Цілий рік у нашій державі твердять про співпрацю бізнесу та влади. Згадав цей стратегічний напрям на зустрічі з суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, яких скорочено називають абревіатурою ЗЕД) і голова Держмитслужби Олександр Єгоров.
«Ми хочемо працювати на довірі, — бадьоро почав вступне слово головний митник країни. — Власне, на ній і збираємося будувати відносини митного адміністрування». А сюди, до речі, відноситься мінімізація митних процедур: скорочення термінів митного оформлення та переліку необхідних для цього документів. Не те щоб це були якісь особливі поступки, швидше спроба перейти до цивілізованих правил гри. «Натомість ми хочемо, — вже набагато повільніше, ніби з задоволенням смакуючи кожне слово, продовжував Єгоров (хоч насправді всього лише для того, щоб устигав перекладач, який працював з представниками Американської торгової палати), — щоб на такій же довірі суб’єкти ЗЕД не занижували митну вартість і не шукали інших шляхів ухилення від оподаткування».
Зректися контрабанди?! — воно, звичайно, не погано б. Та чи підуть на це справжні любителі пригод, на яких наша влада перетворила українських підприємців? Поки на товар, який увозиться у «чорний» або «сірий» спосіб, а значить, і більш дешевий, є попит, буде й пропозиція. Значить, треба зробити контрабанду економічно невигідною, — скажете ви. — Треба врегулювати законодавство!
А у нас законодавець прокидається, як правило, у міру надходження проблем. Але, мабуть, дуже повільно. Тому митниця й вирішила сама навести порядок у своїй парафії. «Ми сьогодні розуміємо необхідність переходу на пасивні методи контролю, — незворушно продовжував Єгоров. — А це означає, що митне оформлення, митний контроль повинні відбуватися непомітно для суб’єктів ЗЕД. Щоправда, лише в тому випадку, якщо вони готові працювати чесно і прозоро».
Почала митниця з максимальної лібералізації процедури оформлення для підприємств, які підписали меморандум про співпрацю. Можемо повідомити читачам, що з митницею вже домовилися компанії, які охоплюють від 70 до 90% ринку рибної, м’ясної та автомобільної продукції. Ведуться переговори з імпортерами побутової техніки та продукції легкої промисловості. Ті, хто підписався під документом, по-перше, можуть оформити свій вантаж або до ввезення на територію України, або вже після перетину кордону та митного огляду.
«Ми підготували проект постанови уряду, яким хочемо встановити термін на нарахування митних зборів за проведення митного оформлення, починаючи з 30 дня після ввезення товару. Сьогодні така відстрочка діє протягом 15 днів», — зазначає Єгоров.
Це означає, що суб’єкт ЗЕД отримає можливість декларувати товар і проводити інші операції з підготовки документів протягом 30 днів. І митні збори не виступатимуть як штрафні санкції за недотримання цього терміну. Крім усього іншого, митний збір не стягуватиметься при оформленні гуманітарної допомоги. При цьому митниця посилить боротьбу з нелегальним оформленням, яке проводять її власні співробітники і добиватиметься прискорення процедур митного оформлення.
Наступний крок, упевнений Єгоров, — у напрямі на Європу. Сьогодні ЄС прагне до того, щоб максимальний загальний час оформлення вантажів за будь-яких умов не перевищував двох годин. Україна намагається наблизитися до цього орієнтира. «Ми такий час, згідно з розробленим проектом, реально встановлюємо на рівні трьох годин максимально», — не без задоволення підкреслює Єгоров. І додає, що вже на початку 2006 року вітчизняна митниця теж постарається вийти на дві години. «Це стосується оформлення вантажів усіма службами, не тільки митницею».
При цьому зменшиться й обсяг необхідних підприємству документів. Ну, скажімо, до 20 бланків виключно митного характеру. Крім них — жодних «інших комерційних документів». Натомість, як уже було сказано, компанії-підписанти забезпечать митникам право доступу до своїх фінансових, бухгалтерських документів. Це, втім, аж ніяк не означає, що митниця тільки й займатиметься тим, що проводити пост-аудит або пост- контроль. Право доступу лише підтверджує довіру один до одного. «Ми зобов’язуємося контролювати контрактний, реальний рівень цін і робити все, щоб не допустити розмитнення товарів за цінами інших суб’єктів», — підсумував Єгоров.
І, схоже, його відомство почало втілювати свої обіцянки в життя. Хоч іноді може здатися, що з точністю до навпаки. Днями, скаржився представник посольства Латвії в Україні Яніс Бодаревич, з однією з прибалтійських компаній, великим імпортером рибної продукції до України (близько тисячі тонн на місяць), на кордоні стався казус. «Розмитнюючи кільку пряного посолу, вона зіткнулася з тим, що з української сторони вартість тонни риби визначається не як раніше — $300, а вже $600». Латиші дивуються: що ж трапилося? Чи справді відбулося збільшення індикативних цін чи митних тарифів? Чи вийшло якесь внутрішнє розпорядження самої митної служби з цього приводу?»
Але довідка Торговельно-промислової палати Латвії свідчить, що ціна, за якою раніше ввозили цю продукцію до України, цілком адекватна. «А я не можу гарантувати, — парирував нападки Єгоров, — що ціна, про яку ви говорите, істинна. Тим більше, що вона вдвічі відрізняється від ціни ринку, яка підтверджується 70% імпортерів». Виходить, прибалти раніше ввозили свою продукцію за заниженою вартістю. І фірма просто уникала оподаткування.
«Якщо чесно, — дещо ніяковіючи, все-таки додав голова Держмитслужби, — у нас сьогодні дуже багато проблем з імпортом кільки. Адже її завозять також і українські підприємства, які вимагають проведення антидемпінгових розслідувань»… «Загалом, ми пропонуємо цій компанії, — знайшов він вихід із ситуації, що склалася, — приєднатися до меморандуму бізнесу та митниці. А якщо ціни все-таки були занижені, то переглянути свої цінові зобов’язання у бік їхньої правдивості».
Утім, кілька, судячи з усього, проблема поки що для митниці другорядна. Інша справа — контрабанда м’яса. «Ми ось днями затримали 1,5 тисячі тонн свинини з Прибалтики, яка за документами йшла до Молдови морським шляхом, але осіла чомусь в Україні», — нахмурив брови головний митник країни. Зрозуміло, недозволену контрабанду тут зустрічають у багнети. Але от про дозволену, проти якої активно виступають українські виробники, поки не йшлося. Цікаво, ті, хто її ввозить, теж щось підписують чи діють на підставі усних домовленостей та вказівок?
