Дороги — це майже безпрограшна тема. Очевидно, ця проблема настільки важлива, що той, хто займеться її вирішенням, отримає багаторічний кредит довіри і виразні виборчі преференції. Двадцять років бездіяльності та невідповідність організації дали свої гіркі плоди. Адже зараз стан бездоріжжя починається не десь там вибірково та далеко, у глибинці чи на депресивних територіях, а майже повсюдно уже за 30—50 кілометрів від великих міст та декількох державних трас.
Для влади дороги, чи правильніше — бездоріжжя, це нездоланний та зростаючий головний біль, і тут, як у випадку мовної провокації, законопроектом та балаканиною не обійдешся. Тривалий час автодори були наче тільки інструментом бюджетного дерибану, — і ось «чиряка прорвало». Непевно, самі можновладці не вірять у реальність вирішення цієї проблеми, бо ж навіть на найбільш відважні протести людей не реагують зовсім, а для себе знайшли вихід у літаках та вертольотах. Менші за рангом і віддалені від фінансових ресурсів вдовольняються автомобілями-всюдиходами, а решті населення залишається безнадійне бездоріжжя.
Але дороги — це не лише місце руху автотранспорту, це важливий елемент економіки, інфраструктури та підприємницького середовища. Образно — це судини економіки. А затяжний варикоз та тромбофлебіт цих судин суттєво обтяжують ведення бізнесу і знижують інвестиційну привабливість. Симптоматично, що майже усі великі прориви країн починалися із дорожнього будівництва. Вже зараз до багатьох сіл саме через бездоріжжя не заїжджають автобуси, не працюють магазини, не приїде «швидка допомога» та пошта. Чи це нормально?
Тим більше, що громадяни, як то кажуть, віддають усе належне у формі податків. А закріплені у чинній нормативній базі «Технічні правила ремонту та утримання автомобільних доріг загального користування України» ще ніхто не скасував. За ними навіть у найменш категорійній дорозі на 100 тисяч м2 дороги повинно бути не більше 3—7 м2 пошкоджень у формі ямок. Не важко порахувати, що при ширині дороги у 7 метрів 100 тисяч м2 відповідає 14,2 км, а з цього виходить, що на такій відстані має бути не більше 12—28 ямок (розміром 50 х 50 см). Таку кількість, та ще й «більших та глибших» ямок ми легко відшукаємо не лише на 1 км, але й інколи — на стометрівці. Знаю міст на міжобласній дорозі через річку Західний Буг, що уже понад десять років вважається аварійним! Фізична особа, у випадку такого недбальства на роботі та житті, що межує із саботажем, зазнала б не лише фінансових санкцій чи звільнення з роботи, а можливо б потрапила на декілька років на державне харчування та утримання. Державі все сходить із рук, а державні чиновники, розгублено розводячи руками, попри це стають все більш заможнішими та неприступними.
У що це повертається для звичайної людини у щоденному змаганні з недбалістю та пасивністю держави? Спробуємо прорахувати витрати лише на прикладі. Уявімо собі людину, що змушена по справах чи особистих обставинах тричі на тиждень долати автомобілем середнього класу відстань у 50 км туди і назад — разом 100 км. Пробіг за тиждень становитиме 300 км. Витрати палива за нормальних обставин — 24 л х 11 грн = 264 грн, за реальних 33 л х 11 грн — 363 грн. Затрати робочого часу 2 год. х 100 грн = 200 грн, за бездоріжжя — 4 год. х 100 грн = 400 грн. Вже на прямих витратах різниця становитиме 763 грн — 464 грн = 299 грн. Додамо сюди хоча б 0,5 ремонту колеса та збільшення зносу шин, підвищені щонайменше втричі норми поточного ремонту ходової, збільшені витрати на зв’язок, холодні напої, не враховуючи вже валідол та заспокійливі, ми легко нарахуємо сукупні додаткові витрати біля 430—520 грн. Ось так легко ми сплатимо 500 грн за чуже, як казав Остап Бендер, «розгільдяйство та бездоріжжя».
Ми свідомо уникнемо таких випадків, що авто перевернулося, відвалилося колесо, або хтось не потрапив вчасно до лікаря. Хтось не їде до родичів, комусь не потрапити на навчання, комусь не встигнути на поїзд, а в когось навіть така «дрібничка», як скисло молоко чи зіпсувалися фрукти. Тоді інші калькуляції, та й настрої людей часто набагато радикальнішими, ніж у Олега Ляшка в пориві «боротьби за права людей». Такі випадки не рідкісні, адже ямки безжалісні та підступні до автотранспорту та його водіїв. Бездоріжжя буде вагомим аргументом проти багатьох місцевих ініціатив і підприємницьких починань. Зрештою воно викликає серйозну невіру та роздратування. Знаю місцевого водія, що заробляє у Іспанії. Коли ж йому довелося у сумних сімейних справах поїздити однією внутрішньо обласною, але доволі жвавою дорогою, то десь на 15 км він вийшов з Тойоти, сів на узбіччі і майже заплакав: «За що такі знущання?».
Інший приклад теж це чудово ілюструє: коли в одному з сіл Львівщини негода пошкодила покриття більшості будинків, влада, захоплена «успіхами Євро-2012», все ж таки якось зглянулася на шифер хоча б для школи та Будинку культури. Так ось, цей стратегічний для села вантаж везли шляхом у 22 км майже 2,5 години, і при цьому 30 із 300 листів шиферу пошкодилися! Економіка? Інвестиційна привабливість? Європейський вибір?
А тепер уявімо собі, що за годину світлої частини доби цією дорогою рухається щонайменше 20 автомобілів, то за літній день назбирається 20 х 16 = 320 автівок, а за 5 днів тижня вже 1600 транспортних одиниць. Загальні додаткові витрати на цьому відрізку дороги становитимуть вже майже 800 тисяч грн! Якщо потік вдвічі більший — вже й поріг у півтора мільйона гривень перекрито. А скільки таких доріг лише в одній області? Ось де магія великих цифр. Ось де справжня ціна ремонтів, чи правильніше — їх відсутності або імітації.
А тепер порівняємо це з іншими цифрами: за даними Служби автомобільних доріг вартість ямкового ремонту одного квадратного метра пошкоджень коливається від 112 до 201 гривні, залежно від способу латання доріг. Хоча ці «ямкові ремонти», яких зазнають наші дороги, нічого спільного не мають ні з технологією, ні зі згаданими правилами. Адже в них зазначено: «Вибоїну готують до ремонту шляхом обробки країв пневматичним інструментом чи фрезою, а також застосовуючи розігрів пальниками інфрачервоного випромінювання. Покриття улаштовують з гарячих і теплих асфальтобетонних сумішей; аналогічних чи близьких за складом до суміші, з якої улаштовано покриття, що ремонтується». Чесно кажучи поза межами великих міст та найважливіших трас такого ніде в Україні не бачив. А ось коли ями засипали гравієм з глиною і притрамбовували чобітьми — неодноразово бачив. За таких умов грошей ніколи не вистачить, а ями перманентно перемагатимуть дорожників.
Колись і якось «зекономили», вчасно і якісно не зробили — а водіям тепер доводиться за це платити. Чи не парадокс: усі автовиробники невпинно борються за економію пального, а наші дорожні майстри нівелюють ці зусилля безгосподарністю державного масштабу. Навіть одинокий автолюбитель, як ми показали, несе значні додаткові витрати. Які суми витрат, чи вірніше — втрат набігають у великих перевізників, підприємств виробників, транспортних компаній — нехай порахують їхні економісти. Переконаний, що суми будуть вражаючими і навіть шокуючими. Дешевше і правильніше було б зробити якісний ремонт або навіть реконструкцію. Для чого платити щоденну і далі зростаючу данину ямам та вибоїнам?
