Сусіди змінили акценти в розвитку високих технологій. Відтепер вони відмовляються від стимулювання появи на їхній території міжнародних ІТ-комапній. Мовляв, все — досить гріти чужий бізнес, будемо розвивати своїх. Прем’єр-міністр Дмитро Медведєв підписав розпорядження про затвердження стратегії розвитку галузі інформаційних технологій на 2014 — 2020 років і на перспективу до 2025 року. Більше того, затверджена Дмитром Медведєвим редакція стратегії розвитку ІТ-галузі вже не лише не передбачає підтримку іноземних центрів розробок, а й — включення великих російських ІТ-компаній в число стратегічних підприємств. У той же час, тепер автори стратегії обіцяють забезпечити імпортозаміщення і стимулювати «циркуляцію даних «хмарних» сервісів всередині країни».
В Україні, переконує віце-президент Асоціації «Інформаційні технології України» Ігор Лисицький, такі розвороти сусідів нічого кардинально не поміняють. Попри те, що ми справді сьогодні конкуруємо за міжнародний бізнес, зокрема за замовлення на аутсорсі, за словами експерта, сподіватись, що той переорієнтується на нас після того, як його перестануть заманювати у РФ, не варто. До відома, глобальний світовий ринок програмного сервісу, за даними аналітичного агентства Gartner, сьогодні перевищує 250 мільярдів доларів. Експерти прогнозують, що в цьому році він зросте на 2%. А от український, за словами генерального директора Luxoft Украина Дмитра Кушніра, покаже в десять разів більший темп зростання — приблизно 20%. «Це означає, — підкреслює Кушнір, — що Україна нарощує свою частку глобального ринку». За його словами, якщо така динаміка збережеться, то через 10 років — до 2023 року — обсяг українського ринку складе не менше 10 мільярдів доларів, і в цій перспективній експортоорієнтованій галузі буде працювати понад 200 тисяч фахівців.
Але наша держава мала б скористатися російською стратегією як зразком до дій, переконані експерти. «Багато чого з того, що вони там планую робити, потрібно робити й нам», — зазначає Лисицький. За його словами, українська стратегія розвитку ІТ-індустрії дуже подібна до тої, яку написали росіяни. Але... «Як кажуть диявол ховається в дрібницях, тому питань більше до того, як воно буде реалізовуватись — те, що там написано. У нас немає таких ресурсів, якими володіють в РФ, в першу чергу — фінансових. Може, тому ми й помилок менше робимо у впроваджені тих чи інших заходів. Але наші плани потрібно скориговувати до планів конкурентів. Ми по суті наших кроків не відстаємо від Росії, а може й десь працюємо з випередженнями», — зазначає Лисицький.
В Україні наразі немає унітарного документу під назвою «Стратегія розвитку ІТ-індустрії». Перспективний план розвитку галузі, як нам пояснили представники цього ринку, представлено комплексом різних нормативних документів. І вони перебувають у постійному коригуванні. «Кожного дня ми працюємо над формуванням стратегії. У мене сьогодні була зустріч на цю тему. І вчора ми проводили нараду», — розповів «Дню» Лисицький. Але, за його словами, процес організовано таким чином, що коригування відбувається «по живому». А це означає, що поправки вносяться в процесі реалізації тієї чи іншої норми.
Наразі ж, як розповів в коментарі «Дню» Лисицький, робота ведеться довкола створення «умов для бізнесу»: тут і податкове навантаження, і дозвільна система, тощо; другий напрямок — «підготовка кадрів для галузі» і третій — «інформатизація суспільних потреб», що в офіційних документах зазначається як «електронне урядування».
Країна має визначитись щодо пріоритетів інформатизації населення, каже Лисицький. По-друге, за його словами, нам потрібно виробити стандарти якості для ІТ-ринку. «Рішення, яке впроваджується, має підтримувати певний функціонал, який має бути обговорений і з громадським організаціями, і з експертами від університетів, науково-дослідних інститутів і, звичайно, бізнесу, — наголошує Лисицький. — А то час від часу виникають скандальні ситуації, коли те чи інше рішення було впроваджено за набагато більші видатки». Очевидно, віце-президент Асоціації «Інформаційні технології України» натякає на свіжу історію з держреєстрами, розслідування якої учора ініціювали у Верховній Раді.
Ще один цікавий аспект, про який згадав у своєму коментарі «Дню» Лисицький — це підготовка ІТ-спеціалістів. Адже, справді, в пресі тиражуються повідомлення про шалені темпи зростання ІТ-бізнесу в Україні, особливо в напрямку аутсорсингу (в 2003-2012 роках об’єми тут, за даними Асоціації розробників програмного забезпечення «Українська Hi-Tech ініціатива», зростали на 30-35%), а це потребує значних трудових ресурсів. Держава вже відреагувала — у цьому році збільшили державне замовлення на ІТ-спеціальності ... вдвічі. Але, як завжди, є одне «але». В приватних розмовах представники ІТ-індустрії нарікають на це державне рішення. Мовляв, пішли екстенсивним шляхом — збільшили об’єми — тоді як вартувало б попрацювати над якістю тих, кого готуємо. Адже жоден із вишів, навіть ті, які входять в п’ятірку кращих з підготовки ІТ-фахівців, не забезпечує 90% зайнятості своїх випускників (даємо 10% похибки на «сімейні обставини» — М.Ю.). За даними, які навесні цього року оприлюднила Асоціація «Інформаційні технології України», Національний університет «Києво-Могилянська академія» дає найвищі показники працевлаштування ІТ-спеціалістів — 76% від загальної кількості випускників, зайнятих в IТ-індустрії. На другому місці — Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут» з показником у 44,06%. На третьому — Львівський національний університет ім. І.Франка — 43,06%. На четвертому — Київський національний університет ім. Т.Шевченка — 42,16%. І в потилицю йому дихає Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара, 41,47%. Кожен вищий заклад оцінювали за співвідношенням кількості зайнятих випускників вузу в IT і загального обсягу випуску, починаючи з 2000 року. До слова, загальний показник працевлаштування випускників ІТ-спеціальностей по Україні ще нижчий — лише два з десяти випускника цієї спеціальності влаштовуються за фахом в Україні, кажуть експерти. Решта — губляться. Не виключено, що вони просто не відомі офіційній статистиці, бо працюють як фрілансери на аутсорсі — детальніше можна прочитати про це в матеріалі «Дня» «Високоплачуваний...безробітний» від 31 жовтня 2012 року.
Тож виконавчий директор Асоціації Віктор Валєєв зауважив: зі значно більшою користю держава могла використати гроші, які вона витратила на «роздування» держзамовлення, якби спрямувала їх на створення лабораторії, закупівлю нових програм, або ж навіть підвищення заробітної плати викладачів, в такий спосіб простимулювавши конкуренцію серед педагогів: йти викладати в університет ІТ-спеціальність має бути привабливо. Та й конкуренція серед абітурієнтів буде за такого підходу значно вища, відтак приходитимуть сильніші студенти, з яких потім виростатимуть ті, хто, можливо, буде сміливішим в амбіціях і не купиться на швидкі гроші по аутсорсингу, а ризикне відкрити свій бізнес. Але все, знову ж таки, як зауважують експерти, впирається в якість освіти. Адже поки що підготовка менеджерів для ІТ-ринку в Україні — теж неоране поле.
ДО ТЕМИ!
Віра ГЛУШКОВА: «Немає реального і чесного аналізу того стану, в якому ми перебуваємо»
Щодо якості стратегії розвитку ІТ-галузі України і ситуації в IT-сфері на державному рівні в цілому ми поговорили і з донькою академіка Глушкова Вірою Глушковою, кандидатом фізико-математичних наук, старшим науковим співробітником Інституту кібернетики ім. В. Глушкова НАНУ.
— Щодо тієї концепції, яку у нас робили: я знаю, хто це писав і знаю, з яких документів це писали, — почала Віра Вікторівна.— Росіяни правильно написали, це — «добрі побажання». У нас ситуація така, що ми не знаємо, куди ми йдемо. Кораблю, який не знає, куди він пливе, жоден вітер не буде попутним. Наприклад, йде міжвідомча боротьба, коли створюються закони про кіберзахист, про захист персональних даних — кожне відомство тягне на себе. Чому не зробили наскрізний електронний підпис (він працює тільки в податковій)? Тому що кожне відомство тягне ковдру на себе, і там правди не дочекаєтеся. Це дуже сумна тенденція, тому що в основному йде розпилювання бюджету незрозуміло в які сторони. Передаються досить великі гроші, щоб, як мінімум, розробити більш-менш серйозний проект. Але куди вони всі йдуть, відповісти складно.
— А якщо спроектувати, як це має бути?
— По-перше, повинна бути оцінка того стану, де ми перебуваємо. Нещодавно був конгрес з інформаційного суспільства, в якому я брала участь. І я там виставляла документ, в якому сказано, що вперше з 2002 року було проведено оцінку ресурсів для роботи з електронного суспільства, і то, по-моєму, тільки технічних ресурсів, й то тільки вибірково! Тобто, ми не знаємо, що у нас є на яких місцях. Чому не зроблено досі електронний уряд? Тому що не існує єдиних стандартів його розробки. Ми говоримо про це вже близько десяти років. Як можна було за цей час не розробити єдині стандарти? Виходить, що керівництво чиновникам каже: робіть, а ці бідні ентузіасти з різних областей роблять так, як вони це бачать і розуміють. Деякі взагалі неправильно розуміють, а інші пишуть це на різних платформах — одні на Microsoft, інші — на Oracle, а вони ж не поєднуються! А це все треба з’єднати воєдино по всій країні. А стандартів немає. Немає реального і чесного аналізу того стану, в якому ми перебуваємо. Був експрес-аналіз, який проводила IT-асоціація України по своїм підприємствам, але є ще інші асоціації, вони їх не стосувалися. Але це ж далеко не вся IT-галузь: є державні підприємства та інші. Єдиного бачення ситуації немає в принципі. І немає аналізу, на нього ніхто не виділяє грошей. Чому цього ніхто не робить, для мене просто загадка. Програму можна писати, тільки маючи спільне бачення того, що відбувається у нас в країні.
Друга дуже слабка сторона — не ведеться аналітика. Що таке аналітика? Люди повинні займатися цим постійно, це не просто разовий комерційний проект. Потрібно об’єктивно збирати базу даних, порівнювати показники, а у нас часто це «заказуха». Цей фактор теж дуже заважає.
— Постійного співробітництва держави з вченими немає?
— Вони беруть участь у програмах, але дуже поверхнево. Їм дають якийсь «шматок», а загального бачення вони не мають. І навіть якщо вони пишуть зауваження, їх можуть взагалі не прийняти. Повинна бути політична воля керівництва. Тоді це зробити, в принципі, буде нескладно. У нас ще є інститути, співробітники яких могли б зайнятися такою розробкою, тим більше, що державні установи можуть робити це неупереджено.
— А як міг би бути використаний досвід, напрацьований ще Віктором Глушковим?
— Прогноз науково-технічного розвитку, який зробив Віктор Глушков, був визнаний кращим у всіх країнах РЕВ (Рада економічної взаємодопомоги — міжурядова економічна організація, що діяла з 1949 по 1991годы, створена за рішенням представників Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, СРСР і Чехословаччини. — Ред.). І саме його використовували для розвитку всіх країн РЕВ. Ми хочемо зараз підняти документи, вивчити розроблені ним методи прогнозування науково-технічного прогресу. У своїй «ЗДАС « (Загальнодержавна автоматизована система обліку та оброблення інформації. — Ред.) Глушков говорив, що без науково-технічного прогнозу та прогнозу взагалі неможливо рухатися далі. А прогноз повинен грунтуватися на хорошому аналізі існуючої ситуації. ЗДАС так і задумувався — щоб було видно, який стан справ на сьогоднішній момент в різних галузях і сферах. А у нас по жодній галузі немає спільного бачення. Доходить до того, що люди, які пишуть закони щодо захисту персональних даних, абсолютно не знають термінології законів з кіберзахисту. Хоча в принципі це одне поле. Чому так відбувається, я теж не знаю.
До речі, 12 листопада в Інституті кібернетики імені В.М.Глушкова НАНУ відбулися наукові читання, присвячені 90-річчю з дня народження Віктора Глушкова. Крім проведення екскурсій, вікторини, присвяченій історії інформаційних технологій, і заслуховування лекцій колег Віктора Михайловича, ми також послухали виступи дітей — юних дослідників. Вони вразили всіх. Їхні презентації були лаконічними, чіткими, актуальними і конкретними. Є дуже талановиті діти.
— Тобто, якби була політична воля, у майбутньому її буде з ким впроваджувати?
— Так. Якби не було цього бардака, всього можна досягти.
Ольга ХАРЧЕНКО, «День»
