Крим готується до наступного опалювального сезону. «Чорноморнафтогаз» і НАК «Нафтогаз України» обіцяють, що він пройде нормально, оскільки півострів цього року вперше буде в повному обсязі забезпечений газом власного видобутку. Для цього планується підняти з надр 1,26 мільйонів кубометрів. Уже сьогодні до підземних сховищ закачано 493 мільйони кубометрів, що на 130 мільйонів більше, ніж на ту ж саму дату минулого року. За словами начальника управління підземного зберігання «Чорноморнафтогаз» Олександра Фролова, щодобово до сховища закачується близько двох мільйонів кубометрів. До початку опалювального сезону зимовий запас буде доведено до 650 мільйонів. А ті 17% палива, які кримчани отримували з материка, тепер додадуться до балансу газу інших регіонів країни.
Але кримські газодобувачі обурені тим, що російський і туркменський газ продається дорожче, ніж вітчизняний. «Ми не хочемо годувати Туркменію і Росію, при тому, що самі не можемо нормально прогодуватися», — говорять вони. При цьому в «Чорноморнафтогазі» сподіваються: якщо споживач купуватиме вітчизняний газ за ціною сто доларів за тисячу кубометрів, тоді підприємство підніме свою рентабельність на 20%. А поки, за словами голови кримських газовиків Ігоря Франчука, вітчизняний газ продається за 306 гривень. Але й ці гроші надходять далеко не повністю — за Кримом залишається «імідж» найбільш відстаючого за розрахунками за газ регіону. З цієї причини, говорить Франчук, підприємство не може досліджувати, відкривати й облаштовувати нові газові родовища. На материку з цим все-таки простіше, оскільки розвідано, як стверджують геологи, практично всі. А от шельфи морів — Чорного та Азовського, — де зосереджені основні запаси енергетичної сировини Криму, можуть принести несподівані сюрпризи. За словами Франчука, територія нашої частини причорноморського шельфу дорiвнює чверті України, «але щодо неї ще не розписали чітко вираженого плану розвитку та державної політики». Не сприяє поповненню запасів палива й те, що досі не вирішені питання делімітації кордонів ні з РФ, ні з Румунією. Франчук знає рецепт: треба запропонувати цим країнам спільно працювати на шельфі й ділити видобуток. Тим більше, що і у тих, і у інших є технології, які дозволяють працювати на великих глибинах, тоді як Україна поки до цього не готова. У неї на озброєнні лише дві самопідйомні бурові установки — «Сиваш» і «Таврида», які, м’яко кажучи, морально застаріли.
«Зараз йдеться про те, щоб будувати та експлуатувати спільно з кимось як мінімум ще дві установки, які «вміють» занурюватися на глибину 120 метрів. Усього освоєння глибоководного шельфу коштує два мільярди доларів на першому етапі (до промислового виробництва). «Ми не в змозі робити цю роботу самостійно», — жалкує Франчук. Але, за його словами, «Чорноморнафтогаз» веде переговори з низкою компаній, зокрема з турецькою TPAO, щоб залучити їхні плавучі бурові установки для реалізації спільних проектів. А ось із «Шелтон Канада Корпорейшн» роботи з буріння двох розвідувальних свердловин уже ведуться на структурах Суботіна й Західно-Бірюччя. У результаті з дня на день може з’явитися інформація про те, чи є перспективною північна частина Азовського моря. Крім того, як сказав Франчук, і інші зарубіжні інвестори, облизуючись, поглядають у бік чорноморського та азовського узбережжя.
Особливо перспективним вважається Одеське родовище, яке, за прогнозами, може збільшити видобуток газу майже вдвічі. Сьогодні розглядаються тут можливі два варіанти. Перший передбачає експлуатацію протягом 40 років, другий — більш активну розробку (9—10 років). Франчук більше схиляється до другого. «Перший газ із Одеського родовища ми плануємо дати восени наступного року, і повністю введемо в експлуатацію родовище в 2008—2009 роках, — повiдомив голова «Чорноморнафтогазу». — До цього нам доведеться встановити платформу, прокласти близько ста кілометрів газопроводу в морі й пробурити 4 5 експлуатаційних свердловин». Над цим зараз працюють у спеціалізованому порту — на базі буріння «Чорноморнафтогазу» спільно з американською Halliburton. Завершується підготовка опорних блоків платформи — так званих табуретів. У липні флот кримської нафтогазовидобувної компанії почне їхню доставку до місця монтажу. Після установки конструкцій приступлять до буріння свердловин, виводу в море та укладання газопроводу. Щорічно звідси отримуватимуть мільярд кубометрів газу. Саме стільки сьогодні добувають на всіх морських платформах країни. Проект обійдеться в 550 мільйонів гривень. Із Одеського родовища газ доставлятиметься до Глєбовського підземного сховища, куди стікається продукція ще чотирьох родовищ. Щоправда, запаси одного з них — Голіцинського — вже закінчуються.
Із відносно нових родовищ можна назвати Штормове. Воно вже повністю введене в експлуатацію. 14 свердловин видають два мільйони кубометрів на добу. Газу тут за таких темпів вистачить на 20 років. Однак Україні, щоб не залежати від Росії — таких родовищ треба ще принаймні півсотні. Взагалі, чорноморські нерозвідані запаси оцінюють приблизно в 4,5 мільярда кубометрів. Начальник управління з видобутку газу «Чорноморнафтогазу» Максим Чос упевнений, що для енергетичної безпеки країни море — це найперспективніше місце, тому що родовища на суші вже давно розвідані.
Утім, «морський» газ добувати значно дорожче, ніж «земний». Крім бурових установок і труб для цього потрібні платформи, флот, вертольоти і, головне, люди. Начальник спеціалізованого будівельно-монтажного управління Володимир Огданець нарікає на особливий брак фахівців. Якщо за радянських часів ними «мінялися», то зараз вони всі там, де більше платять. Більшість — у Росії. При таких зарплатах, говорить «Дню» Огданець, можуть працювати лише патріоти. І тільки правильна державна політика України, впевнений Франчук, зможе повністю забезпечити як фахівцями, так і газом Україну принаймні на найближчі 70 років.
