Завдання — захищати і захистити українську землю — актуальне сьогодні не лише для наших Збройних cил. Не менше значення для країни, її незалежності та безпеки має і земля сільськогосподарського призначення, яка разом з іншими нашими головними багатствами — водами і надрами — належить народові. Що це означає: усім і нікому конкретно? Або, як за радянських часів, під словом «народ» потрібно розуміти, що якась чи то бюрократична, чи то партократична верхівка розпоряджається землею на свій розсуд і, головним чином, у своїх інтересах?
ПОТРІБЕН ГОСПОДАР
Відповідати як на ці, так і на поставлені трохи інакше питання можна по-різному. Але хоч як би звучали відповіді, вони повинні врешті-решт привести до того, що українська земля отримає грамотного, дбайливого та працьовитого українського власника і господаря. Як це зробити, як домогтися?
У кінці минулого тижня лідер партії «Батьківщина» Юлія Тимошенко заявила: «Із сьогоднішнього дня ми починаємо процес підготовки до проведення Всеукраїнського референдуму щодо продажу сільськогосподарської землі». Вона наголосила: «питання продажу чи не продажу землі» повинен вирішувати лише український народ, і лише на референдумі.
Звісно, можна з великою мірою вірогідності передбачати, що за допомогою референдуму Тимошенко та її «Батьківщина» хочуть наростити і консолідувати лави прибічників і навіть провести своєрідну репетицію виборів, що наближаються, продемонструвати в усій красі та потужності свою політичну силу.
НЕВЛОВИМИЙ КОНСЕНСУС
Проте різноманіття думок у країні щодо земельного питання настільки велике, що політична конспірологія тут не зовсім доречна. Більше того, демократія не придумала для пошуку злагоди в суспільстві кращого інструменту, ніж всенародне голосування.
Утім, можливий, звісно, й інший шлях. Нагадаємо, що на розгляді Конституційного Суду подання народних депутатів від декількох фракцій про невідповідність Основному Закону положень чинного закону, що встановлює мораторій на продаж сільськогосподарської землі. Чому віддати перевагу? Адже лише Конституційний Суд є у нас тлумачем законів. Але й думку народу потрібно враховувати.
«У суспільстві немає єдності щодо земельного питання, — погоджується доктор юридичних наук, завідувач сектору проблем аграрного та земельного права Інституту держави ім. Корецького Павло Кулинич, — але, наприклад, немає одностайності й відносно податків, адже вони все-таки збираються».
ФОТО МИКОЛИ ТИМЧЕНКА / «День»
«Я кажу про це тому, що, так чи інакше, ринок землі потрібно вводити, — продовжує науковець. — Це — об’єктивна необхідність, і уряд це розуміє. Але відчуває настрої суспільства і тому діє не дуже активно. Його трохи підштовхують не лише вітчизняні експерти, які розуміють необхідність і вигідність запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення, а й міжнародні фінансові організації. Вони ставлять нам такі цілком логічні умови: якщо ви просите у нас гроші, то ми хочемо бачити й у вас таку ж економіку, як у нас, щоб вона могла заробляти гроші та щоб ви їх не просили».
ЗЕМЕЛЬНИЙ РИНОК: ШАНС Є
«Якщо підозри про те, що нашою елітою вже прийнято рішення про проведення парламентських виборів, виправдається, — прогнозує Кулинич, — то у Верховній Раді, безумовно, не набереться 226 голосів для ухвалення закону про обіг земель сільськогосподарського призначення. Але це не означає смерть земельного ринку. Залишається ще один варіант».
Юрист каже про Конституційний Суд і зауважує: поки що невідомо, чи прийме КС до розгляду конституційне подання групи народних депутатів. «Про його рішення ми дізнаємося лише в середині травня. Проте, мабуть, уряд не ризикне виносити це питання до парламенту, — наголошує Кулинич, — і вважатиме за краще віддати рішення третій стороні, тобто КС, і він прийме «правильне» рішення».
«Це буде дуже погане рішення, — констатує завідувач сектору, — якщо КС визнає мораторій неконституційним, тоді набирають сили норми чинного Земельного кодексу, які регулюють ринок землі. А там закріплено вільний ринок земель сільгосппризначення з єдиним обмеженням — забороною для іноземців купувати землю у власність. Але цього мало. Набагато краще ухвалити окремий закон про обіг сільгоспземель, який міститиме юридичних регулювальників для того, щоб цей ринок, нехай і повільно, поетапно, але почав працювати без небажаних ексцесів».
«МІЖ СОБОЮ» І БІСОМ
Експерт зауважує, що погляди сьогоднішнього керівництва країни на організацію ринку землі за формулою «купуватимемо землю між собою» — це дуже негарний підхід. На його думку, це означає, що землю у власність можна буде купувати лише фізичним особам, а у юридичних осіб такого права не буде. Фермерські господарства у нас — переважно (40 тисяч) юридичні особи. (Хоча є й дуже невелика поки кількість родинних фермерських господарств без статусу юридичної особи.)
«Отже, вести торгівлю між собою — це популізм чистої води, — впевнений експерт. Наприклад, господар фермерського господарства без статусу юридичної особи в разі позову до нього, — розповідає Кулинич, — відповідає не лише сільгосптехнікою і землею, а й власним будинком, де живе його родина, своїм автомобілем і взагалі всім, що в нього є... окрім двох пар запасних шкарпеток, трусів і мінімальної кількості іншого особистого майна. Юридична особа від цього захищена. «На рівні популізму між собою торгувати землею можна. Але коли дійде до справи, то ми побачимо безліч подробиць, у яких, як відомо, ховаються біси. У цьому не дуже приваблива сторона такої моделі ринку», — попереджає доктор наук.
ЗАХИСТИМО АБО ЗАГИНЕМО
В Асоціації фермерів і землевласників України сьогодні до пропонованої моделі ринку землі ще більш негативне ставлення. Характеризуючи його, президент АФУ, ветеран фермерського руху в Україні Іван Томич сказав «Дню»: «Або захистимо (свою позицію), або загинемо. Ми не можемо піти на жоден компроміс».
«Наш 27-й надзвичайний з’їзд сформував чіткий план, як нам іти до процвітання, і одним із необхідних шляхів для цього є нова редакція закону про оренду землі, — розповідає президент фермерів. — Зараз у нас хаос у сфері оренди. Чинний закон, якому вже майже 15 років, безнадійно застарілий. Але наш законопроект нікому не потрібний. Можливо, тому, що він направлений на те, щоб відрегулювати за допомогою цивілізаційних механізмів той олігархічний устрій у сільському господарстві, який у нас склався».
«Ми повинні прийти до формування родинного фермерського устрою на селі, — ставить завдання Томич. — Пропонуємо ряд обмежень щодо розмірів земельних ділянок, що орендуються, для юридичних і фізичних осіб, залежно від кліматичних зон і регіонів, з урахуванням трудових ресурсів, спеціалізації господарств, перспектив їхнього розвитку. За відповідними рамками, згідно із законопроектом, вводиться не лише заборона, а й відповідальність».
Кулинич пропонує підійти до протистояння фермерів і великих землевласників по-іншому. Він згоден, що для латифундистів деякі обмеження потрібні. Але це, на його думку, не вирішення питання.
ГРИБИ ПІСЛЯ ДОЩУ
«Потрібно створювати умови, щоб фермери розвивалися успішніше й ефективніше, має бути належна підтримка держави, доступне фінансування тощо. Одними обмеженнями у світі ще нічого хорошого не було побудовано, — наголошує доктор наук і додає: — Саме в умовах мораторію як гриби після дощу виростають латифундії агрохолдингів. Вони домінують на ринку оренди земель. Адже орендаря легше витіснити, ніж власника землі. А коли буде ринок, то фермери зможуть придбати землю і будуть краще захищені від натиску з боку латифундистів».
«Фермери ще не готові до ринку землі, — сказав у коментарі «Дню» голова фермерського господарства «Ольгопіль» (Вінницька область) Павло Каленич. — У той час, коли суспільство в цілому доведене до убогості, торгувати основним нашим багатством я не вважаю за доцільне. Якби була впевненість, що цей ринок піде на користь суспільству, то його слід було б вводити. Але сьогодні влада не таке ставить завдання. Продаж прав оренди — це, звісно, не продаж землі, але, гадаю, дуже добре завуальоване бажання все-таки продавати землю».
«Як засновник сільгосппідприємства, я, наприклад, маю право продати його разом із угодами оренди з власниками земельних паїв. А сімдесятирічна бабуся продати свій пай права не має. Здавалося б, їй було б вигідно продати свою землю, отримати хороші, особливо для неї, гроші. Але що отримає від цього суспільство?» — запитує Каленич і розповідає, що в європейських країнах є інший, і дуже хороший, досвід, що враховує інтереси всіх громадян.
«Там чітко обумовлено, хто може купити цю землю, — розповідає фермер. — Дозвіл на продаж залежить від того, де живе покупець, яка у нього освіта і що він хоче на цій землі робити. Там чітко обумовлено, скільки гектарів можна продати в одні руки. Я днями прилетів із Швеції, і тепер точно знаю, що у жодній європейській країні немає латифундій. Вони є лише в Бразилії, Аргентині, Росії й Україні. В окремих наших агрохолдингів по 300 — 500 тисяч гектарів. Це — шлях у нікуди. Латифундії — це смерть для українського села і для тих людей, які тут живуть. Набагато краще, коли в селі є десять господарів, які працюють на землі, ніж один господар на десять сіл. Приїдете — побачите, які це села. Це — жах».
