Новий урядовий курс на «правильну» роботу з інвесторами, безперечно, заслуговує на підтримку. Однак у переліку безсумнівних пунктів про припинення реприватизації, прозорих, зрозумілих і заснованих на законі правил гри на ринку, забезпеченні захисту священного права власності, чомусь не виявилося ще однієї не менш важливої тези. Йдеться про припинення приватизаційних судових справ, які тягнуться роками. Для потенційних інвесторів це виявиться не менш дійовим сигналом, ніж продаж «Криворіжсталі». А яким позитивом це може обернутися для держави, розглянемо на прикладі ВАТ ХК «Луганськтепловоз», судові змагання між Фондом держмайна і ХК «АвтоКрАЗ» з приводу 76% пакету акцій якого тривають з 2001 року.
24 листопада в цій справі може бути поставлено велику юридичну крапку. За інформацією з достовірних джерел, саме в цей день Апеляційний суд м. Києва розглядатиме скаргу ХК «АвтоКрАЗ» на рiшення столичного Господарського суду від 22.09.2005, який ухвалив, що ФДМУ взагалі не мав права виставляти на продаж держпакет акцій ХК «Луганськтепловоз» 2001 року. На думку експертів, відхилення «автокразівської» апеляції дозволить Фондові держмайна оголосити повторний конкурс. Не вдаючись у правові колізії, розглянемо лише економічний аспект подібного варіанту розвитку подій.
Перша, абсолютно очевидна вигода держави полягає в тому, що вона з повним правом може змінити ціну пакета акцій, яка чотири роки тому становила 41,6 млн. гривень. І річ не лише в корекції на інфляцію, але й у тому, що за цей час із зобов’язань, які ставилися потенційному інвесторові, луганчани дещо зуміли зробити своїми силами. Наприклад, є явна позитивна динаміка в погашенні боргів перед бюджетом, також і за позабюджетними платежами, і за зарплатою. Таким чином, продаж 76% акцій за ціною 2001 року нині виглядав би, як мінімум, невиправданим марнотратством.
Друга вигода державі — потенційна, але від цього не менш принадна. Основна сьогоднішня проблема ХК «Луганськтепловоз», за визнанням її гендиректора В. Бикадорова (до речі, він отримав 1 листопада державну премію в галузі науки та техніки, з чим ми його від усієї душі й вітаємо), полягає в тому, що підприємство вичерпало внутрішні резерви для розвитку й тому гостро потребує приходу «правильного» інвестора. Визначення інвестора підкреслимо особливо. Попутно зазначивши, що критерії його правильності не зводяться лише до обсягів його «калитки». Луганчани гостро потребують новітніх технологічних розробок, збереження та забезпечення повного виробничого завантаження своїх потужностей, і, зрештою, в доступі на перспективні та ємні (за потенційними замовленнями) ринки.
Саме в сфері повного завантаження підприємства (а значить — і більш об’ємних податкових відрахувань) і лежить друга потенційна зацікавленість держави в найшвидшому припиненні судової тяганини. Експертні розрахунки, які спираються на дані розвитку «Укрзалізниці», яка є основним внутрішнім замовником для «Луганськтепловозу», зображають вельми показові перспективи. Якщо луганське підприємство залишиться лише на внутрішньому ринку, то й за п’ять років його потужності щонайбільше буде використано на третину. Тоді як вихід хоча б на російський ринок (основою для аналізу попиту послужили дані щодо російських залізниць) може забезпечити повне завантаження для українських тепловозобудівників. Різниця очевидна.
