Тільки по-дитячому наївний може вважати, що одного прекрасного дня олігархи, скажімо, нафтогазового ринку, розкаються і скажуть: «Ми усвідомили свою помилку, тому відтепер переходимо до еквівалентного обміну». Без державного регулювання цього статися не може, як то кажуть, за визначенням. Не випадково у США держава взагалі вивела ціноутворення на сільськогосподарську продукцію з системи «попит — пропозиція» у зв'язку з величезною залежністю сільського господарства від природно-кліматичних катаклізмів.
Другий закон цивілізованого ринку — привілейоване становище на ньому споживача порівняно з іншими суб'єктами ринку — виробниками і посередниками. У нас же це становище займає наближений до влади посередник, котрий дере три шкури і з виробника, і зі споживача. А з чийого благословення виробнича сфера оплутана густою мережею посередницьких структур, причому поголовно кланово-мафіозного стилю, — знають усі.
Третій закон цивілізованого ринку — наявність збалансованості між товарною і грошовою масою, що знаходяться на ринку, свідченням чого є відсутність затоварювання, бартеру, взаємних неплатежів, розрахунків за допомогою взаємозаліків і т.п. Яка міра розбалансованості грошової та товарної мас у нас і до яких наслідків це призвело, і згадувати не варто. Лише один приклад: у 1998 році легка промисловість виробила товарів на 1,3 млрд. грн. проти 39,5 млрд. крб., вироблених у 1991 році, тобто на одиницю населення виробляють товари вартістю 2 гривні з розрахунку на місяць. Проте і цей мізер реалізовано або за бартером, або взагалі не реалізовано у зв'язку з повним безгрошів'ям тих, хто ще продовжує споживати продукцію вітчизняного виробництва. Наш ринок, де на одному боці прилавка є грошей на декілька порядків менше, ніж товарів, — це, без перебільшення, релікт натурального обміну доісторичної епохи. А режим правління видає це за своє особливе досягнення, підкреслюючи, що він забезпечив «товарний достаток», як і в цивілізованих країнах. Справді, чим цинічніше подають обивателеві лютий розбурханий грошовий голод як уже наявну епоху товарного достатку в країні, тим сильніше обиватель впадає у безтурботну прострацію: так би мовити, головне, що є товари, а гроші обіцяють дати якщо не наприкінці поточного, то на початку наступного року. Однак до простроченого терміну гроші, природно, не з'являються, і обивателеві кидають нову наживку. Якщо ж видати всі прострочені невиплати, їх відразу з'їсть інфляція, а щоб не було з нею проблем, краще не мати грошей взагалі.
Нинішній товарний достаток є не ознакою наближення благополуччя, а найяскравішою візиткою непроглядної нечистоплотності економічної політики останніх років, що загнала країну в кут. От подивіться. Товарів на прилавках багато, та не вітчизняних, а імпортних. І багато не тому, що покупець «наївся» під зав'язку, а внаслідок відсутності грошей — через безробіття одних і невиплати пенсій-зарплат іншим зупинилося виробництво. А його не можна запустити, оскільки немає грошей ні у виробників, ні у споживачів. А на прилавках, проте, товарів повно. І так знову, по тому самому колу — до нескінченності.
«Містика та й годі, а країна ж якось живе?» — запитують заїжджі іноземці. Не можуть вони докумекати, що живемо ми тільки на запасах, на спадщині від колишнього режиму. Причому, живемо, як нині модно говорити, різновекторно. Ті, хто ближче до цих запасів, живуть навіть дуже добре, а хто далі — просто доживають.
Надбану працею багатьох поколінь загальнонародну власність нині під виглядом становлення ринкової економіки по- шахрайському переплавляють на капітали щонайвіртуозніших пройдисвітів. Найжирніші шматки власності вже пропущено через цей «ринок», за винятком деяких «заповідних острівців» типу «Укртелекому», які залишено насамкінець цього небувалого за розмахом розграбування, виручка від якого опинилася не у державній скарбниці, а на закордонних рахунках.
Необхідно відкинути химеру бутафорського ринку і почати все спочатку. Але цього разу не на догоду олігархічному «коритному братству», а лише згідно з вимогами об'єктивних законів ринку і базовими цінностями демократії. Прикладів чого у навколишньому світі цілком досить.
