В Україні минув Міжнародний тиждень фінансової освіти. Його учасниками були три тисячі підлітків зі 100 шкіл-інтернатів в усіх регіонах країни. Університет банківської справи Нацбанку має всі підстави для того, щоб пишатися тим, що зроблено протягом семи днів. Як зазначається в прес-релізі, надісланому «Дню», «більшість випускників українських інтернатів стають жертвами фінансових махінаторів, програють гроші у гральних автоматах, не повертають кредитів, живуть у борг, не вміють приймати правильних фінансових рішень». Цікаво, що впродовж тижня фінансові знання поширювалися не тільки шляхом лекцій та виступів. Кожний учень отримав також навчальні матеріали, а в них комікси, які, зазначено у прес-релізі, «в доступній та цікавій формі доносять ази фінансових знань».
І справді, дефіцит таких знань, особливо серед молоді, завдає нашому суспільству чимало лиха. Однак, на жаль, інколи й знання стають приводом для серйозних страждань. Класик назвав цю ситуацію надзвичайно стисло: лихо з розуму. Тим часом пригоди фінансових «розумників» в Україні настільки неймовірні, що, як мовиться, й за ними плачуть якщо не віршовані п’єси, то комікси.
Голова громадської організації «Фінансова грамота України» Михайло Стрельников наголошує на необхідності знати й виконувати Конституцію і звинувачує окремі банки з іноземним капіталом у тому, що вони порушують права українських громадян, передбачені Основним Законом нашої країни, а отже працюють за «подвійними стандартами». Йдеться про те, що, скажімо, в Австрії й досі чинний закон від 1867 р., який у повному обсязі забезпечує права людини і, зокрема, конституційне право кожного громадянина на звернення до суду. В Україні ж один із поважних іноземних банків записав у договорі про кредит пункт, за яким громадянин, котрий уклав такий договір, позбавляється права на судовий захист, яке гарантоване Конституцією.
Пояснюючи суть конфлікту між солідним європейським банком та українцем Олегом Братюком, Стрельников наголошує, що в цьому разі «єдиним приводом для вимоги банку достроково сплатити за всіма кредитними зобов’язаннями є не борг із повернення тіла кредиту, не невиплата відсотків, а лише звернення позичальника до суду з вимогою виключити з договору той самий антиконституційний пункт». Як сподівався Стрельников, представники банку, прийшовши до суду та ознайомившись із вимогами позивача, мали б зробити цілком логічну річ — визнати свою помилку і скоригувати договір про кредит, виключивши пункт, що суперечить Конституції України. Помилився... «Ми в принципі, — каже він, — хочемо лише одного — щоб ставлення до українця з боку українських і зарубіжних банків було однаковим та виходило з поваги до його конституційних прав».
Повертаючись до Братюка, який уже близько трьох років веде нерівну «боротьбу» із солідним іноземним банком та кваліфікованими юристами, Стрельников називає його «людиною з майбутнього». Він пояснює: «У нашій країні молодої демократії ще не навчилися того, щоб в обов’язковому порядку сплачувати борги й не зрозуміли, що не сплачувати — це погано і навіть ганебно. А перед вами людина, котра, незважаючи на всі свої труднощі, платить. Він б’ється з банком, коли порушено його права, коли в нього незаконно відбирають куплену в кредит автомашину, але б’ється саме в правовому полі». Стрельников розповідає, що запитав у банку, який має 3,5 тисячі проблемних позичальників, чи є в них ще такі випадки. Виявилося, що ні в цьому іноземному банку, ні в інших фінансових закладах, які працюють у нашій країні, такого немає, щоб людина судилася й водночас усе до копійки повертала. «Я хотів би, щоб цей нинішній виняток став правилом, — зауважує експерт, — а також, щоб банки ставилися до споживачів як до рівних собі суб’єктів, а не так, як до рабів на галерах. Будь-яку спробу зняти кайдани вони розглядають як злочин».
Братюк, звичайно ж, не вважає себе людиною з іншої планети. «Я просто виконую обов’язки, які взяв на себе, підписавши договір про кредит, — каже він і пояснює: коли я почав вивчати свої права, то зрозумів, що єдина можливість захиститися — зробити так, щоб у банку не було до мене фінансових претензій. Я вважаю, що ті позичальники, які не припиняють платежів, коли починають розбиратися з банком, одразу ж, автоматично, втрачають свої переваги в суді. Ніхто до їхніх претензій серйозно не ставиться, бо він недобросовісний позичальник. Я знаю, що у мене з банком є договір, і доки суд не визнав його недійсним або доки він повністю не виконаний, його треба дотримуватися». «Інша річ, — продовжує він, — що банк не виконує зараз близько десяти пунктів нашої угоди. Але, як на мене, це навіть і на краще, це дає мені змогу ще більше заглибитися в цю справу. Скажімо, у мене відібрали машину, яка була мені потрібна для роботи. Як наслідок, майже місяць я був практично безробітним, через це у мене сталися сімейні конфлікти. Тож я маю намір «віддячити» за це банкірам, щоправда, лише у правовому полі».
