Закінчення. Початок у № 83 від 15 травня 2018 р.
У матеріалі з круглого столу «Дня»: «Система, поки що, переграє суспільство», який вийшов у газеті 11 травня, один із гостей — Олександр Данилюк озвучив досить шокуючі речі на адресу Олега Рибачука. Зокрема, Данилюк заявив: «...Це прекрасно відомо Олегові Рибачуку, який, свідомо перебуваючи в контакті з Сергієм Льовочкіним, насправді використовував громадянські сили, в тому числі на Майдані, для деструктивних для України речей». Наше правило — надавати слово іншій стороні. Що ми і зробили.
Олег Рибачук підтвердив: конфлікт між ними розпочався після невдачі «Спільної справи» Данилюка на Податковому майдані. Щоправда, Рибачук як засновник «Центру.UA» наполягає, що він долучився до процесу, щоб допомогти. У продовженні інтерв’ю (першу частину — «Вони не зупинять «Шоу» — читайте в попередньому номері «Дня») з Олегом Рибачуком — про реформу виборчих правил, які «Центр.UA» лобіює, про щотижневі зустрічі в Кремлі перед першим Майданом, розвал помаранчевої коаліції та газ як схему корумпування української політики.
ПРО ПОЇЗДКИ ДО МОСКВИ ПЕРЕД ПЕРШИМ МАЙДАНОМ
— Пане Олеже, з фільму Бі-Бі-Сі «Україна. Росія. Захід» ми не без подиву дізналися, що під час Помаранчевої революції ви їздили до Москви. З якою метою? Путін допомагав Ющенку?
— Така історія. Приблизно такий час, як зараз, — парк Шевченка, я вже народний депутат та один із керівників президентської кампанії Ющенка. На мій мобільний приходить смс-ка від мого однокурсника з іспанської мови, з яким я не бачився десь 24 роки. Ми з ним зустрічаємося, він мені показує дві візитівки — начальника служби безпеки «Газпрому» і начальника служби безпеки НТВ. Починається розмова про Володимира Володимировича Путіна. І каже: слухай, така ситуація — в Москві є дві групи впливу, і ми їм кажемо, що тут у Ющенка є команда, треба з ними поговорити і переконати.
— У чому?
— Я тоді з подивом для себе відкрив, що взагалі не знаю не те, що таке Путін, а що таке Москва... Я вже об’їздив півсвіту, а в Москві був кілька разів під час військових зборів. І я їх взагалі не знаю. Я кажу знайомому: ти що, розмовляв з Путіним? Він каже: є така пропозиція, ми можемо просто у вас сформувати якусь думку, можемо організувати низку зустрічей, у середовищі, щоб вони бачили, що ти — нормальна людина.
— Такі «гарні» у вас знайомі.
— Він працював у зовнішній розвідці в Колумбії. І це дивна історія, що він раптом з’явився в Москві. Він сам родом із Полтави. Далі: третя людина у ФСБ за рангом — це був начальник ФСБ Москви і Московської області. Теж полтавчанин. Я доповідаю Ющенку: «Якась дивна історія — пропонують, я не бачу жодних ризиків». А було це за рік до виборів. 2003 рік, здається (можу помилитися). І я кажу: добре, два дні на тиждень (середа і четвер) я буду в Москві, робіть зустрічі. Для мене це було щось колосальне, я з жахом розумів, що не знаю цієї частини. Зустрічі були з різними людьми — однокласники Путіна, депутати, бізнесмени. Мені реально було цікаво. І ФСБ-шник теж був, у них були якісь розмови. У них була одна тема — треба разом робити бізнес. Путін — бізнесмен, і ці люди були впевнені, що коли ми перемагаємо, то ділимо бізнес. Вони були до такого... дивними. Тому що я вже був главою адміністрації, і Союз ветеранів ФСБ пропонував мені на повному серйозі безкоштовно на Банковій потужний аналітичний центр. Вони домовились із Зінченком, нині покійним. За кого вони нас тримають? Невже ми для них такі пусті, примітивні... Їм зі мною не повезло, точно. А ще ж я старший офіцер митниці, і вони вважають, що це Радянський Союз, то це наш офіцер. І на відміну від Ющенка, ось із оцим можна працювати, говорити, будувати відносини. Це була група зовнішньої розвідки.
— Вони «обробляли» вас? Для чого?
— Не те що «обробляли»... У кожного свій інтерес. От вони для мене папуаси, а для них я — папуас.
— Що вони вам говорили?
— Ну, що насправді Володимир Володимирович — зовсім не те, що ви думали, він не КГБ-шник. Що це людина, яка хоче стати членом європейського клубу. Мовляв, ми — Росія — теж хочемо в Європу. У Путіна — європейські друзі, і він хоче відбути своє і кататися на гірських лижах із канцлером Австрії чи з прем’єр-міністром. Мовляв, ви будете здивовані, наскільки він європеєць. А те, що розповідають, — це повна фігня.
— Припускаєте, що це було правдою на тому етапі?
— Скоріш за все так, на тому етапі. Його тренер так і казав. То був період, коли ще Єльцин був. Путін ще п’ять років тримав його главу адміністрації — Волошина. Я ще був членом українсько-російської парламентської групи, тому я ще входив туди. Але я реально той світ не знав — ні персонально, ні за поняттями. А ще мені казали, що радять Володимиру Володимировичу, що не треба робити ставку на Януковича, краще не втручатися й облаштовувати відносини. Коли я став главою адміністрації, то був у шоці від того, за кого вони нас мають...
— За тих, ким були. Михайло Зигарь у своїй книжці «Вся кремлевская рать» пише, що Кучма возив у Кремль на оглядини своїх «престолонащадків» — майбутнього президента України...
— Я цього не розумів. Вони ж не обирали Ющенка. Але, згоден з вами, наші давали підстави. Тепер про олігархів: я почав знайомитися з олігархами в Національному банку. Всі зустрічі з Ющенком проходили через мене, і мене завжди шокувало, особливо в уряді: коли приїжджав Алекперов, біля нього наші як «миші». І кожен — «це я його привів». Це так принизливо. Мені це дуже складно зрозуміти. Треба мати гідність! Український олігарх — це «шестірка» російського олігарха? Вони навіть цього не приховували, зараз трішки з тих штанів повиростали, але тоді так було.
ПРО РОЗВАЛ ПОМАРАНЧЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ
— А чому Данилюк каже, що ви причетні до перемовин, після яких виникло «РосУкрЕнерго»?
— Я глава Адміністрації Президента, і збираються «любі друзі» — Женя Червоненко, Пєтя Порошенко. Я ж не хотів ставати главою Адміністрації, Зінченко пішов у відставку, я був віце-прем’єром, дуже хотіла Віра Ульянченко. Там ситуація така — виникає криза з відставкою Тимошенко. Я бачив Ющенка як віце-прем’єр двічі, і він тільки говорив про Тимошенко. Його взагалі не цікавила ніяка європейська перспектива. Я був настільки обурений і здивований. Це була якась патологія — плітки, й нічого слухати не хотів. А там такі речі творяться: Зінченко, Третьяков, суцільні інтриги, паралізована адміністрація, в країні — повна «ж». І війна уже адміністрації Ющенка з урядом. Мене викликають до президента вперше не як віце-прем’єра, а як кризовий штаб. Там Рома Безсмертний, Мартиненко, Порошенко, Третьяков і я. Що робимо з Тимошенко? А я тримав у пам’яті дуже цікавий епізод, пов’язаний із Шуфричем. Вранці я летів до Криму із Жулян разом з Шуфричем. І він розказав таку річ: після поразки Помаранчевої революції вони з Медведчуком були в шоці — як можна було все втратити? Вони замовили супердороге дослідження — тисяч на 50 доларів. Шуфрич каже: соціологія така, якщо зберігається союз Тимошенко — Ющенко, ви можете будь-яку дурню робити, мінімум 5% переваги у вас буде. Я цю фразу запам’ятав і кажу Ющенку: можна я виступлю «моральним гарантом» Юлії Тимошенко, і я це Юлі скажу. Зараз домовляємось, як уникнути розпаду коаліції, бо політично мені було зрозуміло, що кинув її Путін. Я колись її переконував: ти розумніша, ти ж можеш, як удав, проковтнути слона Ющенка. Але вони ж великі політики...
Я виступив, провели переговори, домовилися, що жодної відставки уряду не буде. Що йдуть у відставку три скандалісти з боку Адміністрації Ющенка — Зінченко вже подав у відставку; Порошенко звільняється з посади в РНБО — він там таке творив (звідки ж у мене футболка — я звільняв Порошенка за корупцію), і третій іде Третьяков. А з боку уряду — Турчинов, Томенко і Терьохін. Я представляю секретаріат президента, хоча дивно: я — віце-прем’єр президента. Хоча було прийнято рішення, що Безсмертний буде главою Адміністрації. Ми закінчили переговори, помирилися з Юлею. Мені треба було віце-прем’єрство наповнити якимсь реальним змістом, бо ніхто не хотів займатися цією європейською інтеграцією. Я Юлі сказав: ти ж мені віриш? Я відповідаю за Ющенка, що у нього нічого не зміниться. Давай тоді на указах поставимо візу, бо такий принцип був: не міг президент звільняти міністрів без візи прем’єра, Кучма це робив. А Ющенко не міг. То була вже північ. Я викликав секретаря, укази готові. Вона мене так за руку взяла і каже: Олеже, давай уже вранці це... І щось сердечко у мене так тьохнуло. Але ж я продовжую «моральний експеримент». Я їду додому, лягаю спати, кладу обидва телефони поруч. І ось мене набирає міністр оборони Гриценко, він щось говорить і передає трубку американському послу, той мені каже: «Я зараз до тебе приїду». А я живу за 30 км за містом. Я собі думаю, що відбувається? Ні, пане посол, я зараз сам приїду до вас. Десь о п’ятій-шостій ранку їду, дзвінок від президента: ну що, «моральний гарант», ти знаєш, що там було вночі? Ні, кажу. А куди ти їдеш, до американського посла? Виявляється, Юля вночі зібрала п’яного Терьохіна, Пинзеника, Томенка, Турчинова. Туди потрапив і Гриценко, чого Ющенко йому не міг пробачити, але я його потім втримав на посаді. І зміст зустрічі був такий, що президент зійшов з розуму, що його якось треба зупинити, бо він відправляє всіх у відставку. А мені тоді Держдеп спокою не давав: вимагали утримати помаранчеву коаліцію. Годинами я розмовляв по телефону. Мене це дратувало. Тож я приїжджаю до американського посла і розповідаю, як все було насправді. Він бліднішає і біжить — мабуть, уже встиг відправити доповідну в Держдеп, тож мусив терміново відкликати. Доїжджаю до Європейської площі, дзвінок: «Олег, я всю ніч не спала, плакала, давай залишимо все, як є, і потім разом я все підпишу...» Я кажу, що є позиція, ми її зафіксували.
Приїжджаю на Банкову, Юля сидить у мене в приймальні без макіяжу, голос такий весь нещасний: Олеже, тільки ти можеш спасти Україну. Я їй відповів: ні. Я виступив «моральним гарантом», я — свідок того, що за ніч нічого не змінилося. Ні, не можна. Я сказав, що з тобою ніяких справ мати не буду, все, що про тебе казали, — правда.
ПЕРШИЙ ВІЗИТ У КРЕМЛЬ НА ПОСАДІ ГЛАВИ АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА
— Після всіх цих подій, коли я став главою Адміністрації, мені сказали: від того, наскільки правильно ти заїдеш в Росію — залежить все. Ми все тобі зробимо: літак, якась людина Путіна — кавказець, був тут на Банковій — готували перший мій візит у Росію. Заходжу до кабінету, набираю номер Медведєва і говорю: кажуть, що до вас у Кремль потрібно якось по-особливому залітати. Я приїду комерційним літаком. Так і зробив. Мене зустріла машина ФСБ — зал офіційної делегації, заводять до Медведєва, і ми починаємо «гру». Мені склали його психологічний портрет, йому — мій. Ми стали друзями, по п’ять-шість годин теревенимо, купа речей, які не мають значення... Але Медвєдєв тут же пропонує зустріч із Путіним. Я сказав, що не хочу з ним зустрічатися, що ми ж з Медвєдєвим знаємо, що керують державою не президенти, а ми. Навіщо з ним фотографуватися, чоловік зайнятий, керує державою, я не хочу зустрічатися. Діма ледь під стіл не залазив від таких моїх жартів. Я п’ять разів відмовлявся від зустрічі з Путіним.
В якийсь черговий візит, коли ми вибудовували стосунки, — дзвіночок: потрібно зустрітися, Путін чекає через дві години. Я приходжу. Він стомлений такий. Перша його фраза: «Почем Родину продаем?». Я кажу: там дуже дорого, я зрозумів, що він про «Криворіжсталь». А ви, що дійсно на тому кінці були? — запитую. Бо мені говорили, що там Путін. Він каже — так. Тобто з вами узгоджували... нічого собі. Ми так різко почали розмову. Він такий: ну да, але потім для нас стало дорого. Але зустріч була про те, що коли ми не домовимося першого січня — газ відключать. От фраза «домовимося» — за цією фразою — «нехай працює схема».
КРЕМЛІВСЬКА СХЕМА КОРУМПУВАННЯ АДМІНІСТРАЦІЇ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ
— Якраз вона була запущена вже. Я знав про це. Бо проводив службове розслідування. До Пінчука підходив, він влаштовував мені зустріч з Льовочкіним. Що таке «РосУкрЕнерго»? Я запитав Путіна: хто ці два «хохли», які змогли розвести «Газпром» 50 на 50? Всі кажуть, це — ваш бізнес. А Ющенко вже тоді знав Фірташа. Я почав пресувати Діму. Путін каже: у нас все чесно, ось у нас Дмитро — він голова наглядової ради «Газпрому». Я кажу: а чому з нашого боку не «Нафтогаз»? Бо це влада — каже... Дуже дивна формула. Росіяни відмовлялися працювати без посередника. Я запитую: Діма, ти можеш мені пояснити, який ваш бізнес: ви купуєте газ дорожче, а нам продаєте дешевше? Але ж ми знаємо всі про дешеву мишоловку. Для чого ви продаєте газ через швейцарського посередника? Чому прямо не можна? Відповіді не було, але суть інша. Потім, знову повертаючись до цієї теми, запитую: про яку частку ми говоримо? Він: ну... два мільярди доларів? Як мінімум. Це ваша частина, ви — тепер влада. У вас же будуть вибори... Тобто мені пропонують два мільярди у розпорядження. Для цього мені треба лише повернутися до Ющенка, зробити дзвінок Дімі, що все гаразд. Я приїжджаю до Ющенка, пам’ятаю цю розмову один на один. Кажу йому, що це схема корумпування політики в країні, це — президентський бізнес. А він дивиться у вікно. Я не знав, що він уже зустрічався з Фірташем і вже погодився на цю схему. Це я вже дізнався від Смешка пізніше. Він мене використовував «втемну»... А мене попереджали наші «любі друзі»: тобі кінець, тебе на посаді вже не буде. І от я йому розповідаю — а він мовчить. А я знаю, якщо він мовчить — значить, згоден, але не може сказати. Потім Ющенко каже мені, що треба переговорити із Заходом, щоб німецький посол переговорив із послами ЄС та американським, щоб він переговорив із Держдепом, щоб у них була вже позиція, коли нам газ відключать, щоб ми один на один взимку не залишились. І поїхав у відпустку. Ющенко, Віра Іванівна, Балога — відпочивали. І якраз на Новий рік з’являється новина, що знайшли схему.
...Єхануров сказав, що це йому Ющенко дав команду.
— Таким чином, ви були в переговорах.
— Моя політична кар’єра на тому й закінчилася з Ющенком. Я написав заяву і пішов у відставку через півроку. Це було для мене останньою краплею.
