Українські профспілки сьогодні, схоже, найбільше турбує те, що досі не підписано Генеральну угоду між Кабінетом Міністрів України, всеукраїнськими об’єднаннями організацій роботодавців та всеукраїнськими профспілками і профоб’єднаннями на 2006—2009 роки. Востаннє «підхід» до цього важливого документу відклали на невизначений термін 15 березня. У кожної з сторін свої причини затягнути цей процес. І дивно, що питання про Генугоду на V з’їзді Федерації профспілок України розглядали лише побіжно. В основному профспілки підбивали підсумки за три останні роки та будували плани на майбутнє.
Йшлося, зокрема, про те, що протягом минулого року було працевлаштовано 1049,8 тисяч чоловік, а рівень зайнятості за 9 місяців 2005 року становив 57,9%. Однак чия то заслуга або ж провина — уряду чи профспілок, зрозуміти було важко. В усякому разі велику трудову міграцію — на заробітках за офіційними даними перебуває понад два мільйони наших співгромадян — профспілки сприймають як свідчення звуження вітчизняного ринку праці.
Звичайно, профспілки мають і певні здобутки у захисті інтересів найманих працівників. Як вказувалося на з’їзді, завдяки пропозиціям профспілок, реалізованим у законі «Про податок з доходів фізичних осіб», громадянам України вдалося заощадити на сплаті цього податку 1 мільйон гривень. Ціни на газ, електроенергію та зв’язок не підвищуються без узгодження з профспілками. В Україні досягнуто кращого показника динаміки зростання заробітної плати серед країн СНД. Прийнято низку законодавчих актів, спрямованих на підвищення життєвого рівня населення, зокрема про збільшення прожиткового мінімуму на суму податку з доходів працівників. Узгоджено в трудовому конфлікті з урядом пропозиції щодо оновлення споживчого кошика, який не оновлювався вже п’ять років. Серед завдань на наступні три роки — покращання умов праці, осучаснення робочих місць, удосконалення пенсійного забезпечення, скорочення, наскільки це можливо, травмування працівників на робочих місцях. Але найголовнішим завданням і планом-максимум є підвищення рівня оплати праці, передбачене Генеральною угодою. Та попри особливо важливе значення цього документу, склалося враження, що його підписання знову відкладено в «довгий ящик» — кожна iз сторін всіляко відтягує урочистий момент, хоча з переважної більшості положень проекту цієї угоди між профспілками і стороною власників досягнуто згоди. Але принциповим каменем спотикання, який унеможливлює введення угоди в дію, виглядає розділ про оплату праці. Профспілки, базуючись на передвиборній програмі Президента України, вийшли з ініціативою підвищення мінімальної заробітної плати протягом дії угоди до рівня 2,5 розмірів прожиткового мінімуму. Вже у 2006 році вона має перевищити розмір прожиткового мінімуму. (Під час з’їзду лідер ФПСУ Олександр Юркін навів статистику, за якою у 2005 році рівень середньої заробітної плати досяг 178% розміру прожиткового мінімуму в розрахунку на працездатну особу). Профспілки вимагають встановлення мінімальної заробітної плати на рівні, не меншому за 734 гривні, або три долари на годину, згідно з нормами, встановленими ООН для країн з перехідною економікою. Також профспілки активно наполягають на запровадженні в повному обсязі Єдиної тарифної сітки оплати праці робiтникам бюджетної сфери, що, на їхню думку, дозволило б підвищити зарплату працівникам і одночасно відновити міжпосадові співвідношення в оплаті праці. Разом з цим, ФПСУ вимагає в рамках Генугоди повернути борги із заробітної плати (загальна сума їх за даними на 1 лютого становила 1,08 млрд грн.), в тому числі і за виконані державні замовлення розпорядниками бюджетних коштів.
Тим часом сторона власників не погоджується на такі норми і не легалізує свої наміри в сфері оплати праці. Така позиція стала головною причиною виникнення колективного трудового конфлікту в трикутнику профспілки-уряд- роботодавці. Цікаво, що більшість серед останніх також складають представники нині діючої влади. Так, почесним президентом Всеукраїнської асоціації роботодавців є нині діючий прем’єр-міністр Юрій Єхануров, а головою Федерації роботодавців України є Анатолій Кінах. Будучи держслужбовцями, вони, на думку профспілкових лідерів, реально не представляють на переговорах інтереси промисловців. Та й у рядах работодавців немає єдності. Створюється альтернативна Конфедерація роботодавців України, яка вважає, що значне підвищення зарплат містить серйозні ризики для економіки підприємств та країни в цілому. Як наслідок, можуть постраждати всі підприємства, в тому числі малі й середні, що призведе до «весняної» депресії української економіки, яка затягнеться мінімум на чотири роки (термін дії Генугоди).
Відтак, до трійки профспілки-держава-роботодавці, які й без того не можуть дати ради Генугоді і нарешті її підписати, додався «четвертий зайвий», бажання якого «забули» врахувати. Досвід показує, що з приходом ще одного гравця (і досить таки сильного) на полі бою виникає затишшя. Чи не перед бурею?.. .
