Тож і мій бізнес нині повністю занепав. Окрім об'єктивних
причин, цьому «посприяло» і те, що чиновник звик вважати себе вищим за
іншим людей. А ті з моїх колег, хто ще тримається, виживають виключно завдяки
небезкорисливій підтримці владних структур. Ті, хто її не мали, фактично
збанкрутували. Бо таку підтримку, можна отримати лише в тому разі, якщо
повністю злитися, увійти у структуру влади і таким чином допомагати фактично
сам собі. Скажімо, якщо маєш державну посаду, а свій бізнес переоформив
на дружину чи якогось іншого родича. Насправді це й є корупція. Я міг би
назвати чимало прикладів і прізвищ. Один підприємець мав приватну фірму
з автотранспортних послуг. А коли він «купив» посаду директора хлібоприймального
підприємства, то переписав фірму на дружину, а потім ще фіктивно розлучився
з нею. За ним сьогодні нічого немає, ніякого майна, навіть квартири. Інший
мав близько десятка магазинів по району, а потім таким же шляхом став директором
дорожнього державного підприємства, у складі якого асфальтний завод. При
цьому державний транспорт використовується в інтересах приватної фірми,
а та отримує чистий прибуток. Плюс зв'язки та вплив на адміністрацію. Відтак
податкова дану фірму не чіпає. Багато які наші підприємці зрозуміли: щоб
вижити, треба утримувати якогось податківця. Я міг би навести такі приклади
— хто кому оплачує. Натомість такий «бізнесмен» завжди наперед знає про
перевірку, його прикривають, якщо що-небудь знайшли, а є такі випадки,
що навіть конкурентів прибирають: перевіряють, штрафують...
В районі, звичайно, є рада підприємців, яку очолює Віктор
Нікіфоров, але не було жодного зібрання. Держадміністрація наче й не цікавиться
підприємництвом. Інтерес виникає лише тоді, коли від нас треба щось отримати.
Я, припустимо, коли комусь допомагаю, то завжди знаю, куди йдуть мої гроші,
скажімо, бідній чи багатодітній сім'ї, хворим. А віддати адміністрації
і навіть не знати куди то пішло... Такий підхід мене не задовольняє. Як
наслідок йдуть погрози: ми тебе з'їмо. І починаються перевірки: податкова,
санепідстанція, пожежний нагляд. І ти нічого не можеш сказати.
Особливо важко було в передвиборний період. Не дай Бог
підтримувати іншого кандидата. Податкова інспекція і прокуратура — це ті
два органи, які використовувалися для розправи з «супротивниками». Досить
сказати, що всі висновки щодо «порушень», які нібито були знайдені в мене
під час перевірок, я опротестував і виграв справи в суді. Від того я, звичайно,
маю певне моральне задоволення, але суди забрали три роки. Роботи не було,
доходів теж, працівники звільнялися. Їм пропонували давати неправдиві свідчення
проти мене. Відтак я подав позов на відшкодування моральної шкоди (50 тис.
грн.), але справа тягнеться вже 4 місяці. Тяганина в судах страшенна. І
тиск на них нечуваний, зокрема, з боку обласних податківців: адже рішення
на мою користь створить прецедент, коли будь-який підприємець матиме можливість
через суд повернути собі збитки, заподіяні незаконними і недобросовісними
перевірками. А сьогодні практика така, що податківець, який за вироком
суду визнаний неправим у своїх діях, навіть не вибачається перед потерпілим,
не кажучи вже про серйознішу відповідальність. І це до певної міри логічно:
адже він діяв не з власної ініціативи, а за наказом начальства.
Чиновники у нас не звикли відступати, вони відчувають себе
господарями життя. Тож коли їм не вдається натиснути на суди — стають на
шлях провокацій. Так вчинили зі мною у районній податковій інспекції, коли
хотіли зробити винним у нападі на жінку — начальника відділу, яка поводилася
зі мною нетактовно, навіть брутально і врешті вдарила кріслом. Незважаючи
на те, що я мав і свідків, і свідчення медекспертизи, проти мене відкрили
карну справу, яка тягнеться й далі, слугуючи, мабуть, противагою до мого
позову щодо компенсації моральної шкоди.
Це був час підготовки до виборів, а я очолював районний
штаб на підтримку Євгена Кириловича Марчука. У жовтні почалися виклики
до прокуратури — було запущено конвеєр переслідувань. Слідчий прокуратури
сфальсифікував висновки судмедексперта щодо «потерпілої». Волосся стає
дибки від такого свавілля державного чиновника! А на всі мої клопотання
щодо розслідування справи — одні відмови. Районна і обласна прокуратури
діють наче в одній упряжці — скарги відхиляються або повертаються в район.
Глуха стіна! Нічого не можна добитися. З моїми свідками навіть розмовляти
не хочуть.
Якби я зустрівся з головою Держкомпідприємництва Олександрою
Кужель, я міг би багато чого їй розповісти відносно Указу Президента про
дерегуляцію підприємництва, який практично не діє. Ми в районі роздрукували
журнал для реєстрації перевіряючих разом із тим указом. Всі підприємці
його мають. Але запитайте у будь- кого, скільки його перевіряли — кожний
скаже: разів 5-6. Перевіряючі нерідко не розписуються в журналі, а підприємці
просто бояться робити їм якісь зауваження, вони залякані і тому не відстоюють
свої права. Багато хто вважає: краще сплатити штраф, ніж судитися з владою.
При цьому і на мене вказують: ну виграв він суд, а чого добився? Нічого.
Та все ж не один я серед підприємців маю виграші в арбітражному суді проти
податкової. Але всі питають: а що далі? Адже податкові чиновники роблять
з нами все, що хочуть. Якщо нині ти себе відстояв, то завтра він тобі помститься.
Отож багато хто вважає за краще купити якогось чиновника, фіктивно влаштувавши
до себе на роботу його родича...
Сьогодні підприємцю взагалі краще нічого не робити. От
у нас є мале підприємство «Меблевик». Воно надало послуги кільком бюджетним
організаціям, а ті, через відсутність коштів, не заплатили. Однак податки
на ці виконані послуги підприємству відразу ж нарахували. Звернулись в
адміністрацію, а там лиш сміються... І так чинять з усіма.
Найдрібніші підприємці, ті що працюють на базарі, також
потерпають. Їх свідомо неправильно інформують щодо оформлення необхідних
документів, а потім не дають життя штрафами та пенями... Так складаються
передумови для хабарництва та корупції. Вікна нашої податкової виходять
прямо на базар, і її керівництво про все знає. Скажімо, у нас відкрито
процвітає чорний обмін валюти. І ніхто не вимагає у молодиків, що цим займаються,
ані дозволу, ані податків. Я знаю, коли і кому платять чорні валютники.
Та коли б вони законно оформили таку діяльність, перевіркам не було б кінця.
Усі ті замовні перевірки, які мені довелося терпіти, практично довели мою
організацію до банкрутства. А ті, хто купив собі чиновника, не знають біди,
процвітають, мають прибутки.
Щоб змінити ситуацію, треба хоча б добитися, щоб існуючі
закони діяли, особливо стосовно підприємництва. Слід створити однакові
умови для підприємств різних форм власності. А у нас голова райдержадміністрації
віддає наказ, щоб на стадіоні, де відбувалося свято, не торгував жодний
приватний підприємець — одна лише райспоживспілка. І всі виконували цю
вказівку.
Єдиний фіксований податок для нас здебільшого недосяжний.
Бо перейти на нього можна лише тоді, якщо немає податкової заборгованості.
У більшості наших підприємців вона є. Деякі, щоправда, відкривають нові
підприємства, а на старі вішають всі борги. Тим часом всі підприємці, з
якими доводиться спілкуватися, говорять, що працюють наче за інерцією,
сподіваючись, що з часом у нас все таки будуть якісь зміни. Президент Кучма
у інавгураційній промові говорив про 200 тисяч приватних підприємств. Але
в нашому районі зараз залишилось ледве 10% підприємців, які колись починали
працювати. З них діючих менше 3%, та й то це в основному ті, які знайшли
прикриття у владі — інакше не вижити. Ми надіємося на зміни, в першу чергу
в оподаткуванні, у боротьбі з корупцією. Але для початку хоча б добитися
нормального людського ставлення до того ж підприємництва, замість сьогоднішніх
зверхності та презирства, з якими щодня доводиться стикатися у коридорах
влади. А в моєму конкретному випадку зійшлися інтереси адміністрації, якій
я протистояв у виборчій компанії, податкової інспекції, у якої я виграв
суд, і прокуратури, керівник якої також має відношення до політики, хоча
за законом не має на це права. Так з'явилася моя карна справа, хоча на
корупціонерів їх не заводять. Городенківський район Івано-Франківської
області
ВІД РЕДАКЦІЇ ЗБОРИ
На жаль, редакція не має власного кореспондента в Івано-Франківській
області, а наші спроби зателефонувати до згаданих у цій статті організацій
не мали успіху. Але ми сподіваємось, що вони відгукнуться на цю публікацію
і висловлять свою думку з приводу проблем, які в ній висвітлюються.
