Між процесом реприватизації в Україні та продажною вартістю того чи іншого об’єкта простежується прямо пропорційний зв’язок. Чим дорожче його купили, тим настирливіше уряд стверджує, що підприємство було вкрадене. Не оспорюючи класової справедливості шариковського гасла «Взяти все та й поділити!», відзначимо лише не зовсім вдалий вибір цілей для української реприватизації. При перевірці з’ясовується, що продажна вартість «Криворіжсталі» та Нікопольського заводу феросплавів — основних мішеней реприватизації — була значно вища, ніж у безлічі інших підприємств металургійної галузі, які у зв’язку з цим, здавалося б, набагато легше притягнути за статтею «вкрали».
СКІЛЬКИ КОШТУЄ «КРИВОРІЖСТАЛЬ» ДЛЯ НАРОДУ?
Головна претензія нової влади до приватизації «Криворіжсталі» та НЗФ полягає, як відомо, в кількості нулів на ціннику підприємств під час їх продажу. Суми 4 мільярди 200 мільйонів гривень за КМК і 410 мільйонів за 50% акцій Нікопольського феросплавного називають невідповідними їхній реальній вартості. Так, прем’єр-міністр Юлія Тимошенко стверджує, що «Криворіжсталь» коштує щонайменше 10 — 12 мільярдів гривень. Найсміливіші прогнози сягають цифри 19 мільярдів.
Утім, в експертному середовищі переважають скептичніші оцінки. З початку 2005 року рентабельність металургійного виробництва дуже знизилася. Зараз на світовий ринок виходять китайські виробники, які мають доступ до дешевої робочої сили та величезних запасів сировини, тому ціни на метал падають. Зрозуміло, що й металургійні підприємства від цього не дорожчають. Керівник групи радників голови Нацбанку України Валерій Литвицький із цього приводу не дуже політкоректно пожартував, що державі, можливо, доведеться доплачувати різницю між реальною вартістю українських сталеливарних комбінатів і тією ціною, яку заплатили за них під час приватизації. Адже підприємства сьогодні коштують дешевше, ніж у роки сприятливої кон’юнктури. Тому та сама «Криворіжсталь» на повторному конкурсі може бути продана за меншу суму, ніж виплачена за неї рік тому. Вийти з такої конфузної ситуації уряду буде не просто. Але він, звичайно ж, ніколи не відмовиться відшкодовувати гроші за конфіскований комбінат!
До речі, якщо відкинути революційну риторику, «Криворіжсталь» була продана не просто дорожче за будь- яке українське підприємство — виплачена за комбінат сума перевищила сумарні надходження від приватизації всіх (!) сталеливарних підприємств країни. Практичні рівні «Криворіжсталі» — за потужністю Меткомбінат ім. Ілліча та «Азовсталь» — були продані, відповідно, за 173 і 296 мільйонів доларів. Алчевський меткомбінат (обсяг виробництва лише вдвічі менше, ніж на «Криворіжсталі») — за 11,7 мільйона доларів (майже у 80 разів дешевше!). «Запоріжсталь» обійшлася покупцю в $43,4 мільйона, Дніпровський комбінат ім. Дзержинського — в $133 мільйони. Нагадаємо, що всі ці підприємства порівнянні з «Криворіжсталлю» за виробничими потужностями. А продані вони були в багато разів дешевше. Проте реприватизація торкається лише «Криворіжсталі».
Рік тому, коли був пік металургійної кон’юнктури та про подальший спад ще ніхто не здогадувався, вартість «Криворіжсталі» теоретично могла б дещо перевищувати ту суму, яку за неї виплатили. Однак тогочасний президент країни Леонід Кучма відмовився продавати стратегічне підприємство іноземцям. Така вже в нього була стратегія економічної політики: великий капітал в Україні повинен бути вітчизняного походження. Нова влада ставиться до іноземних інвестицій інакше. Хто в цьому разі правий — питання більш ніж дискусійне. Але ми констатуємо лише той факт, що тоді (як, утім, і зараз) в Україні ніхто не зміг би запропонувати більшої суми, ніж заплатив за комбінат консорціум «Індустріально-металургійний союз».
Що стосується тієї «смішної» ціни, яку Фонд держмайна назвав у 2003 році за Нікопольський завод феросплавів, то все відносне, як говорив класик сучасної фізики. Якщо ви порівняєте її з тими сумами, за які були продані інші феросплавні заводи України, то вона одразу ж виросте у ваших очах. 74% акцій Запорізького заводу феросплавів бізнес-група «Приват» купила за 49,9 мільйона гривень, 52% акцій Стахановського ЗФ тому ж покупцю обійшлися в 6,3 мільйона гривень. А сумарне виробництво цих двох підприємств приблизно дорівнює потужності НЗФ. Але 50% його акцій, нагадаємо, були продані за 410 мільйонів гривень, тобто в багато разів дорожче, ніж аналогічні підприємства галузі. Але претензії з приводу крадіжки народного багатства висувають лише власнику НЗФ. А група «Приват», навпаки, є головним претендентом на управління Нікопольським феросплавним у разі повторного продажу заводу.
Але реприватизація НЗФ загалом ускладнюється не стільки питаннями його вартості, скільки позицією Фонду держмайна. ФДМ твердо стоїть на тому, що держава не має жодних підстав для конфіскації підприємства. Остання заява з цього приводу — відповідь ФДМ на запит голови парламентського комітету з питань правової політики Василя Онопенка: «На даний момент Фонд не володіє жодними акціями ВАТ «Нікопольський завод феросплавів», оскільки всі акції… були приватизовані в 2003 році», більш того, фонд наголосив, що якби «існувало хоч одне чинне рішення, яке встановлювало б факт незаконності приватизації ВАТ «НЗФ», останні (акції. — Ред. ) були б повернені у власність держави».
СУД ПРАВЕДНИЙ
Цікаво, що в ході судових розглядів у справі «Криворіжсталі» ні зі сторони Фонду держмайна, ні зі сторони Генпрокуратури не було заявлено жодної претензії з приводу продажної вартості комбінату. Таке соромливе замовчування головного, здавалося б, реприватизаційного й одночасно революційного аргументу пояснюється досить просто. Якщо за «Криворіжсталь» заплатили мало, то доведеться визнати, що всі інші українські підприємства були приватизовані просто безплатно та щодо будь-якого з них можна подати позов, мотивуючи тим, що об’єкт «украли».
Тому забирали «Криворіжсталь» за зовсім надуманим приводом: мовляв, Фонд держмайна під час приватизації не витримав 75-денного терміну від оголошення конкурсу до моменту продажу, як це потрібно для підприємств групи «Г». Насправді з усіх приватизованих об’єктів цієї групи лише 5% виставили на конкурс із дотриманням такого терміну. Інші продали за прискореною процедурою, що, до речі, також передбачено законом. Більш того (якщо щось може бути більше за закон), про можливості прискореної процедури для повторної приватизації «Криворіжсталі» говорила прем’єр-міністр Юлія Тимошенко. Невже у сфері нашого законодавства починають діяти подвійні стандарти: щось «незаконне» при першому продажу підприємства стає «законним» при другому, який проводиться під прапором реприватизації?
При цьому для новин, «для телевізора», представники державної влади продовжують говорити, що комбінат реприватизовують «тому, що його вкрали» і «дуже мало заплатили». Тобто для громадськості — один аргумент, для суду — другий. Може, «перекручування» й дозволене в такій важливій справі, як конфіскація власності неугодних олігархів. Але боротьба за справедливість незаконними методами хоч і мила нашій душі, проте рідко приводить до чогось хорошого. На думку адвоката Сергія Власенка, «люди, які говорять, що сьогодні вони у справі реприватизації діятимуть незаконно, зате потім закону дотримуватимуться, мислять вивихненою логікою». Реприватизація підприємств, куплених за найвищу ціну, імовірно, також стосується вивихненої логіки. Утім, якщо розглядати реалізацію гасла булгаковського персонажа як послідовну боротьбу з олігархами-конкурентами, то питання про логічні нестиковки знімається.
