Складські свідоцтва на зерно, введені минулого маркетингового року, вже встигли зарекомендувати себе як універсальний засіб кредитування сільгоспвиробників. В умовах нерозвиненості іпотеки та високих ризиків кредитування сільськогосподарського виробництва, це практично єдиний реальний спосіб залучення обігових коштів як для могутніх агрофірм, так і для невеликих господарств.
Лише в першому півріччі 2004 року за рахунок використання складських свідоцтв на зерно як застави комерційні банки видали кредитних ресурсів на суму, еквівалентну понад $500 мільйонів. Як вважає керівник сільськогосподарських програм Агентства США з питань міжнародного розвитку Кевін Шарп, річний обсяг кредитування із застосуванням складських свідоцтв на зерно може становити $1,5 мільярда. У цій програмі взяли участь понад 20 комерційних банків, а також було залучене фінансування зі сторони ЄБРР. Цікаво, що бюджетні асигнування на здешевлення кредитів сільгоспвиробникам за весь 2004 рік становили лише 120 млн. гривень.
Поняття «складські свідоцтва на зерно» вперше ввів Закон «Про зерно та ринок зерна в Україні», основні норми якого потім повністю перейшли до Цивільного кодексу і частково — до Господарського. Згідно з ними зерновий склад, що прийняв зерно на зберігання, видає його власнику свідоцтво встановленого зразка. Взяте на зберігання за складськими свідоцтвами зерно є предметом застави протягом усього терміну зберігання. До обов’язків складу входить, крім того, страхування зерна від ризиків псування та пропажі.
Складські свідоцтва на зерно — це насамперед фінансовий інструмент, й основне завдання полягає в тому, щоб із допомогою відповідного законодавства зробити його надійним, привабливим, простим і прозорим у використанні. Про це йшлося в Києві на семінарі «Впровадження в Україні системи складських документів на зерно. Сучасний стан, проблематика, перспективи». Перші законодавчі акти в цій сфері базувалися на чужому досвіді, оскільки свого, звісна річ, не було. Тим часом недовга практика застосування складських документів в Україні показала, що вже є необхідність коректувати чинну нормативну базу. Одним із невирішених питань є захист інтересів власників зерна в разі невиконання зобов’язань зерновими складами. Найпростіший шлях підвищення відповідальності виданого складського документа — це страхування ризиків, проте він, на думку консультанта Проекту впровадження в Україні системи складських документів на зерно Романа Корінця, в аграрному секторі непридатний. Експерт вважає, що для сільгоспвиробників страхування поки не по кишені. Замість нього пропонується створити Гарантійний фонд виконання зобов’язань за складськими документами на зерно.
Законодавча база, що регламентує складну систему обігу складських документів на зерно, лише формується, але вже на цій стадії, на жаль, відбуваються різночитання між окремими нормативними актами. Зовсім нещодавно, в грудні 2004 року, парламент ухвалив Закон «Про сертифіковані товарні склади та прості й подвійні складські свідоцтва». Як стверджує Корінець, прийняття цього закону створило «деяку проблемність у правовому полі». Зі слів експерта, закон не базується на чинній в Україні практиці застосування складських документів на зерно, в ньому необґрунтовано вужчають деякі основні поняття цього процесу (наприклад, безпідставно виводяться з обігу складські квитанції на зерно).
Фахівці аграрного ринку вважають, що розширення системи складських свідоцтв на зерно приведе Україну до створення цивілізованого аграрного ринку. А використання складських документів як предмета застави для кредитування сільгоспвиробників, нарівні з іншими необхідними заходами (сертифікація елеваторів, зерносховищ тощо), наблизить виникнення ф’ючерсної торгівлі в аграрному секторі.
