Проти передачі Нікопольського феросплавного заводу в руки промислово-фінансової групи «Приват» виступив член парламентського комітету з питань промислової політики та підприємництва, керівник Маріупольського меткомбінату ім. Ілліча Володимир Бойко. «НЗФ — найбільший у Європі завод, що виробляє феросплави, необхідні для металургійної промисловості. Боронь Боже, якщо це підприємство потрапить до рук «Привату». Тоді він стане повним монополістом із феросплавів і зможе диригувати цінами», — сказав Бойко. «Тут приховується велика небезпека. Хай уряд вирішує цю справу як знає, але думаю, що Антимонопольний комітет згоди на це не дасть», — додав відомий металург.
Як відомо, феросплавне виробництво є одним iз основних елементів системи сировинного забезпечення металургійних підприємств. У 2003 році ВАТ «Придніпров’я», КБ «Приватбанк», ВАТ «Запорізький завод феросплавів» і ВАТ «Стаханівський завод феросплавів» подали заявки на участь у конкурсі з продажу пакета акцій ВАТ «Нікопольський завод феросплавів». Ще тоді голова правління ВАТ «ЗЗФ» (на той час) Павло Кравченко заявляв про намір сформувати єдину політику збуту Запорізького та Нікопольського заводів у випадку, якщо ЗЗФ придбає акції НЗФ.
Щоправда, цим планам здійснитися тоді не вдалося. Конкурс виграло «Придніпров’я». Сьогодні в Україні три найбільші виробники феросплавів. Два з них — Стаханівський і Запорізький заводи — перебувають під контролем фінансово-промислової групи «Приватбанку», що означає фактичний контроль над 44,5% українського ринку феросплавів. До того ж у цієї групи всі вітчизняні гірничо-збагачувальні підприємства, що постачають феросплавним заводам руду. Якщо групі «Приват» вдасться заполучити ще й Нікопольський завод феросплавів, то така концентрація потужностей приведе до 100% монополізації українського ринку та повністю знищить конкуренцію на ньому, що дозволить, як припускає Бойко, монопольно диктувати ціни на феросплавну продукцію. Це у свою чергу негативно вплине на конкурентоспроможність вітчизняної металургійної промисловості, яка і без того впала у зв’язку з несприятливою світовою кон’юнктурою.
У 2003 році, під час приватизації НЗФ, як потенційні інвестори, так і політичні керівники країни розуміли, що приватизація НЗФ «Приватбанком» може мати негативні наслідки. Монополія — це завжди погано. (З цим, до речі, в принципі згоден і лідер групи «Приват» Ігор Коломойський. У монополізації чого-небудь він вбачає «тільки мінуси»). У 2003 році на ім’я тогочасного президента України Леоніда Кучми було надiслано листа за підписами керівників «ММК», «Запоріжсталі», «Криворіжсталі», «Азовсталі» й інших найбільших металургійних підприємств. Автори просили не допустити приватизації та монополізації феросплавного виробництва і не продавати НЗФ структурам, близьким «Приватбанку». Серед підписантів цього листа був і Володимир Бойко.
У 2003 році контроль над НЗФ «Приватбанку» не дістався. Тоді діяла система стримувань і противаг. Відповідно до неї посилення одних бізнес-груп спричиняло підтримку інших і навпаки. Але конкурс із продажу НЗФ виявився для тогочасної влади особливо складним: запрошені іноземні інвестори від участі в ньому відмовилися, тому довелося шукати заводу господаря всередині країни. І, як згадують учасники подій, питання «як продати Пінчуку» не стояло. Важливо було не продати Коломойському і, таким чином, вберегти українську металургію від монопольного впливу дуже могутньої групи.
Цікаво, зараз хто-небудь в урядових колах ще вважає цю проблему актуальною? Чи монополізм нас уже не турбує?
