Чи має мешканець Підмосков’я якесь право на територію Примор’я як на частину своєї держави чи мешканці Примор’я самі вирішують долю своєї території, без інших співгромадян?
...І головне запитання: «Кому належить право на державне майно у твоїй державі? Президентові? Еліті «паразитів соціального суспільства»? Нікому?»
Безумовно, що право на все державне майно у будь-якій демократичній державі належить народові. Кожному громадянинові належить частка у цьому загальному праві на все державне майно! Усі частки у всіх громадян, і однорічної дитини, і сторічного дідуся, і у чоловіка, і у жінки — у всіх громадян права рівні. У кожного громадянина є частка у праві! Наприклад, у Росії, у кожного громадянина є «1/142 мільйонна» частка у праві на все державне майно Російської Федерації. В Україні у кожного громадянина є «1/42 мільйонна» частка у праві на все державне майно України.
Хто, окрім власника, окрім особи, якій майно належить на праві власності, має право розпоряджатися цим майном власника? — Ніхто!
Як громадяни держави можуть розпорядитися своїм майном? — Лише шляхом волевиявлення самих власників.
Чи можна здійснити відчуження майна власника без його згоди? — Ні! Якщо таке відчуження здійснюється силовим шляхом, то цьому є визначення як «пограбування», «крадіжка», «злодійство», «викрадання» чи «протиправна дія».
Коли ми говоримо про державне майно, то розпорядитися таким майном мають право лише його власники. Коли йдеться про спільне майно множинності осіб, то розпорядитися ним може як мінімум понад 50% від загальної кількості власників.
А що сталося в Криму? Громадяни України, що володіють у сумі 100% голосів у праві власності на державне майно України, раптом дізналися, що 0,5% власників часток у загальному праві, на певній частині території України, у Криму, та ще менша кількість у 0,01% голосів у місті Севастополі, вирішили розпорядитися загальним правом усіх громадян України на державне майно України і здійснили відчуження частини загального майна держави — скільки цим 0,5 і 0,01% заманулося.
Мало просто сказати, що це протиправні, незаконні, нікчемні дії невеличкої кількості осіб, які володіють мізерною кількістю голосів, які представляють мізерну кількість часток у загальному праві громадян України на державне майно. Оскільки це відбувалося під дулами автоматів озброєних «чужих дядечків», що прийшли із сусідньої держави, то це, мабуть, вже слід кваліфікувати як міжнародний бандитизм.
А як кваліфікувати факт приєднання власності громадян однієї держави (України) до власності громадян іншої держави (Росії) без згоди перших? — Придбання краденого? Утримування краденого чи бандитськи захопленого?
Росія продемонструвала, що її еліта є прибічником «вовчих законів» і в міжнародних відносинах визнає лише «право сильного». Світова спільнота вже проходила і засудила такий підхід у правовідносинах між народами і державами. Російська Імперія була в перших лавах тих, хто розпалив Першу світову війну. Скільки мільйонів смертей приніс той досвід для громадян тієї країни? СРСР була в перших лавах тих, хто розпалив Другу світову війну. Скільки смертей приніс той досвід для громадян тієї країни? Для російської еліти як правонаступника СРСР в особі Російської Федерації життя за «вовчими законами» не нове. Світова спільнота не погодиться на зухвале порушення інституту права власності ні у внутрішньодержавних відносинах, ні в міжнародних відносинах. Отже, перед нами новий «забіг за злодійським щастям»?
Ейфорія злодіїв від радості легкого здобуття краденого майна не викликає таких самих відчуттів у тих, кого обікрали. Тому весь світ засуджує злодіїв, грабіжників і бандитів. Ці істини слід пам’ятати і негайно добровільно виправити створену ситуацію незаконності, повернувши власникам все, що незаконно у них відчужено. Лише таким чином злодії і грабіжники можуть дістати пробачення.
