Пішли по шерсть, а повернулися стриженими. Що спільного в цієї приказки з візитом Президента України Віктора Януковича до Туркменистану, що завершився в середу? На перший погляд — анічогісінько. Бо ця поїздка виглядає успішною. «Я підтвердив зацікавленість України у відновленні постачань природного газу з Туркменистану та готовність до поглиблення співпраці в цій сфері. Наша країна має всі можливості для об’єднання зусиль з метою опрацювання альтернативних маршрутів постачань газу як для власних потреб, так і для подальшого експорту до Європи», — підкреслив Янукович у заяві для преси після закінчення переговорів з президентом Туркменистану Гурбангули Бердимухамедовим.
Домовленості, досягнуті президентами двох країн, здебільшого були оформлені в меморандумі між «Нафтогазом» і «Туркменгазом». Він передбачає відновлення постачань газу до України та країн Європи. Коли? У яких обсягах? Яким маршрутом?..
Міністр енергетики й вугільної промисловості України Едуард Ставицький не зміг чітко пояснити, яким чином можуть бути відновлені постачання газу, якщо відомо, що Росія досі вкрай неохоче допускала до своєї газотранспортної системи інших експортерів. Єдине, що дізналися від нього журналісти: «Ми це питання обговорили. Ми спершу домовимося з нашими колегами з Туркменистану, а потім домовлятимемося далі».
Тут дуже насторожує використання Ставицьким не теперішнього, а майбутнього часу («спершу домовимося»), хоча, в принципі, зрозуміло, що поки що підписано не договір, а всього лише меморандум про наміри. Але, якщо вірити міністрові, в меморандумі вражає хоча б те, що наші контрагенти, як це бувало раніше, більше не вимагають, щоб Україна «спершу» домовилася з Росією. Утім нинішні «меморандумні» домовленості, як завжди, досить несталі. Не випадково, кажучи про терміни їх реалізації, Ставицький зауважив, що найближчим часом сторони обміняються візитами «й буде вироблена стратегія розвитку цих напрямків». За такою ж схемою вирішуватиметься й питання про обсяги постачань газу, зазначив міністр.
Як хочеться сприймати слова міністра за щиру правду! На жаль, усе, про що він говорив за підсумками туркменського візиту, під ве-е-ликим питанням. Так думає кожен, хто впродовж останніх років міг стежити за перипетіями газових відносин на пострадянському просторі.
Отож у нинішній ситуації й нашому Президентові не варто було б навіть заїкатися про «опрацювання альтернативних маршрутів постачань (туркменського. — Авт.) газу як для власних потреб, так і для подальшого експорту до Європи». Про це, будучи прем’єром, казала ще Юлія Тимошенко... І який результат? Не можна не визнати, що країна практично не має ресурсів для того, щоб будувати газову магістраль в обхід Росії. А на що ще можна розраховувати, намагаючись провести до України туркменський газ? Виходить, російська труба в цьому випадку не має альтернативи...
«День» має щодо цього власну версію, яку в чомусь підтримують, а в чомусь і заперечують опитані ним експерти.
По-перше, не можна не звернути увагу на спроби Києва підключити до розв’язання наших газових проблем Європу й, зокрема, Енергетичне співтовариство. До нього ми й вступили головним чином тому, що воно (завдяки Енергетичній хартії, а також другому й іще не підписаному Україною третьому енергетичному пакетам) є нашим природним союзником у боротьбі за допуск Туркменистану до російської труби. І у нас є певні підстави для того, щоб докоряти ЄС пасивністю. Проте там не терплять докорів і вміють пояснити нетямущим, що без особливого запрошення не можуть і не братимуть участі у розв’язанні українських енергетичних проблем і суперечок. Таку відповідь наше керівництво було змушене проковтнути. Відповісти на неї й підтвердити відданість тезам Енергетичного співтовариства доручили МЗС. При цьому наше зовнішньополітичне відомство визнало за доречне ще раз висловити сподівання на активну позицію ЄС у питанні досягнення балансу інтересів між Україною, Росією та ЄС в енергетичній (читай газовій) сфері.
По-друге, практично під час візиту Януковича до Туркменистану росіяни аж ніяк не випадково вкинули в українську пресу повідомлення про українсько-російські переговори щодо створення не тристороннього (за участю європейських компаній), а двостороннього консорціуму з управління українською ГТС. Навіщо? Чи не був це сигнал і натяк учасникам переговорів у Ашхабаді, що їм можна домовлятися, не чекаючи від «Газпрому» рішення щодо транзиту, мовляв, у разі створення двостороннього консорціуму Росія може й поступитися принципами.
«МОЖЕМО ВИМАГАТИ ДОСТУПУ ДО ТРУБИ, АЛЕ...»
Богдан СОКОЛОВСЬКИЙ, колишній уповноважений Президента з міжнародних питань енергетичної безпеки:
— Ще 2009 року, коли президент Віктор Ющенко був у Туркменистані (я теж входив до делегації), Бердимухамедов сказав цілком відверто й чітко: газ можете купувати, скільки вам треба, але домовляйтеся з кимось про транспортування, отже з Росією. Зараз ми з вами не знаємо, чи є такі домовленості. Але до Туркменії по газ уже поїхали. Проте сьогодні, як і вчора, транспортувати газ з Туркменистану можна лише через Росію. Тобто фактично ніякого постачання газу не буде й не може бути.
Ющенко тоді запропонував і домовився з росіянами про створення СП-1 для постачань газу до території України і СП-2 для його продажу в Україні. Цим він зберігав цікавість Росії до постачань газу через свою територію. А інакше яка в неї буде мотивація качати для нас газ? Тут треба було йти на компроміс. Чи досягнуті аналогічні домовленості щодо транспортуваня газу зараз, ми з вами не знаємо. Дай Боже, щоб вони були, й у Туркменистані в нас усе нормально склалося. Ми, звісно, можемо вимагати доступу до труби, але ж Росія не підтримує Енергетичну хартію й, тим паче, третій енергопакет. Вона, навпаки, виступає проти нього. Змусити її ним керуватися неможливо. Не варто дуже розраховувати й на Енергетичне співтовариство. Адже це не силова структура й не міжнародний корпус реагування. Це всього лише співтовариство для правової допомоги, щоб його члени могли привести свою юридичну базу у відповідність до принципів і законодавства Євросоюзу.
«УСІ ЦІ МЕМОРАНДУМИ НАДЗВИЧАЙНО ВАЖКО ЗДІЙСНИТИ»
Валерій БОРОВИК, голова правління альянсу «Нова енергія»:
— Україна в туркменському питанні може сподіватися лише на добре ставлення Кремля. Фактично всі ці меморандуми є надзвичайно важко здійсненними за відсутності відповідного бажання Москви. А Росія ще шість років тому зробила дуже потужний крок у своїх інтересах — скориставшись особистими стосунками з туркменським керівництвом і простимулювавши певних службових осіб, вона відрізала Україну від диверсифікаційних по суті постачань туркменського газу. А ті 30 мільярдів кубометрів, які передбачалося постачати Україні, переписали на «РосУкрЕнерго». Відтоді Росія не пропускає не лише туркменський, а й казахський і узбецький газ у бік Європи. І пропускати не збирається. А всі розмови про таку можливість, я думаю, нереальні.
«ПИТАННЯ В ТОМУ, ЯК ЙОГО ДОСТАВИТИ?»
В’ячеслав КНЯЖНИЦЬКИЙ, екс-посол МЗС України з особливих доручень:
— Колись колишній глава українського МЗС Тарасюк поїхав до Азербайджану, а потім відрапортував: я домовився про постачання мільйонів тонн нафти. На цьому все й закінчилося. Усе питання щодо туркменського газу в тому, як його доставити до України. Якщо воно не вирішене, всі домовленості варті, як то кажуть, не більше за папір, на якому вони написані. Щоправда, сьогодні з цього приводу ходять різні чутки, зокрема й щодо якогось зв’язку між дозволом на транзит туркменського газу й переговорами Києва й Москви про створення двостороннього газотранспортного консорціуму. Я допускаю, що така поки негласна домовленість може мати місце. А ще не можна забувати про російський штраф у 7 мільярдів доларів. Це, на мою думку, технічне завдання від російської делегації на переговорах з Україною. І сьогодні одна з російських газет (її називають зливним бачком «Газпрому») пише про те, що ці мільярди можуть бути зараховані як внесок російської сторони у створення консорціуму. На цю тему багато всіляких спекуляцій. Але я вважаю, що нам треба виконувати зобов’язання щодо енергетичного співтовариства. Якщо керуватися хоча б другим енергетичним пакетом, то «Газпрому» й зараз уже в Україні робити нічого. Та й як його можна допускати до консорціуму з управління українською ГТС, якщо він у себе не може навести лад, скажімо, збудувати такі необхідні йому підземні газосховища? А якщо допустити, що двосторонній консорціум за участю «Газпрому» й без участі Євросоюзу все ж буде створено, тоді «летить» курс на інтеграцію України з Євросоюзом. І куди ми в результаті прийдемо?
«РОСІЯНАМ І СВІЙ ГАЗ ПОКИ НІКУДИ ДІВАТИ — СПОЖИВАННЯ В КРАЇНАХ ЄС ЗНИЖУЄТЬСЯ»
Валентин ЗЕМЛЯНСЬКИЙ, незалежний експерт з енергетики:
— У нинішній ситуації Україні не варто розраховувати на те, що вона зможе провести туркменський газ через російську трубу. Не допоможе нам у цьому і Європа. Потрібні лише домовленості з Росією. А їх поки немає. Але якщо є якесь просування, скажімо, у створенні того ж таки двостороннього консорціуму, про який днями дуже багато й гостро говорили й писали, то можна розраховувати, що туркменський газ буде включено до системи контрактації. Інакше нам доведеться чекати введення в дію транскаспійського трубопроводу, але це, швидше за все, дуже довга й поки що абсолютно не чітка пісня. Я припускаю, що просочування інформації про двосторонній консорціум може відображати одну зі складових домовленості, що включає й можливість прокачування туркменського газу. Але всю цю картину псує така істотна обставина, що росіянам і свій газ поки нікуди дівати — споживання в країнах ЄС падає. Навіщо їм пропускати до України, а тим паче до Європи, ще й туркменський газ?
