Достеменно відомо, що сьогодні українське село переживає тяжкі часи: безробіття, скорочення населення, екологічні проблеми тощо. Утім, локальними разовими реформами в цій ситуації не зарадиш. Було розроблено та прийнято багато програм розвитку українського села, чи не кожна політична сила, йдучи на вибори, обіцяла українським селянам кращого життя, втім поки що покращення ніхто не відчув.
Допомогти відродити українське село зможе відновлення осередків переробної промисловості. Потрібно відродити заготівельні бази, які майже ліквідовано, починаючи з боєнь і закінчуючи ковбасними цехами... Молокопродукти, лікарські трави потрібно випускати в селах на місцях. Це і роботу селянам дасть, і продукцію може здешевити за рахунок скорочення посередницького ланцюга. Крім того, це не лише оздоровить село, а й розвантажить обласні потоки транспорту, як вантажного, так і легкового, почнуть будувати дороги до села.
Такий план треба розробляти детально і включити в реконструкцію на десять років. За цей період необхідно передбачити не тільки розвиток промисловості в селі, а й передислокацію наявної переробної промисловості, де в цьому є реальна потреба. Це велика перебудова, і сподіватися лише на місцеві бюджети не доводиться. Держава теж повинна вкласти свої кошти, але раціонально. Планувати проекти треба державним коштом, а будувати — видаванням субсидій на 10—15 років.
Такими зусиллями Україна може одержати конкурентоспроможне сільське господарство, підвищити добробут сільського мешканця. Не треба буде «вербувати» в села лікарів, учителів та інших фахівців.
Кошти ж на реалізацію зазначеної ідеї можна залучити за рахунок проведення місцевих конкурсів серед фермерів, наявних посередників, зернотрейдерів... А також долучити до фінансування місцеві бюджети.
КОМЕНТАРI
Олександр КЕНДЮХОВ, голова Всеукраїнської спілки вчених-економістів:
— Шлях розвитку сільськогосподарських кооперації, коли дрібні виробники та власники паїв об’єднються в кооперативи для того, щоб створити переробні підприємства і продавати кінцеву продукцію, «Всеукраїнський союз вчених-економістів» пропонував ще декілька років тому. Головне питання полягає, передусім, у розподілі додаткової вартості кінцевого продукту. Сьогодні ситуація така, що 90% додаткової вартості отримує той, хто поставляє на ринок кінцевий товар, тобто підприємства кінцевої переробки та їхні власники. Відповідно, пересічний працівник сільськогосподарських районів отримує лише 5—10%. При цьому їх змушують за дуже низькими закупівельними цінами продавати свою продукцію.
Така практика дуже поширена в США. В Європі є також цікаві успішні приклади, зокрема об’єднання виробників вин у Франції. Подібні системи організації праці на селі діють навіть у Японії.
Алекс ЛІССІТСА, президент асоціації «Український клуб аграрного бізнесу:
— Ідеї зі створення підприємств переробної промисловості в сільській місцевості виникають досить часто. Насамперед тому, що такі підприємства допоможуть не тільки розвитку сільської місцевості, а й агросектору загалом. Буде зменшуватися вартість продукції, істотно покращуватись ефективність ланцюжка «від поля — до столу».
Але є проблема, яка полягає в тому, що організація такого підприємства дуже складна в плані реалізації: це потребує проведення газу, води, забезпечення належної інфраструктури. До того ж існує дуже складна система реєстрації та схема узгодження проекту з органами влади всіх рівнів. Тому десь у 95% випадків виробники викуповують старі підприємства, бо таких залишилося чимало. З ними працють і надалі — відроджують. Так би мовити, «з нуля» підприємства в сільській місцевості майже не будують.
Даріо МАРКЕТТІ, генеральний директор «Данон Україна»:
— Компанія «Данон» здійснює активні кроки з реанімації молочної галузі України. Перш за все — це допомога приватним сільхозвиробникам — до цієї категорії, до речі, в нашій країні можна віднести понад 30% населення. Як прихильники фундаментального підходу, ми впевнені, що реформування молочного сектору — це завдання, яке можна вирішити, лише об’єднавши дії бізнесу і держави. Зусилля мають бути спрямовані не лише на об’єднання малих виробників для суспільної реалізації молока, збільшення обсягів та покращення якості молока, що ми отирмуємо, а й на оптимізацію податкового законодавства для молоковиробників.
Ксенія БРЕСЛАВСЬКА, Літня школа журналістики «Дня»
