Макроіндикатори економічного розвитку країни за перше півріччя 2006 року викликали значний подив не лише у пересічних громадян України, а й у більшості економічних експертів і аналітиків вітчизняних і міжнародних інститутів. Більше того, схоже, що рекордні за останні півтора року темпи зростання ВВП і невисока, як для України, інфляція стали несподіванкою й для самого уряду. Принаймні ніхто з членів нинішнього Кабміну так і не спромігся аргументовано визначити чинники й детермінанти цих досягнень. Чесно кажучи, це й не дивно, оскільки зважаючи на офіційні прогнози Мінекономіки на поточний рік, економіку країни уряд мав намір витягнути за рахунок сфери послуг, а також галузей, що забезпечують продукцію внутрішнього споживання. Однак ставка Кабміну на розширення внутрішнього попиту дала дуже невиразні результати, тому й сказати загалом нічого.
Отже, внутрішній валовий продукт України за I півріччя 2006 року виріс на 5% (порівняно з аналогічним періодом минулого року), при цьому в травні й червні поточного року показники зростання досягли 8,5% і 9,3% відповідно. Інфляція, попри тотальне підвищення тарифів і послуг, насамперед наданими держмонополіями, втрималася в рамках 3%, що дало надію завершити рік з однозначним показником зростання цін. У цьому контексті вельми цікавою здається ідентифікація чинників, які так сприятливо вплинули на економіку країни. До речі, цим питанням сьогодні спантеличені більшість економістів, оскільки практично всі наукові центри прогнозували зростання ВВП України в діапазоні 2,2%—2,8%. Найбільш песимістично на можливості вітчизняної економіки дивився Європейський банк реконструкції та розвитку. Експерти ЄБРР передбачали зростання ВВП на рівні 1,2%, що є найгіршим показником серед 27 ми країн Східної та Центральної Європи.
Песимізм аналітиків ґрунтувався на гіпертрофованому сприйнятті впливу двох чинників: різкого підвищення ціни на газ для української промисловості й політичних ризиків, пов’язаних із парламентською кризою в країні. Двократне підвищення вартості газу називали головним каталізатором погіршення стану української економіки, насамперед за рахунок гальмування вітчизняного гірничо-металургійного комплексу (ГМК). З огляду на те, що на нього припадає приблизно третина ВВП й майже 50% наданої країні валюти, проблеми, які могли б чекати Україну, справді можна назвати катастрофічними. Очікування ділових кіл щодо перспектив ГМК після стрибка цін на газ найвиразніше проявилися на біржі ПФТС. Акції метпідприємств у першому кварталі доволі сильно просіли, втративши в ціні від 6% (Криворіжсталь) до 30% (Запоріжсталь). Щоправда, варто зазначити, що дуже часто падіння акцій компаній ГМК підігрівали внутрішньокорпоративні скандали — наприклад, спроби власників збільшити статутний фонд (та сама «Запоріжсталь»).
Однак, як з’ясувалося, металурги володіють набагато серйознішим запасом міцності, аніж той, на який вони орієнтували (або лякали) владу під час газового протистояння з РФ. Швидше за все, це зумовлено тим, що реальна рентабельність підприємств ГМК перевищує задекларовану. Ще кілька років тому в Україні гриміли справжні міжкланові війни за володіння активами ГМК. Викликає багато сумнівів той факт, що заради 3— 5% рентабельності, про які говорять офіційні особи найбільших меткомбінатів і Держкомстат, було витрачено стільки сил і грошей. Щоб визначити справжню прибутковість металургійного бізнесу, доцільніше використати непрямі методи. Наприклад, минулого року один із топ-менеджерів ФПГ «СКМ» заявляв про те, що група не береться за проекти, рентабельність яких нижча за 25%. З огляду на те, що левова частка активів цієї групи сконцентрована саме в ГМК, треба вважати, що озвучені критерії прибутковості бізнесу поширюються й на ці галузі.
Певною мірою роль такої собі палички-виручалочки для ГМК і для економіки загалом зіграла також сприятлива зовнішньоекономічна кон’юнктура, тобто зростання цін на зовнішніх сировинних ринках. Наприкінці весни ціни на металопродукцію знову поповзли вгору — до захмарних значень півторарічної давності. Так, гарячекатаний прокат на світових ринках із січня подорожчав у середньому на 60% — до $605/т, а холоднокатаний — на 31% — до $630/т. У результаті, в першому місяці літа виробництво в металургії зросло на 21,4% (4,8% від початку року). Це у свою чергу підхлеснуло зав’язане на ГМК українське машинобудування. Загалом внесок металургії та машинобудування в реальний приріст промислового виробництва в першому півріччі становив 72,5%. До того ж у травні—червні, частково завдяки покращанню макропоказників у цих галузях, нарешті збалансувався валютний ринок.
Макропоказники розвитку ГМК дають підстави для низки важливих висновків, які слід врахувати депутатам Верховної Ради та міністрам нового складу Кабміну. По-перше, від ГМК значно залежить не лише внутрішній валютний ринок, а й увесь платіжний баланс України. По-друге, геоекономічні та геополітичні процеси можуть девальвувати ринкові коливання на глобальному ринку металу, і «довгожданна» криза буде, щонайменше, відкладена. До речі, цьому сприяє й поступова концентрація активів. Зокрема, лідер ринку «Міталл стіл» після чергового поглинання зможе чинити достатню протидію зниженню цін. Таким чином, на вітчизняному ГМК Україна ще зможе «добре підзаробити». По-третє, оперативність, із якою вітчизняні металурги відповіли на поліпшення зовнішньоекономічної кон’юнктури, дозволяє говорити про достатню еластичність пропозиції. Для подальшого зростання ГМК уряду треба не лише стимулювати інвестиції в галузі комплексу, а й шукати нові ринки для того, щоб металурги могли досить швидко заповнити ці ніші, а досвід показує, що вони на це здатні.
Таким чином, ціновий шок українська економіка пережила, однак навіть якщо виходити з 25% середньої рентабельності підприємств ГМК, їхній запас міцності й адаптивності уже явно закінчується.
Ефект другого з цих чинників справді здивував. Більшість економістів передбачали, що парламентська криза буде найважчим ударом по економіці країни. Загалом так і мало статися. У червні в Україні практично не було парламенту, тому законодавча робота не велася, Конституційний Суд не працював ще з осені 2005 року, губернатори областей перебувають у підвішеному стані. Легітимність уряду після двох відставок була під великим питанням. Крім цього, економічний блок уряду останнім часом перебуває в перманентному стані переформатування, тому ККД Держмитниці, ДПАУ, Держпідприємництва та інших центральних органів виконавчої влади, до компетенції яких входять економічні питання, суттєво знизився. Крім усього іншого, усвідомлення своєї приреченості (за будь-якого розкладу економічний блок уряду не залишиться працювати в новому складі Кабміну) також негативно вплинуло на працездатність міністрів. Однак найнебезпечніше те, що своїх функцій повністю не може виконувати безпосередній економічний регулятор — НБУ. Рада НБУ, що займається розробкою грошово-кредитної політики, вже місяць не має кворуму, оскільки Верховна Рада ніяк не може його доукомплектувати своєю квотою. По суті, єдиним легітимним органом влади в Україні залишається слабкий (із погляду нових повноважень) Президент. І на вершині всього цього хаосу макроіндикатори економічного розвитку в липні говорять про збільшення ВВП на 9,3%, промислового виробництва — на 9,6% й інфляції — на 0,1%.
Тобто досить складно прослідкувати хоч якусь кореляцію між політичними й економічними процесами. Політичний чинник вплинув доволі невизначено. Більш того, ризикну припустити, що саме політичний катаклізм зіграв основну позитивну роль у загальноекономічному підйомі. Такий парадоксальний висновок можна підтвердити не лише теоретичними постулатами класиків економічної науки про те, що ринок — самодостатня система, а й аналізом поведінки економіки протягом першого півріччя. Звісна річ, що економічне зростання в жодному разі не можна ставити в залежність від ступеня політичної анархії в країні, та й невтручання влади в систему економічних відносин не можна розуміти як повну інертність і бездіяльність. Однак те, що в уряду останнім часом до адміністративного регулювання економіки руки не доходять, а Верховна Рада перестала тероризувати економіку своєю соціально-популістською діяльністю, зіграло свою роль у покращанні економічного клімату в Україні.
До всього іншого, макроекономічні результати першого півріччя свідчать про те, що стався такий собі психологічний перелом. Виборчу кампанію Україна почала з очікувань. Економіка завмерла. Фонове мінімальне економічне зростання в першому кварталі та затишшя інвестиційної діяльності свідчили про наявність глобальних очікувань (по суті, немає різниці, яких) від виборів до Верховної Ради. Сподівався на щось і бізнес, однак після тривалих політичних конфліктів і пов’язаної з ними відвертої клоунади підприємці зрозуміли, що сподіватися можна лише на себе та взялися за свої справи. Іншими словами, від політики втомилися не лише наймані працівники, а й бізнес. Символічно, що саме в травні ми почали спостерігати активізацію ділової діяльності. Таким чином, сьогодні можна зробити висновок, що економіка України, яка протягом останніх 90 років була дуже політизованою, нарешті перетворюється на відносно автономну сферу суспільних відносин.
Крім покращання кон’юнктури на світових сировинних ринках і деполітизації економіки, важливу роль у прискоренні процесів економічного розвитку зіграло розширення внутрішньодержавного сукупного попиту. Офіційна статистика говорить про 20,6% зростання реальних доходів населення. Плюс — в економіку влилися гроші, викинуті на парламентських виборах. Цими сумами також не можна нехтувати. Прямий ефект від цього впливу проявився в зростанні доданої вартості в харчовій промисловості (внесок у реальний приріст промислового виробництво в I півріччі становив майже 30%) й оптово/роздрібній торгівлі (зростання галузі за шість місяців становило 8,6%). Водночас зростання грошового доходу домогосподарств значно випереджає зростання ВВП країни. З політичного погляду, це добре, однак з економічного — вкрай негативно. Звужуючи дохід корпоративного сектора, уряд перекриває інвестиційний кран. Треба зазначити, що частка доходу корпоративного сектора в структурі валового національного наявного доходу в 2005 році знизилася до 9%, порівняно з 14,4% у 2004 році.
Отже, нинішній економічний міні-ривок забезпечений доволі слабким ресурсом. Укотре доводиться констатувати, що циклічні фази прискорення економічного розвитку України — це здебільшого збіг низки сприятливих чинників. За макроекономічними результатами першого півріччя більшість економістів поспішили зробити важливий, однак досить неоднозначний висновок: економіка, що функціонує поза політикою, більш ефективна, ніж економіка політизована. Справді, ринкова економіка, до стандартів якої стрімко рухається Україна, є самодостатньою та саморегульованою системою, головний деструктивний чинник для якої полягає в надмірному втручанні держави. Водночас у довгостроковому періоді інша крайність — політичний хаос й анархія — також навряд чи забезпечать високі темпи економічного розвитку.
