Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Лібералізація - мати порядку

17 липня, 1997 - 00:00

Початок

Проте, на жаль, у підприємців і громадян, з одного боку, а держави - з другого, багато в чому різні уявлення про лібералізацію як передумову повноцінного ринку. Тож віз і нині там: кожна система, як і живий організм, охоче засвоює те, що їй більше до вподоби, і відкидає "неїстівне". На жаль, з усього потрібного повноцінному ринку, лібералізація для нашої держави є найбридкішою, саме тому реформи й спіткнулися на ній. І, варто сказати, в посланні пропонується чимало заходів, які мають серйозні шанси бути реалізованими, саме тому, що... не мають з лібералізацією нічого спільного.

Взяти, приміром, такий "новий" підхід, як "посилення ролі державних інвестицій" у підприємства. Справді: нове - це добре забуте старе. Але найсумніше, що ідея централізованих інвестицій хибна вже через відсутність у держави відповідних фінансових можливостей.

Ще сумнівнішою видається інша "ідея фікс" - промислово-фінансові групи, утворені за ініціативи (!) держави. Авжеж, давно час скасувати чи принаймні послабити обмеження на банківські інвестиції (водночас із посиленням контролю за можливими зловживаннями) - тоді матимуть змогу легалізуватися структури, які вже фактично склалися. Однак руками держави формувати монополії? Леонід Кучма не раз говорив про своє бажання уникнути латиноамериканського шляху - проте створення ПФГ державою в наших умовах ні до чого іншого призвести не може.

І вже геть не схожий на ліберальний такий гідний цитування абзац: Якщо ми обрали ринковий шлях розвитку економіки, то повинні підтримувати великі недержавні українські фірми й компанії. Але ці структури повинні працювати на інтереси держави... Компанії, котрі працюватимуть при підтримці держави у високорентабельних секторах ринку, визначатимуться на конкурсних засадах, і лише за умови підписання контрактів з урядом, де буде чітко визначено рівень рентабельності... орієнтовні ціни й податки, які слід сплатити державі".

Чому погано, коли держава вибірково підтримує великі компанії - це окреме питання. Наведемо тільки один із багатьох аргументів: на такій "підтримці" не заробляє лише лінивий, і за такої системи протекціонізму зловживання неможливо викоренити ніякими каральними заходами. Перевірено! Утім, деякі великі вітчизняні компанії й так успішно працюють під турботливою опікою держави, і, як подейкують, не бідують. Можливо, новий підхід полягає в договірному закріпленні такого партнерства і проведенні конкурсів? А чи не кращий старий, століттями перевірений механізм конкуренції, тим паче, що на "ліквідному ринку", де торгують біржовими товарами, її запроваджувати ніякими особливими заходами не потрібно - досить застосувати антимонопольне законодавство. Тим часом, про демонополізацію в цьому зв'язку нічого не говориться. А коли йдеться про природні монополії, то їх слід не підтримувати (тим паче, про яку підтримку мова, коли ринок - високорентабельний?), а жорстко контролювати.

Підтримки потребують ті, хто не має змоги отримувати монопольні надприбутки - малий і середній бізнес. Але цьому сектору від держави сьогодні найпотрібнішим є особливий вид допомоги: практично кожен чесний бізнесмен нашої країни спить і бачить, як держава позбавляє його своєї нав'язливої опіки. Це, до речі, і називається лібералізацією економіки.

Світлана ДУБРОВСЬКА, "День"
Газета: 
Рубрика: