Принципи економічної політики Джорджа Буша ґрунтуються на надзвичайно ризикованій азартній грі, яка відображає політичну коаліцію двох великих сил: супербагатіїв та євангельсь ких християн. У міру того як ці принципи зазнають краху, світові фінансові ринки негативно реагують на це, додаючи тим самим невизначеності у світову економіку.
Супербагатії переслідували при приєднанні до коаліції Буша, головним чином, одну мету: зниження податків, від чого найбільшою мірою й отримали вигоду. Євангелістів привернули так звані «сімейні цінності», під якими мається на увазі протидія абортам і шлюбам гомосексуалістів, а також обіцянка активної урядової підтримки релігійної діяльності, у тому числі прямих грошових виплат релігійним групам за суспільно корисну діяльність на місцевому і міжнародному рівні.
Команда Буша завжди вважала, що зрештою зможе компенсувати зниження податків для багатих за рахунок скорочення урядових витрат. І лише після переобрання Буша почала пояснювати, що великий бюджетний дефіцит, викликаний головним чином зниженням податкових надходжень, потребуватиме різкого зниження витрат — на соціальне страхування, охорону здоров’я та в інших сферах. Але більшість американців, які підтримали зниження податків у перший президентський термін Буша (адже завдяки цьому в них стало трохи більше грошей), не підтримують нинішню атаку на базові державні послуги. Ця незгода поширюється і на виборців з-поміж євангельських християн, багато з яких залежать від державної соціальної допомоги. Незважаючи на проголошувані християнськими фундаменталістами «вільно-ринкові» переконання, як виборці вони підтримують фінансування державою пенсійного забезпечення, охорони здоров’я та інших суспільних потреб.
Зниження податків було від самого початку безвідповідальним кроком, але після 11 вересня 2001 року стало таким ще більшою мірою. Адміністрація Буша різко підвищила військові витрати, коли почала війну в Афганістані та Іраку і коли збільшила витрати на національну безпеку всередині країни, навіть не спробувавши пояснити американцям, з якого джерела все це фінансуватиметься. Бюджет «оборона плюс безпека» перевищив 2% від ВНП, у той час як надходження від податків поменшали на значно більшу суму. Водночас Буш підтримав збільшення витрат на такі популярні статті, як освіта й пільги на ліки за рецептом, але профінансував ці послуги за рахунок позик, а не шляхом забезпечення достатніх податкових надходжень.
Ця стратегія принесла свої «плоди». Річний дефіцит бюджету США сягнув 5% від ВНП, при цьому діри латалися головним чином за рахунок позик у центральних банках країн Азії, борг Америки перед якими тепер становить близько двох трильйонів доларів.
Проблема в тому, що нерозсудлива азартна гра Буша зараз набрала значних політичних обертів. Щойно Буша переобрали, він почав пропонувати скорочення популярних державних програм, але ці пропозиції відкидає його ж власна партія. Нині, коли контрольований республіканцями Конгрес намагається увічнити низькі податки для багатих, світ поступово починає розуміти, що бюджетному дефіциту Америки кінця тепер не буде.
Оскільки обсяг економіки Америки такий великий, а долар такий важливий для світової фінансової системи, хронічний дефіцит бюджету США означає величезні глобальні наслідки. Долар слабшає в міру того, як фінансові ринки розуміють, що США доведеться у наступні роки позичати величезні суми за кордоном. Ще загрозливою ознакою є те, що в центральних банків іноземних держав незабаром також, імовірно, зникне бажання позичати США гроші. Зрештою, навіщо центральним банкам Китаю, Японії, Південної Кореї та інших країн Азії накопичувати казначейські векселі США, якщо долар надалі, швидше за все, знецінюватиметься?
Америка ж, — що виглядає безглуздо, але аж ніяк не несподівано, — піддає нападкам інших, звинувачуючи їх у своїх проблемах. Великомасштабне зниження податків і підвищення військових витрат перекрило ефект «слабкого долара» і сприяло величезному збільшенню імпорту. З цієї причини слабкий фінансовий стан Америки посилюється тепер ще і зяючим торговим дефіцитом. Натомість американські політики звинувачують Китай та інші країни у «нечесній торгівлі» і навіть погрожують їм санкціями.
Ця реакція на проблеми внутрішнього походження добре спрацьовує на виборцях, але це смішно й безглуздо, особливо відтоді, як США залежать від Китаю в питанні фінансування бюджетного дефіциту. По суті, США нападають на власного банкіра, попри те, що одночасно просять у цього банкіра нові й нові позики!
Коли Буш на початку року почав говорити про зниження витрат, — у тому числі про реформу соціального страхування, що має на увазі урізування пільг у майбутньому, — фінансисти світу чекали, що його прохання або більшу їх частину виконають. Вони, однак, не врахували того, що американські виборці, які насправді ніколи не підтримували зниження витрат, цьому опиратимуться. У міру того, як реальність цього доходить до людей, економічні прогнози стають чимдалі похмурішими.
Джефрі САКС, професор економіки та директор Інституту Землі при Колумбійському університеті.
