Новий базовий документ щодо енергетичного співробітництва, котрий міг би стати каркасом міжнародних енергетичних стосунків замість Енергетичної хартії 1991 року, днями було передано уряду Фінляндії й у найближчі дні буде відправлено членам Великої двадцятки, СНД, а також всім активним гравцям енергоринку. Про це під час візиту у Фінляндію заявив президент Російської Федерації Дмитро Медведєв, пишуть «Ведомости».
Документ передбачає розширення списку енергоресурсів: не тільки нафта та газ, але і ядерне паливо, електроенергія та вугілля. Росія також пропонує розширити список країн і включити в нього провідних енергогравців, у тому числі США, Канаду, Китай, Індію та Норвегію. Але особливо важливим для Росії пунктом нового документу є правила вирішення конфліктних ситуацій і додаткова відповідальність країн-транзитерів. В угоді про транзит Росія пропонує детально прописати процедуру вирішення суперечок.
«У нинішній хартії немає ефективного механізму санкцій, здатних змусити задуматися будь-яку державу, що захотіла б зупинити транзит російського газу», — цитує газета слова віце-спікера Держдуми Валерія Язєва.
Решта ж ключових пунктів російського документа повторюють енергохартію: недискримінаційний доступ до ринків інших країн, транспарентність, захист інвестицій, технічна безпека, енергоефективність, науково-технічне співробітництво.
Юридична конструкція пропонованого Росією документа поки не ясна. Форму ще потрібно обговорювати, розповідає «Ведомостям» помічник Медведєва Аркадій Дворкович. Зокрема, на декількох великих міжнародних форумах, пояснює він.
Росіяни радіють, що не ратифікували нинішню хартію... Так, за словами Дворковича, якби Росія ратифікувала її (як планувалося зробити 1997 року), то була б обмежена деякими зобов’язаннями по ядерних матеріалах, а її партнери — ні. Новий же договір дозволить створити «міцну основу для більш вигідного комерційного партнерства в енергосфері без будь-яких політичних умов», зазначив він.
Утім, як відзначає російське видання, експерти сумніваються в перспективах прийняття російського варіанта енергохартії.
Солідарні з такою думкою й українські експерти. Як розповів «Дню» енергетичний експерт Українського центру економічних і політичних досліджень ім. Олександра Разумкова Володимир Омельченко, подібний документ має не дуже великі шанси бути прийнятим за нову хартію. «У Росії й у країн ЄС різні погляди, різне бачення даної проблеми: Євросоюз розглядає на правове поле із точки зору захисту інтересів споживачів, а Росія — з точки зору країн — експортерів енергоресурсів. І мені здається, що після січневого скандалу ЄС не знайде консенсусу з Росією. Хоча можлива підтримка окремих країн...» — вважає експерт.
Тим більше росіяни лукавлять, коли стверджують, що в нинішній хартії не передбачено відповідальності транзитерів, говорить Омельченко. «У діючій версії хартії передбачено заборону країнам-транзитерам зловживати своїм положенням, — нагадує він, і робить висновок: — Але ж зрозуміло, що Росія як експортер енергоресурсів не зацікавлена в тому, щоб країни-транзитери відстоювали свої права».
Що вигідніше для України: нинішня хартія, яку не ратифікувала Росія, чи новий варіант, запропонований нашими східними сусідами? «Я не думаю, що хартію треба переписувати повністю, але доповнити можна було б, — упевнений Володимир Омельченко. — Проте важливіше нині — попрацювати над дієвістю нинішньої хартії. Необхідно, щоб Росія нарешті приєдналася до Енергетичної хартії. Поки вона цього не зробить, права України як транзитної держави не буде забезпечено».
Із тим, що Енергетична хартія певним чином себе вже вичерпала, погоджується й президент Київського міжнародного енергетичного клубу Q-club Олександр Тодійчук, але й ініціативу росіян загалом сприймає позитивно. «З одного боку, те, що Росія зробила такий крок, добре. Вони бачать, що не можуть жити відокремлено від ЄС, від європейських правил гри. Вони створили своє бачення, і важливо позитивно оцінити саме бажання Росії все-таки встановити якісь правила».
Проте, як стверджує Тодійчук, є й інші завдання: слід зробити так, щоб правила гри були прийнятні для транзитерів, і відповідальність транзитера має будуватися на відповідних правилах поведінки постачальника та споживача. «Он Росія в січні хотіла постачати маленькі обсяги газу, які технічно неможливо було транзитувати, і заявляла, ніби ми подаємо, а Україна не хоче транзитувати...» — нагадує приклад провокацій експерт.
Тобто, рух назустріч з боку Росії — це добре, вважають експерти. Але слід виробити спільні умови, які були б об’єктивними для всіх учасників хартії. «Шанс для цього є, але наскільки Росія буде об’єктивною в цих питаннях, покаже лише час», — вважає Тодійчук.
Тим часом українські чиновники вже привітали ініціативу президента Російської Федерації... Так, уповноважений Президента України з питань міжнародної енергетичної безпеки Богдан Соколовський днями на брифінгу оголосив, що «фактично вперше Росія заявила з високої трибуни про баланс інтересів».
«Звичайно, нам імпонує, що цією заявою керівництво Російської Федерації фактично підтримало ініціативи Президента Віктора Ющенка, які були спрямовані на те, щоб встановити баланс інтересів між країнами-виробниками, країнами-транзитерами та країнами-споживачами», — вважає Соколовський. За його словами, Секретаріат Президента зараз чекає на проекти та пропозиції від Російської Федерації щодо енергетичної співпраці.
«Чекаємо пропозиції й готові приєднатися до переговорного процесу в дусі партнерства, взаємної вигоди та рівності», — додав Соколовський.
Утім, Росія, як показує практика, аж ніяк не збирається відмовлятися від своїх амбіційних планів стосовно цілковитого домінування на європейському ринку енергоресурсів... Так, на початок 2030 року в світі залишаться лише три найбільші постачальники газу — Росія, Іран і Катар, спрогнозував заступник голови правління «Газпрому» Олександр Медведєв в інтерв’ю телеканалу «Вести».
На думку Медведєва, решта країн-постачальників не зможе забезпечити заповнення існуючих і проектованих газотранспортних систем. А в довгостроковій перспективі європейським споживачам будуть потрібні додаткові обсяги газу, які не зможе покрити постачання зрідженого газу. Мовляв, зростання попиту вимагає подальшого розвитку та реалізації газотранспортних проектів, зокрема, «Північного» та «Південного» потоків. Про можливість же значного збільшення поставок шляхом модернізації української газотранспортної системи росіяни, як бачимо, воліють не говорити.
