Цих двох людей об’єднало значно більше, ніж майже збіг у датах смерті.
Гайдар помер, коли нечисленні співвітчизники поминають Сахарова, котрий пішов з життя 20 років тому. Гайдар помер того дня, коли почалася інша історія країни: рівно 23 роки тому, 16 грудня 1986 року, Горбачов зателефонував Сахарову до Горького. Повернення Сахарова зумовило появу реформатора Гайдара. Ця історія країни не подобається сьогодні, та й учора теж не подобалася, абсолютній більшості громадян. Вона наповнює сенсом відрізок життя абсолютної меншості.
Людина, яка з високої трибуни говорила: «Мені сьогодні вночі зателефонувала дівчинка,» — ні фізіономічно, ні лексично, ні поведінкою не співпадала з тією країною, до якої зверталася. І вона його глушила оплесками, аби не чути. Але Сахаров продовжував говорити дуже важливі речі — просто й по-людськи, ось так, як ніхто до нього ні з якої радянської трибуни не говорив. Тому що він вважав за потрібне це сказати й тому що лише так і вмів говорити.
Людина з обличчям Вінні-Пуха й майже дитячим прицмокуванням губами не могла бути публічною фігурою. Таких не беруть у космонавти. Людей гайдарівського складу може виштовхнути на прилюдну сцену російської історії лише ситуація кризи або катастрофи. Коли завтра нічого буде їсти, а сьогодні золотий запас країни перераховують вручну. І хтось мусить думати, приймати рішення й брати на себе відповідальність. Він узяв і ніколи її з себе не знімав. І з нього її теж не знімають.
В обох цих чоловіків було інтелектуальне неспівпадіння з країною, в якій вони жили й померли. Країні весь час потрібен Кашпіровський і загальний наркоз у тому чи іншому вигляді. Вона це й має.
Можливо, тому їм не була уготована доля дожити до глибокої старості й померти «після довгої й тривалої хвороби».
Вони дуже різні, ці двоє чоловіків. У них була різна історія, різне життя, різне відчуття власного призначення, різна міра конформізму й різне розуміння нонконформізму. Але саме присутність таких людей, як Сахаров і Гайдар, рівень їхнього мислення, бачення процесів, їхнього розуміння та їхнього знання було викликом безпросвітному неуцтву й безкарному злу, хоча не відміняло ні одного, ні другого. Без таких людей у суспільства слабшає імунітет.
Сахарова ховали тисячі й тисячі людей. 18 грудня 1989 року вони не знали, що буде завтра, не знали, що розпадеться країна, не знали, що буде страшна інфляція, й гадки не мали, що таке приватна власність, уявити собі не могли Луб’янки без Дзержинського, не розуміли, що таке відкриті кордони, ніколи не бачили заповнених прилавків. У тих, хто прийшов попрощатися з академіком і дисидентом, було спільне минуле, яке, як здавалося тоді, залишилося за тією межею, за якою залишилося заслання Сахарова. І невідоме майбутнє, сигналом до якого стало повернення Сахарова. Оплакували його передчасну смерть, але не надію.
19 грудня 2009 року люди, які прийдуть прощатися з Гайдаром, — це будуть люди, позбавлені ілюзій. Це будуть ті нечисельні в масштабах країни люди, які розуміли, що й чому робить Гайдар, до чого це може призвести, наскільки це необхідно, як це болісно і який важкий тягар масової ненависті й нерозуміння він нестиме до своєї останньої хвилини. Це будуть ті, хто не викреслює дев’яності, не знімає з себе відповідальності, хто вміє думати, чиї мізки працюють самостійно, кому не байдуже майбутнє країни. До нього прийдуть люди, які знали його слабкі та сильні сторони й приймали його таким, яким він був. Це буде та сама меншість, яка залишилася від сахаровської меншості. Те саме суспільство, той самий незамінний прошарок, який настільки небезпечно потоншав за 20 років, що відділяють смерть Сахарова від смерті Гайдара.
КОМЕНТАРI
Володимир ЛАНОВИЙ, президент Центру ринкових реформ:
— Гайдар був провідником ідеї дезінтеграції Радянського союзу, виступаючи за набуття всіма республіками незалежності та обмеження витрат Росії на підтримку цих республік. Він першим запроваджував ринкову економіку, лібералізуючи ціни, впроваджуючи валютну політику й поступово забезпечуючи стабільність фінансів у Росії. Гайдар проводив дуже жорстку радикальну політику, яку суспільству було дуже складно зрозуміти та прийняти. Чому? Бо політична ситуація тоді була нестабільною. В усякому разі, результатом його реформ стало те, що Росія вийшла на безповоротній шлях. Гайдара можна критикувати за його дії. Але в 90-ті не було ніяких підручників, жодного економічного досвіду вирішення таких проблем. Але як економіст, на мій погляд, він був досить сильним і цікавим.
Стосовно появи таких управлінців у майбутньому, моя позиція полягає в тому, що всі дії повинні відповідати реальній ситуації та стану економіки країни. На початку 90-х Росія повністю була знекровлена, товарів не було, гроші стрімко знецінювалися, дефіцит бюджету становив 30%. Виходячи з цих обставин, Гайдар діяв радикально, але впевнено, і це підтверджує його впевненість у правильності своїх рішень. Хоча, звичайно, він робив багато помилок. З цього досвіду Україні варто взяти наступне: потрібно визначити природу кризи і діяти адекватним методом. Якщо зараз сокирою рубати тих, хто не платить зарплати, чи не повертає кредити, чи не кредитує, то можна зруйнувати систему, яка і так ще не досить міцна. Дії мають бути іншими. Але наші урядовці повинні відчувати і демонструвати твердість, цілеспрямованість і впевненість у своїх діях.
Олександр РЯБЧЕНКО, екс-народний депутат, економіст:
— У кожній державі, яка переходить від планової до конкурентної економіки, завжди існує певна політична фігура, яка ввібрала в себе весь негатив болісного реформування. Якщо урядовець, який перебуває при владі, турбується про швидке подолання болісного етапу, то він повинен діяти рішуче і жорстко. І, звичайно, йому доведеться відповідати за непопулярні рішення. У Росії такою фігурою виявився Гайдар. Його вчинок свідчить про те, що він був мужньою, сильною і вольовою людиною. Звичайно, він також робив помилки. Але історія його пам’ятатиме, як урядовця, який не побоявся провести необхідні та шалено непопулярні рішення, які посприяли швидшому подальшому становленню Росії.
В Україні ж такої людини не знайшлося навіть за 18 років. Саме тому у нас «тягнеться» комунальна та пенсійна реформи, а виконання бюджету в кризовий рік можливе тільки завдяки запозиченням. Все це наслідки відсутності управлінця, який би не побоявся «згоріти» на впровадженні болючих реформ. На мій погляд, поява такої людини в Україні — це не проблема. Проблема в тому, що у нас не буде таких політичних лідерів, які матимуть силу волі призначити на посаду прем’єр-міністра чи віце-прем’єра саме такого реформатора.
Анатолій МАКСЮТА, заступник міністра економіки України:
— Єгор Тимурович Гайдар став видатною постаттю в історії розвитку російської економіки. Він справді зробив чимало для того, щоб перевести її на ринкові основи функціонування. Але в ті часи багато економістів та й Єгор Тимурович також, мені здається, допустились і помилок. Надмірна лібералізація економіки, на мою думку, потребує більш обережного ставлення.
Особисто я останній раз зустрічався з Гайдаром на форумі в Криниці. В рамках цього заходу діяла панель, де ділились думками Пинзеник, Гайдар, Бальцерович, Міклош. Люди, які в свій час зробили дуже багато для своїх країн в плані лібералізації економіки і переходу її до ринкових основ.
Особливо мені тоді з виступу Гайдара запам’яталась одна думка, правда, вона була сказана більше до російської економічної ситуації, але я вважаю, що вона абсолютно справедлива й до української. Її суть в тому, що від рівня ідей потрібно переходити до рівня виконання законів.
Для нас, особливо сьогодні, це дуже актуальна позиція. Від розмов про ринкову економіку треба врешті-решт переходити до дій, і не лише правильно писати закони, але й точно їх виконувати. Лише тоді запропоновані теорії будуть працювати, і можна буде аналізувати їх ефективність. Поки що в нас є ідеї, є риторика і є законодавство, яке не лише по різному трактує ці ідеї, але й не виконується.
Іван ТОПІШКО, завідувач кафедри економічної теорії Національного університету «Острозька академія»:
— Шкода, звичайно, що із життя трагічно і неждано пішла така визначна людина. Гайдар — це історично суперечлива особистість. Тому об’єктивну оцінку його діяльності, як державного діяча, може дати тільки час.
Я б назвав Гайдара неординарною і драматичною постаттю всієї радянської епохи. Його дід був дуже знаменитим. Вся країна тоді співала пісню зі словами «Гайдар шагает впереди». Батько — видатний військовий і державний діяч. Але Єгору Гайдару довелось ламати те, що самовіддано розбудовували предки.
Безумовно, Гайдар увійде в історію як сміливий і рішучий реформатор. І не так багато було людей на рубежі 80—90-х років минулого століття, здатних взятися не за фасадні, а дійсно за глибокі і системні реформи.
З іншого боку, чим більше ми віддаляємось від того часу, тим більше розуміємо, що ці реформ могли б мати набагато менше негативу. А особливо в соціальному плані.
Єгор Гайдар сам окреслив свою діяльність фразою, яка втілилась у крилатому вислові «Надо лишь крепко зажмуриться и прыгнуть в неизвестность». Позбавляючи російський народ від утопії комунізму, він у той же час насаджував утопію капіталізму взірця часів Адама Смітта. І головна помилка Гайдара, а за ним і наших вітчизняних реформаторів, зводилась до явної переоцінки механізмів ринкової саморегуляції і недооцінки державного регулювання.
Тому сьогодні майже у всіх країнах пострадянського простору, в одних у більшій мірі, в інших — у меншій, відбувається корекція реформ у напрямі посилення регулюючого впливу держави. Такі тенденції зараз, в умовах світової кризи, до речі, проявляються й у найбільш ринкових, за свою суттю, країнах.
Володимир СТУС, керівник групи аналітики й прогнозування Центру стратегічних ініціатив:
— Чи матимемо ми ще подібні реформи з шоковою терапією? Такі — ні. Але доволі швидкі й жорсткі — так. Ці вибори характеризуються тим, що в їх переможця не буде, як у Ющенка в 2005 році, майже рік спокійного часу. Тож стане велика потреба в жорстких економічних реформах...
Хоча зробити певні кроки вперед у проблемі розподілу влади й власності, яку, як відзначав Гайдар, не вдалося вирішити ані в 90-ті, ані в 2000-ні роки, не вдасться й у наступному десятилітті. Він бачив рішення даної проблеми через систему оптимального розподілу власності й управління. Але нинішня криза демонструє, що демократичні форми управління є далеко не найефективнішими в економічному плані.
Олександр КЕНДЮХОВ, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів:
— У плані лібералізації російської економіки та й усього СНД, беззаперечно, Єгор Гайдар відіграв ключову роль. Проте слід зауважити, що той курс лібералізації з наступною ваучерною приватизацією, який обрали держави, утворені від розпаду Радянського Союзу і Україна також, в цілому можна вважати хибним. Якби був розіграний сценарій переходу на ринкові основи, який мав місце в Китаї, тоді, можливо, сьогодні економічна ситуації в масштабах всього СНД взагалі була б іншою.
Та, враховуючи те, що не було достатньо знань в плані функціонування ринкової економіки, і з величезної поваги до постаті Гайдара, я скажу, що так, лібералізація — це був значний плюс. Але методів «шокової терапії» в плані економіки все-таки можна було уникнути. І це сьогодні розуміють більшість економістів.
Михайло КАСЬЯНОВ, екс-прем’єр РФ, голова загальноросійського громадсько-політичного руху «Російський народно-демократичний союз»:
— Згадуючи Єгора Тимуровича, хочу сказати, що саме йому ми всі сьогодні просто маємо бути вдячними, майже так само, як і Єльцину, за те, що він врятував Російську Федерацію. Він разом із Єльциним узяв відповідальність за швидку трансформацію Росії з тоталітарного Радянського Союзу на початок будівництва нової держави з ринковою економікою. Тоді були непрості часи. Але реформи, які не сприймалися й засуджувалися більшістю росіян, були вкрай необхідними. Саме тоді Єгором Гайдаром була закладена практично російська генеральна економічна школа. Безумовно, Єгор Тимурович допомагав нам готувати пакет реформ.
Потім він пішов з політики і сказав: я не можу займатися публічною політикою, можу допомогти з реформами. Він відчував, що відбувається. Гайдар пішов з усіх партійних посад, зокрема й з партії, яку створив. Події, які відбуваються в країні, прискорили його смерть. Він переживав за те, що відбувається в Росії. Він не міг публічно висловлюватися, оскільки пообіцяв. Він півжиття поклав на початок будівництва в Росії правової держави, що практично була розтоптана на його очах. Йому було дуже гірко.
Євгеній КИСЕЛЬОВ, російський журналіст:
У 53 роки помер мій ровесник. Єгор Гайдар вражаюча людина за багатьма параметрами. Для мене він фігура трагічна. У недавньому інтерв’ю Володимиру Познеру він сказав «я завжди виходив з того, що слід завжди брати участь, співпрацювати з владою. Якщо ти хочеш реформ, вони мають розпочинатися зверху. А ініціювати їх можна лише перебуваючи всередині системи, всередині політичної еліти, принаймні будучи частиною експертного співтовариства, яке обслуговує політичну еліту». У 80-х роках цей принцип працював, бо в країні була політична еліта. А зараз, на жаль, це проблема Росії. Я думаю, що Гайдар це важко переживав. Можливо, завчасно пішов з життя. Він був дуже розумною людиною. Я думаю, що він не міг цього не розуміти. Він перебував усередині експертного співтовариства, яке мало б обслуговувати національно відповідальну політичну еліту. Але в нас замість національної відповідальної політичної еліти зграя, якщо так називати речі своїми іменами, яка не потребує ніяких реформ. Яка хоче лише одного — більше влади, ще більше влади і як би цю владу швидше конвертувати в грошові знаки, власність і знову ще більше влади. Гайдар таким не був. Ось у чому історія.
