Завершальним політико-звуковим акордом минулого тижня стали не лише парламентські оплески створенню демократичної коаліції, а й голосні, хоч і нечисленні, протести під Кабміном, Мінпаливенерго та Мін'юстом проти добудування Ташлицької гідроакумулювальної електростанції (ГАЕС), розташованої в Миколаївській області. Ламати, як не без осуду кажуть, — не будувати. Проте цю ініціативу низки громадських організацій (Національний екологічний центр України, Дружина охорони природи «Зелене майбутнє», ВГЕО «Мама-86», Туристичний клуб «Чотири сторони») підтримали й політичні партії — Зелених і «Пора».
«ЛОБІСТСЬКИЙ» ПРОЕКТ
Проти чого, власне, борються ці люди, які називають себе «небайдужими до долі унікального історично-ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя»?
20 червня 2006 року прем'єр-міністр Юрій Єхануров підписав Постанову про надання земельних ділянок ландшафтного парку «Гранітно-степове Побужжя» загальною площею 27,7 гектара в постійне користування НАЕК «Енергоатом» для розміщення хвостової частини Олександрівського водосховища Ташлицької ГАЕС.
Як зазначається в листі протестуючої сторони, отриманому «Днем», «фактично це означає затоплення унікального природного ландшафтного парку заради реалізації лобістського проекту атомників» — будівництва Південно-Українського енергокомплексу, який був розроблений і схвалений ще в 1976 році та частиною якого є й Ташлицька ГАЕС. З цього приводу лідер Партії зелених Віталій Кононов зауважив: «...нова влада знову наступає на старі граблі — збирається заради технологічно та морально застарілого проекту 40-рiчної давнини — добудови Ташлицької ГАЕС — зруйнувати унікальну природну й історичну пам'ятку, позбавити українців їхнього славного минулого». Окрилені такою небезпечною й дуже змальованою загрозою, пікетники зажадали від нового уряду скасувати названу постанову та переглянути доцільність реалізації проекту добудування ГАЕС.
Отже, перед нами дві загрози. Про першу ми вже сказали, хоча, думається, пану Кононову слід би попередньо побувати на місці подій. І тоді тон висловлювань цієї «небайдужої», але насамперед, звісно, чесної людини та політичного діяча, швидше за все, був би іншим. А от друга загроза для країни полягає саме в тому, що запланована на 29 червня подія (пуск першого агрегата — до кінця року планується ввести в стрій діючих ще один) може бути зірвана, причому не стільки, звісна річ, кількома десятками найнятих для цієї акції молодикiв, скільки деякими членами колишнього уряду. Яка з цих загроз реальніша та небезпечніша? Що дасть країні закриття проекту, на який уже витратили понад півмільярда бюджетних грошей і майже стільки ж коштів «Енергоатому» (цього року планують освоїти 250 бюджетних мільйонів і 162 мільйони атомників)?
АНТИАВАРІЙНІ ПОТУЖНОСТІ, АБО ВІКНО В ЄВРОПУ
Але перш ніж кинути світло на це питання, розкажемо про те, навiщо ж узагалі потрібна ГАЕС. Будівництво Ташлицької станції, що входить у Південно-Український енергокомплекс, почалося в 1981 році. Нинішня мета — покриття пікових навантажень у південно-західній частині об'єднаної енергосистеми України, а також забезпечення надійної роботи Південно-Української атомної електростанції. Фахівці описують ситуацію так: в енергосистемі значна нерівномірність добового графіка навантажень, а отже, — гостра потреба в пікових швидкодіючих аварійних потужностях. Інакше кажучи, от, приміром, українська збірна вийшла у фінал цього, а можливо, наступного Мундіаля, і вся країна зосередилася біля телевізорів.
Таке навантаження наша енергосистема витримає, тим паче, що до цієї події можна заздалегідь підготуватися. Але хто міг би здогадатися, що саме в цю мить наші домогосподарки, щоб не гаяти часу, запустять по всій країні ще й пральні машини. Таку ситуацію енергетики назвуть близькою до аварійної. Адже не лише атомний, а й тепловий блок за лічені хвилини не запустиш.
А от ГАЕС, ще з ночі заряджена водою (вона перекачуватиметься з нижнього, Олександрівського, водосховища у верхнє, Ташлицьке, коли вся країна спить і споживає набагато менше електроенергії, ніж удень або ввечері), в будь-яку хвилину готова підтримати своїми потужностями енергосистему країни.
Одного разу, ще до виходу будівництва ГАЕС на завершальні етапи, на Південно-Українській був випадок, коли через збій на об’єднаній енергосистемі України станції довелося працювати в автономному режимі й вона перетворилася на своєрідний енергетичний острів. Адже АЕС — це ще й великий споживач електроенергії... Якщо відірвати її від зовнішнього живлення, може статися непоправне. Тоді, звісно, нічого не сталося. На цей випадок на станції є й перебувають у постійній готовності дизельні електростанції. Розказуючи про це, директор Південно-Української АЕС Борис Білик наводить як приклад ситуацію з людиною, яка темної ночi йде з ліхтариком гірською дорогою. Про що його головний клопіт? Хоча б батарейка не закінчилася! Тому Ташлик для Південно-Української — це ще й своєрідна страховка на випадок подібних аварійних ситуацій. А при роботі в штатних режимах ГАЕС, як стверджують фахівці, дозволить країні щорічно економити 3— 4 мільярди кіловат-годин електроенергії, оскільки замість того щоб виробляти на теплових електростанціях дорогу електроенергію для покриття вечірніх і ранкових піків її споживання, можна буде використовувати набагато дешевшу нічну енергію гідростанції.
Мало хто з опонентів Ташлика розуміє, що саме тут Україна, образно кажучи, прорубує вікно в Європу для своєї поки що низькоякісної, як за стандартами ЄС, електроенергії. (Тому вона й подається сьогодні в Європу виключно через невеликий Бурштинський енергоострів.) За відносно невеликих об’ємів генерації електроенергії в цьому, треба сказати, найбільша значущість ГАЕС для країни. У світовій же практиці споруди на зразок Ташлика будують майже при кожній АЕС, виконуючи в енергомережі здебільшого роль своєрідного стабілізатора частоти, що спрацьовує як у якихось непередбачених аварійних ситуаціях, так і при звичайних пікових навантаженнях на енергосистему.
25-РІЧНИЙ ТАЙМ-АУТ
На жаль, усі ці переваги країна могла б мати набагато раніше. Адже ГАЕС «будують» уже 25 років. А насправді увесь цей час вона вела боротьбу за існування. Утім, у цьому є й дещо хороше. Проект Ташлика зазнав суттєвих змін. Головне, що тепер водосховища ГАЕС повністю автономні й ніяк не пов’язані з водоймищами, якi використовує для охолоджування атомна станція (саме це було головною ахіллесовою п’ятою радянського проекту, що свого часу спричинив неприйняття громадськістю). Сучасний варіант проекту ГАЕС, що ізолює Південний Буг від охолоджувальних водоймищ атомної станції, пройшов усі передбачені законодавством експертизи, що дозволило Кабміну дати і своє добро. Перший пусковий комплекс у складі двох агрегатів матиме потужність 300 МВт, за рік він вироблятиме 175 мільйонів кіловат-годин. Зараз його будівельна готовність перевищує 98,5%. Тут зайнято понад 1200 робітників та інженерів, які цілодобово наближають час пуску цього важливого для країни комплексу (вартість його основних фондів становить майже півтора мільярда гривень).
Але, можливо, всі ці переваги просто ніщо порівняно з тими збитками, яких цей енергетичний об’єкт може завдати природному середовищу та культурній спадщині регіону й усієї країни?
«ТРЕБА ПІДТРИМАТИ»
Відповідаючи на це запитання, заступник губернатора Миколаївської області Сергій Ісаков заявив столичним журналістам, які днями навідалися в Ташлик, що «жодної суттєвої шкоди екології й історичним пам’яткам те, що робиться, не завдасть». Такої думки керівництво області дійшло, за його словами, після ретельного вивчення всіх документів і всіх заяв протиборчих сторін. «Ми дійшли висновку, що це будівництво треба підтримати, і ми його сьогодні підтримуємо», — каже Ісаков. Він нагадує, що два останні скликання депутатів обласної ради, беручи до уваги «безліч громадських слухань у населених пунктах навколо цієї зони з участю великої кількості фахівців», висловлювалися на користь завершення будівництва на Ташлику. «Можу сказати тільки одне, — продовжував переконувати журналістів Ісаков, — якби позиція зелених, у тому числі й Мінприроди, була більш конструктивною, запевняю вас, ми могли б зробити набагато більше для екології цього району та всієї Миколаївської області, оскільки (будівництво ГАЕС. — Авт. ) забезпечує реальні ресурси для великої кількості відповідних робіт... «Енергоатом» готовий на це. Але, на жаль, конструктивної розмови не виходить».
Підтверджуючи останню тезу, директор АЕС повідомив, що за дорученням уряду на майданчику Південно-Українського енергокомплексу 22 червня планували провести засідання відповідної міжвідомчої комісії. Буквально напередодні Мінприроди відмовилося брати в ньому участь, а вслід за ним таку ж позицію зайняв Держводгосп, оскільки Мінприроди було останнім і єдиним опонентом добудування Ташлика. У результаті виїзне засідання не відбулося. «Тому, — сказав Білик, — сьогодні, після прийняття постанови уряду про виділення земель під хвостову частину Олександрівського водосховища, ми вважаємо, що знімаються всі основні питання, які існували навколо цієї проблеми. Всі розпорядження та побажання (екологів і захисників історичної культурної спадщини. — Авт. ) Південно-Українська АЕС і «Атоменергобуд» виконали...». Атомники, будівники, а також екологи, які їх підтримують, упевнені, що вплив об’єкта на навколишнє середовище повністю спрогнозований і прорахований — він буде мінімальним і значних збитків не завдасть.
УСУПЕРЕЧ МІФАМ
Велику частину необхідних заходів щодо мінімізації таких збитків уже проведено. Знято родючий шар ґрунту з дуже невеликої території, що підпадає під затоплення (Олександрівське водосховище розташоване в глибокому каньйоні з крутими берегами), проведено санітарну підготовку ложа водосховища до затоплення, ведеться біологічна рекультивація майданчиків, засипаних родючою землею, зміцнюються береги водосховищ із м’якими ґрунтами (їхня довжина всього 15 кілометрів), створюються захисні лісонасадження. На Олександрівському гідровузлі завершується будівництво рибохідного каналу та вживають заходів щодо відшкодування збитків, завданих рибному господарству. В області створюють об’єкти, на яких проводитимуть постійний моніторинг навколишнього середовища та комплекс натурних досліджень із вивчення впливу ТГАЕС на навколишнє середовище.
Однією з умов завершення будівництва Ташлицької ГАЕС є виконання соціальних і екологічних заходів у районах, прилеглих до станції, — це передбачено рішеннями обласної ради й уряду. Згідно з ними, до 10% усіх коштів, що надходять на будівництво Ташлицької ГАЕС, прямують на ці цілі (з 2001 року перераховано 49,9 мільйона гривень, цьогоріч очікується виділення 28 мільйонів). У населених пунктах уже прокладають або проектують нові та реконструюються наявні інженерні комунікації, автошляхи, покращується медичне та соціально- побутове обслуговування населення. Перелік відповідних об’єктів внесено у загальний проект із добудування ТГАЕС.
От як відповіла на запитання «Дня» про загрози національній культурній спадщині, пов’язані зi спорудою Ташлика, начальник Державної інспекції з охорони пам’яток культури Миколаївської області Галина Тимофеєва:
— У зоні затоплення Олександрівського водосховища нараховується шість пам’яток археології. Усі вони повністю досліджені. Я про це кажу не лише як начальник інспекції, а й від імені Інституту археології, оскільки маю на руках оригінал його листа, де сказано, що обсяги досліджень усіх шести пам’яток достатні для їхньої всебічної характеристики. На цій підставі інститут не заперечує проти підвищення рівня водосховища до позначки 14,7 метра. Але майже одночасно з цим листом ми отримали наказ міністра культури й туризму, у якому він, з подачі Екологічного центру, оголосив усю територію центру так званої Буго-Гартівської паланки історичною ландшафтною пам’яткою. До неї входитимуть щойно відкриті та не наявні в зоні затоплення пам’ятки, які такого статусу сьогодні ще не мають, оскільки щодо них ще не проведено необхідних досліджень... Але все це — вище затоплення та вище позначки 16,9.
Завідувач відділу Інституту ботаніки НАНУ, кандидат біологічних наук Валерій Новосад, відповідаючи на запитання «Дня» про можливі загрози біологічному розмаїттю, сказав:
— Біологічна система тут справді унікальна, і ми зобов’язані застосувати до неї особливий підхід. Нинішнє наповнення водосховища (14,7 м) — це якраз рівень максимальної повені. Він створює мінімальну стресову ситуацію для цієї фітосистеми. Щоправда, ми маємо також низку проблем (на певних територіях підтоплятимуть або частково затоплятимуть окремі популяції рідкісних і зникаючих рослин), але розроблено певну програму з культивування та репатріації, що дозволяє реабілітувати ці популяції. До її здійснення залучені провідні установи НАНУ, а також Національний ботанічний сад, Національний науково-природничий музей. Проведені експериментальні роботи з пересадки цих рослин у більшості випадків дали позитивний результат. Ми можемо сказати, що жоден із природних видів під час будівництва станції та її експлуатації не загине.
ВИСНОВОК ЗА ЧИТАЧЕМ
Словом, сьогодні перед українською енергетикою, всупереч шумовій хвилі, що створюється її противниками, з’являються певні європейські перспективи. Слідом за Ташлицькою ГАЕС ідуть Дністровська і (сьогодні вже є рішення уряду) Канівська ГАЕС. Але це, як вважають фахівці, — лише третина необхідних Україні регулюючих потужностей. Адже половина електроенергії, що виробляється сьогодні в нашій країні, генерується на атомних станціях. Думається, всього тут сказаного цілком вистачить для того, щоб читач міг сам визначитися з тим, яка з двох розглянутих загроз небезпечніша.
