Понад сто років існує «торговельна система знижок». Одну з таких схем називають «секонд-хендом», що в буквальному перекладі з англійської — «другі руки». І уже сім років ці руки одягають українців. Автобуси не першої свіжості перевозять наших пасажирів. А звалище давно чекає на закордонне обладнання деяких наших вітчизняних підприємців. Європу можна зрозуміти: їй вигідно позбуватися усього того, що колись доведеться тяжко утилізувати. І вона щедро «обдаровує» нас усіляким непотребом. Зокрема — поношеним одягом та взуттям. Він усюди: в підземних переходах, на базарах і навіть у спеціалізованих магазинах. Його «спускають» з розкладачок і просто із землі, застеленою абияк клейонкою. Асортимент «шикарний» — від трусів і до пальт. А ціни найдоступніші. Зокрема, на київських базарах, що торгують речами у стилі «секонд-хенд», шкіряна куртка коштує 65—80 грн., кожушок з натурального хутра — 60 грн., шуба — 80 грн. Реглан продають за 3— 10 грн., светр — 5—7 грн., теплу сорочку — 6—15 грн., джинси — 5— 15 грн. А ціна шапок і шаликів взагалі символічна — по 2 грн. штука. До того ж, якщо береш кілька речей — скидки. Можливо, хтось би й хотів піти до супермаркету та придбати високоякісний товар, однак з такою пенсією та зарплатою...
За даними Державної митної служби України, упродовж позаминулого року до нашої країни було завезено понад 56 тисяч тонн одягу та взуття, які були в ужитку. А вже торік обсяг «секонд-хенду» зріс більш як на п’ять відсотків і становив майже 59 тисяч тонн. Слід звернути увагу на те, що понад 25% загального обсягу вживаного одягу та взуття було ввезено як гуманітарну допомогу. У цілому до України прийшло 500 мільйонів одиниць поношених речей. Це — більше, аніж по десять на кожного громадянина.
У багатьох країнах є цілі фабрики секонд-хенду. Наприклад, у Голландії — 7. Звідти товар поставляється до 55- ти країн світу. Працюють так: закуплений у населення одяг та текстиль спочатку ретельно сортують. Відтак близько 70% текстильної сировини переробляється. Із неї виготовляють високоякісний поліграфічний картон, м’який туалетний папір, набивку для меблів чи шумоізоляцію для автомобілів. А 30% найпридатнішого одягу розпродують. Стиль секонд-хенд на Заході стає навіть модним. Там вважають, що поношена річ, на відміну від нової, має свою історію — реальну чи вигадану. Наприклад, в Лос-Анджелесі одяг секонд-хенду став популярним завдяки тому, що його носили знаменитості. Однак в Україні такий товар має іншу якість та й купують його через брак коштів, а не через те, що колись він був окрасою якоїсь зірки.
Секонд-хенд — схоже, дуже прибутковий бізнес на українському ринку. Середня митна вартість лахміття — півдолара. Фахівці кажуть, що обноски за кордоном скуповуються у 50 разів дешевше, ніж продаються тут. Європейські країни уже давно заборонили ввозити на їхню територію товар «других рук». Зокрема Польща — два роки тому. Як вважає заступник начальника управління промислової політики Володимир Кузнецов, товар «других рук» є пороховою бочкою для вітчизняної легкої промисловості, яка й так нині шкутильгає на обидві ноги. 10 мільярдів доларів щороку не отримує українська економіка через тотальне нашестя секонд-хенду. Відповідно, така ситуація породжує в країні безробіття, вважає перший заступник міністра промислової політики Микола Іващенко. На його думку, суворіший контроль за секонд-хендом дозволить вільніше дихати агропромисловому комплексу, який міг би більше продукувати льону, шкіри та вовни. Ожила б і хімічна промисловість, викинувши «на-гора» волокна та барвники. А в машинобудування з’явились би додаткові можливості виготовляти устаткування. Тобто були б умови для відродження не тільки вітчизняної промисловості, а й економіки в цілому. Відтак підвищились би пенсії, зарплати та різні соціальні нарахування, переконаний Микола Іващенко. Арифметика проста, однак її розуміють не всі, чи не хочуть розуміти. Тому є «не абстрактні сили, а конкретні люди», щоб Україна споживала «іноземні відходи» та процвітала контрабанда, стверджує М.Іващенко. Тому він пропонує поставити питання категорично: або секонд-хенд — безкоштовна гуманітарна допомога, або ж — його цілковита заборона.
Якби Верховна Рада ухвалила закон про запровадження ввізного мита за секонд-хенд на рівні від 1 до 2 євро за кілограм, то, за оцінками експертів з Інституту реформ, упродовж року держаний бюджет отримав би не менше ста мільйонів гривень. При очікуваному річному обсязі ввезення до України поношеного одягу та взуття на рівні 20—27 тисяч тонн. Підвищення ставок мита та посилення контролю за транспортуванням зумовило б подорожчання на внутрішньому ринку товарів секонд-хенду. Відтак це стимулювало б вітчизняну легку промисловість.
Крім того, в Україні система комісійної торгівлі зруйнована. Міністерство вважає за доцільне створити цивілізовану торгівлю поношеними речами. За таких умов українці могли б здавати старі речі в комісійні магазини, як це було раніше. Між іншим, за кордоном діяльність компаній, що закуповують та перепродають свій секонд-хенд, ліцензується й перебуває під суворим контролем держави. Україна ж повільно тоне під вагою так званої гуманітарної допомоги. Особливо після того, як Польща категорично заборонила ввезення на свою територію другосортних товарів. Відтак непотребу побільшало, й він ще потужніше й дуже успішно почав прориватися на український ринок. Про це принаймні свідчить такий рекламний слоган на одному з магазинів: «Для людини, життя якої суворо розкреслене днями зарплати, наш магазин дає можливість відчуття свободи вибору»...
