконаний у правильності свого голосування, неважливо, є телекамери чи їх немає. Але це схоже було на якийсь фарс, на залякування депутатів, щоб потім ніхто не міг сказати, що він голосував інакше. Думаю, ви мене розумієте.
— Для Житомира важливим є питання взаємодії місцевого бізнесу й великого капіталу, що приходить з інших регіонів і за яким потужні капітали, ресурси, можливості лобіювання своїх інтересів у вищих владних структурах. Як у такому разі можуть діяти місцеві підприємці?
— З мого погляду, це справа бізнесова, її не можна пов’язувати з політикою. Цього не уникнути. Хтось робить певну справу, яка йому вигідна, але приходить той, хто діє більш глобально, — і з ним важко конкурувати. Тоді доводиться робити щось інше. Наприклад, був у нас розважальний центр ФОК, але відкрили у Житомирі «Глобал UA» — і більшу частину ФОКу довелося закрити. То що, його власнику йти до влади й казати, щоб припинила діяльність конкурента? Кожен має робити свої висновки, що йому робити.
— А якщо сфера напрямків бізнесу в місті звужена, не так багато можливостей започаткувати якусь справу, «розкрутитися». Вам, приміром, удалося створити підприємство, яке посіло свою нішу й успішно працює. А інші? Коли, крім торгових, розважальних центрів, магазинів, у Житомирі майже нічого не з’являється, виникають великі запитання.
— Звісно, ми обрали нелегкий і найдавніший вид діяльності — будівництво. Бо воно в усі часи було вигідним і перспективним. Нам повсякчас доводиться щось змінювати. Хочеться, щоб розвивалися підприємства, які щось виробляють. Потрібні інвестиції, проте багато хто боїться заходити до нас. У Житомирі все ж працює немало солідних виробництв, створюють нові, зокрема з Європи. Але інвестиційні потуги надто мляві, особливо потуги створити нові промислові підприємства. Навіть продають недавно зведені, зокрема одне з польських, що впроваджувало нові технології в полімерно-сталевих конструкціях. Думаю, потрібно ретельно вивчити наш потенціал. Потім залучати іноземні кошти, брати за кордоном якісь напрацювання, тому що своїми силами ми не подужаємо. Бо все, що в нас відкривали, базувалося переважно на ідеях з Європи.
— Тут гостро постає питання захисту прав власності. А як справи на вашому підприємстві? Що зараз робите?
— Поставляємо будівельні матеріали, комплектувальні для шляхобудівних підприємств, транспортуємо, продаємо їх. Зараз співпрацюємо з Коростенським підприємством з виробництва МДФ-плит (це матеріал з відходів неякісної деревини для виготовлення меблів), аналога яким немає в Україні. Поставляємо й транспортуємо матеріли для турецької фірми «Гюльсан», яка будує дороги до Євро-2012. Ми поступово, місяць у місяць, збільшуємо кількість транспорту, кількість найманих працівників, зводимо нові виробничі приміщення, одним словом, йдемо вперед, розвиваємося. Наразі в нас працює більше 100 чоловік, маємо 80 одиниць техніки. Однак хочеться якихось серйозних змін.
— А не буде так, що побудують нові дороги, а через деякий час вони будуть розбиті, зіпсовані? Що можна зробити, щоб наші автотраси служили довго?
— Головне, щоб дотримувалися технології будівництва й ремонту доріг. Плюс потрібно їх якісно обслуговувати. А в нас думають, якщо раз побудували, то це на всі часи. Якщо говорити про європейські автобани в нас, то для них потрібно створювати європейське обслуговування.
— Ті країни багаті, де панує закон. Європейці постали на цьому, хоча й там не все ідеально. Але в них можна захистити законом права людини, права власників, права бізнесу.
— Нашій країні перейняти закордонний досвід дуже важко, тому що в нас своя специфіка. Люди в Україні привчилися пристосовуватися до різних новацій і не втілювати їх у життя. Кажуть, така слов’янська ментальність. Ні, це звичайна байдужість кожного щодо своєї подальшої долі, до долі своїх дітей та онуків, до своєї країни. Саме через оцю байдужість й учиняють найбільші злочини.
