Сьогодні в Україні відзначають День працівників житлово-комунального господарства і побутового обслуговування населення. Втім, навіть у день професійного свята комунальникам доводиться бути в тонусі і готуватися до обіцяного урядом великого реформування ЖКГ.
Вже сьогодні урядовці готують українцям комунальний сюрприз. За дорученням Президента України профільне міністерство разом із владою на місцях має привести до єдиного знаменника всі тарифи на житлово-комунальні послуги в країні. Втім, поки що формули нового механізму немає, бо питання дуже складне, повідомив віце-прем’єр-міністр України, міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Віктор Тихонов. За його словами, розробити єдину тарифну систему дуже складно, бо міста та області перебувають у нерівних умовах. Тому, за його словами, влада нині активно вивчає ситуацію в регіонах, аби знайти шляхи наведення порядку в тарифній сфері.
Разом з тим перший віце-прем’єр-міністр, міністр економічного розвитку і торгівлі Андрій Клюєв заявив, що є кілька областей, які важко привести до єдиного рівня, бо місцева влада під прикриттям незначного зростання цін на енергоносії у два-три рази необґрунтовано підвищила ціни на інші додаткові послуги з обслуговування житла. Тож Клюєв дав завдання керівникам областей провести ретельний аналіз усіх аспектів тарифоутворення в ЖКГ.
«День» запитав експертів, як вони оцінюють ініціативу Президента України урівняти «комуналку» по всій країні? Які наслідки це матиме для галузі та гаманців населення? І за яких умов єдиний тариф таки зможе спрацювати на користь ЖКГ?
КОМЕНТАРІ
ДОЦІЛЬНІШЕ СТВОРЮВАТИ РЕГІОНАЛЬНІ ГРАНИЧНІ ТАРИФИ
Павло КАЧУР, екс-міністр будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України:
— За нинішнього розташування політичних сил у владі будь-яке рішення, навіть не дуже правильне, можна втілити в життя. Але якщо розглянути питання єдиних тарифів з професійної точки зору, то виникає багато запитань. Сьогодні комунальні підприємства — самостійні господарюючі суб’єкти, які мають різні витрати на виробництво. Тому кінцева ціна надаваних ними послуг різна. Звичайно, можна встановити єдину ціну на певний вид комунальних послуг. Зробити це можна двома варіантами. Перший — створити центр з перерозподілу коштів, зібраних за оплату комунальних тарифів. Але, на мій погляд, це стовідсотково корупційний шлях, бо ще не було жодного такого центру, який би зміг розподіляти кошти без корупції. Другий варіант — надходження коштів напряму до цих комунальних підприємств. Однак у такому разі єдині тарифи означатимуть збитковість для певної групи комунальних підприємств і надприбутки — для іншої.
На мій погляд, обидва варіанти з економічного погляду неправильні. До того ж, єдині тарифи не враховують різний рівень системи постачання комунальних послуг в регіонах. Наприклад, розглянемо водопостачання. Ціна цієї послуги залежить від місця забору води, глибини її очистки, відстані постачання до споживача тощо. Тобто кінцеву вартість визначають багато локальних параметрів.
На мій погляд, єдині тарифи не врятують галузь ЖКГ ще й тому, що комунальні підприємства будуть зацікавлені підвищувати собівартість комунальних послуг, адже тоді вони отримають більшу частку компенсації за надані послуги. Тому має з’явитися економічний механізм, який змусить конкретне комунальне підприємство зменшити собівартість тарифу за рахунок модернізації.
У світі немає єдиного варіанту в питанні тарифів. Так, Франція має конкуренту ціну на такі послуги, бо в ЖКГ працюють суб’єкти різних форм власності. В інших країнах на ринку працює п’ять постачальників і на основі собівартості їхньої продукції визначається середня гранична ціна тарифу. Якщо хтось із постачальників захоче її підняти, то він має закладати в свою послугу значне поліпшення якості. А вже споживач обирає, яку послугу і за скільки він хоче купити. В Україні ж у ЖКГ переважають комунальні підприємства, конкуренція не надто сильна, а рівень зношеності мереж давно сигналізує про нагальну модернізацію. Плюс до всього у нас — корупція. Тому я не вірю, що єдині тарифи з’являться.
На мій погляд, доцільніше говорити про регіональні граничні тарифи. Таке реформування варто починати з міст із населенням у понад 200 тисяч осіб. На таку реформу відвести певний час, наприклад п’ять років, і сказати, що всі підприємства певного регіону в підсумку мають прийти до визначеної граничної ціни. Чому регіональні ціни? Бо система постачання та вироблення комунальних послуг в одному регіоні приблизно однакова, а от на рівні держави з’єднати всі ці різні системи в єдину дуже важко.
УСПІХ ЧИ ПОРАЗКА ЗАЛЕЖАТИМЕ ВІД МЕТОДИКИ ФОРМУВАННЯ ЦІНИ «КОМУНАЛКИ»
Валерій БОРОВИК, голова правління Альянсу «Нова енергія України»:
— Сьогодні стан українського ЖКГ просто жахливий. Зношеність теплових мереж — більше як 60%. Підприємства ЖКГ в основному опалюють землю та повітря. Допомогти вирішити це питання можуть колосальні інвестицій. Де їх взяти? Або заклавши в тариф інвестиційну складову, що проблематично сьогодні, або ж поширюючи в галузі концесійну практику.
Нині в Україні деякі житлово-комунальні підприємства перейшли в концесію і їхні власники успішно працюють, інвестуючи в оновлення виробничих фондів. Але масштабного заходу інвестора не буде, якщо нинішні тарифи лишаться незмінними, бо рентабельність комунального бізнесу майже дорівнює нулю. Тому тарифне питання варто вирішувати, і то негайно: уникнути підвищення тарифів не вдасться, бо ціни на енергоносії та теплову енергію не покривають собівартості виробництва.
На мій погляд, перспективи появи в Україні єдиних тарифів сьогодні 50 на 50. В Європі цей механізм працює ефективно і регулюється на законодавчому рівні. Повторення ж європейського успіху з єдиними тарифами в Україні може не спрацювати. Є декілька причин, що змушують мене так думати. По-перше, у формуванні собівартості тарифу багато складових, які в кожному регіоні чи навіть населеному пункті можуть різнитися. Так, теплова енергія може вироблятися з вугілля, газу, альтернативних джерел енергії. І затрати на ці ресурси різні. Тож знайти якийсь механізм формування єдиних зрозумілих ціноутворюючих тарифів важко. По-друге, незрозуміло, як ці тарифи утворюватимуться. Якщо вони покриватимуть найвищі витрати з виробництва енергії, то єдині тарифи дуже зростуть в ціні, і тоді можуть виявитися не по кишені населенню. Якщо ж буде обрано середній рівень, то хто тоді компенсуватиме збитки комунальним підприємствам, у яких сьогодні тарифи вищі за середньозважені? Успіх чи поразка цієї ідеї залежатиме від методики формування єдиних тарифів.
АБИ КОМУНАЛЬНІ ТАРИФИ НЕ БУЛИ ЗБИТКОВИМИ, ЇХ ТРЕБА ЗБІЛЬШИТИ, ЩОНАЙМЕНШЕ, ВДВІЧІ
Сергій БУЛЬБАС, президент Всеукраїнської асоціації приватних інвесторів ЖКГ України:
— Наша асоціація переконана в необхідності приведення тарифів на житлово-комунальні послуги (ЖКП) до рівня економічно обѓрунтованих, але глибоко стурбована ініціативою щодо формування єдиних тарифів. Ми категорично проти встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги адміністративним ручним методом всупереч вітчизняному законодавству та економічним потребам підприємств. Адже сумніваємося, що цей підхід стимулюватиме інтерес інвесторів, як вітчизняних, так і іноземних, до галузі. Навряд чи з єдиним тарифом зросте й рівень платежів населення... Незрозуміло, чому один регіон повинен дотувати інший, адже якщо в межах одного регіону затверджений тариф відображатиме потреби населення і виробничу спроможність підприємств, то в іншому — лише «проїдатиме» дірку в бюджеті.
Тож тарифи на житлово-комунальні послуги з введенням єдиного тарифоутворення, очевидно, зростуть. А от якість цих послуг навряд чи покращиться. Адже у тарифах повинна закладатися інвестиційна складова, яка дозволить модернізувати основні фонди підприємств — виробників цих послуг з тим, аби в майбутньому зменшити втрати в мережах, підвищити якість. А в нас тариф на теплову енергію сьогодні зріс в середньому на 15%, тоді як ціна на газ — на 50%, зросла й мінімальна заробітна плата. На сьогодні з підприємств «вичавлюють» кошти. Про яку модернізацію і покращання якості послуг може йти мова, якщо у керівників підприємств «болить голова» лише про одне — як вчасно заплатити «Нафтогазу України» та виплатити заробітну плату працівникам?
Загалом же сьогодні в Україні деформована політика з тарифоутворення, зокрема щодо централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, в той час, як вона повинна бути відкритою, прозорою та зрозумілою кожному мешканцю України. У Законі України «Про житлово-комунальні послуги України» чітко встановлено, що тарифи для підприємств, які надають послуги з централізованого теплопостачання, водопостачання та водовідведення, не повинні бути збитковими. Адже тариф — не особиста «фантазія» керівника водоканалу. Тариф — це результат господарської діяльності підприємства. У структурі тарифу газова складова становить від 50 до 80%, до всього — в когось на підприємстві 700 осіб, а у когось — 1000. Різний і ступінь зношеності основних фондів, різні втрати у мережах тощо. А отже і тарифи виходять різні. Саме тому ціноутворення в ЖКГ повинно здійснюватися економічними методами, без втручання у господарську діяльність суб’єктів підприємництва.
За розрахунками нашої асоціації, для того, щоб комунальні тарифи перестали бути збитковими для підприємств-виробників послуг, вони повинні бути щонайменше удвічі більшими від нинішніх. Але ми прекрасно розуміємо, що механічне підвищення тарифів — не вихід. Необхідно орієнтуватися на платоспроможність населення! За нинішніх умов соціально-економічного розвитку населення ніколи не осилить такого навантаження, навіть попри гнучку систему субсидій.
Єдиний вихід підвищення якості послуг — пошук механізмів, які дозволять привести у галузь приватні інвестиції. А ось уже їх слід спрямувати, передовсім, на реконструкцію та модернізацію виробництв. Саме це дозволить зменшити енергоспоживання, «підлатати дірки», «стабілізувати» тарифи, і відповідно, покращити якість послуг.
