Катерина КАТАЄВА
За радянських часів ковбаса вироблялася потужними
м'ясокомбінатами. Нині вони майже вимерли, як неповороткі динозаври. Дарницький
після тримісячного пожвавлення знову стоїть. М'ясокомбінат у с. Вишневе
(Київська обл.) випускає 3-4 тонни продукції замість 30-40 тонн у кращі
роки. Лідерами ковбасного ринку стали невеличкі приватні цехи. Але й їм
непереливки.
ОСТАННІ ЦЕХИ
Якщо цех, де працюють 15—20 осіб, виробляє від 800 кг до
трьох тонн на добу і має свою торгову точку — виробництво непохитне й прибуток
стабільний.
Звичайно, у докризовий період було краще. Після вересня
подорожчали спеціальні добавки та оболонки, що везуть із Польщі. (Виявляється,
сало — теж польське. Українського кабанчика, перш ніж здирати шкіру, обпалюють.
І тому наше сало топке, тане під час приготування).
Закордонні складові «злетіли» вдвічі, а ціна ковбаси залишилася
майже незмінною. До того ж, до кризи м'ясо давали «під реалізацію», а зараз
— гроші вперед.
Як результат, на Лівобережжі Києва до весни дожили з семи
лише три цехи, один з яких — із американським капіталом. Інші розпалися
або пішли в підпілля.
Керівники процвітаючих цехів не дуже вітали візит журналіста,
бо хто ж буде повідомляти про власну заможність у країні-жебрачці. Відразу
спровокуєш кримінальний наїзд. Втім, панам «авторитетам» раджу не смикатися,
цеховики вже подбали про охорону.
ПРИМХИ ЯКОСТІ
На ринку весело розкуповується «Московська» за 8 грн. Наївні
покупці не підозрюють, що справжня «Московська» коштує набагато більше.
Вона має вироблятися з сировини першого сорту, як і сервелат, любительська,
докторська, сосиски. Те, що купують простаки, скоріше за все другосортна
«Одеська». На ту ж вудочку економії можна попастися, спокусившись на так
звані «Рівненські» сосиски. Судячи з ціни, в них більше стабілізатора,
ніж м'яса. Стабілізатор — це хитра іноземна домішка, яка дозволяє утримувати
вологу. До речі, саме тому в закордонних виробах м'яса значно менше, ніж
у вітчизняних. Якщо хочете довідатись, чи є стабілізатор у «сухій» ковбасі,
спробуйте її зігнути. Гнучкість при цьому зовсім не прикмета високої якості.
Ковбаса київських виробників дещо краща — їх постійно перевіряють.
Експертиза сировини проводиться раз на 10 днів і коштує 200 грн. Відтак
підгодовується і санепідемстанція, і держава... А з «лівих» несертифікованих
партій тих же «рівненських сосисок зиск отримує хіба що дирекція ринку.
Чесні виробники в цій конкуренції чекають на підтримку влади. І з зітханням
наводять приклад Лужкова, за наказом якого ретельно перевіряється все,
що ввозиться до Москви.
ГЕРОЙ НАШОГО ЧАСУ
Господар ковбасного цеху Микола Медведєв, на вигляд такий
собі Депардьє українського розливу, здається вразливим і довірливим, бо
постійно жаліється. Кореспондент співчутливо киває головою, але розуміє,
що скоріше за все він хитрий та жорсткий, інакше б не мав підприємства,
в яке вже вкладено 370 тис. грн.
Первісний капітал нажив, працюючи «човником». Досі згадує,
як поневірявся з величезними сумками. Потім лікував руку, бо не підіймалася.
На зароблене купив обладнання для ковбасного цеху. Та з першим партнером
не пощастило. Майже нічого не вклавши, той намагався відібрати все за допомогою
бандитів. Захистило, як не дивно, УБОЗ.
Зараз — інша халепа. Минулого літа, коли він реалізовував
щомісяця продукції на 10 тис. грн., уклав договір фінансового лізингу з
банком на три роки. Після кризи виявилося, що не розрахував і не може платити.
Якщо не заплатить наступного місяця, все втратить. Цех виробляє 200 кг
ковбаси усіх видів. Та грошей, щоб розкрутитися до рівня стабільного прибутку,
нема.
Але ця ковбасна історія має щасливий кінець. Коли Микола
Васильович звернувся до юристів, то виявилося, що за законом банк може
подовжити термін договору до 19 років. Тепер угода переглядається. І хоча
ковбасник «Депардьє» виставив на продаж 49% своєї фірми, а його шість робітників
напівзавантажені, я вірю — він виживе.
