«Нафтогаз України» направив «Газпрому» листа про перегляд умов контракту на транзит газу з ЄС. Як розповів голова правління українського держхолдингу Андрій Коболєв, йдеться про обсяги та умови поставок блакитного палива. «На цьому тижні ми направили лист у ВАТ «Газпром» з вимогою змінити транзитний контракт. Цей процес розпочато», — сказав він. Одним з елементів зміни, пояснив Коболєв, є оновлення методики обліку газу, де він враховуватиметься, як це буде контролюватися. Втім, усі пропозиції української сторони він не назвав. Нагадаємо, що раніше Україна постійно критикувала контракт від 19 січня 2009 року через відсутність у ньому гарантій з боку російського монополіста про обсяги транзиту та умови «бери або плати».
Ця подія збіглася в часі ще з однією важливою енергетичною ініціативою, яка пролунала 24 липня у Брюсселі під час зустрічі міністра енергетики та вугільної промисловості України Юрія Продана та віце-президента Єврокомісії, комісара ЄС з питань енергетики Гюнтера Оттінгера. «Сторони домовилися утворити робочу групу з метою оперативної взаємодії з газових питань. Україна і Європейська комісія домовилися почати роботу для спільного моніторингу потоків природного газу територією України. Для цього найближчим часом буде підписано відповідний документ», — йдеться в повідомленні за підсумками брюссельської зустрічі. Тож ці дві події цілком вписуються в єдиний ланцюг. Що це принесе Україні? Про це «День» запитав президента Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайла ГОНЧАРА:
— Зараз склалася унікальна ситуація: Україна може змінити схеми прийому та передачі транзитного газу, який іде її територією до ЄС. Зміна означає, що передача блакитного палива буде на українсько-російському кордоні, а далі вже Україна передаватиме його ЄС. У нас з’явився унікальний шанс позбутися архаїчної радянської моделі транспортування газу, яка, попри розпад Радянського Союзу, продовжує існувати в Україні. Зараз відкрилося вікно можливостей вирішити це питання. Що це дає нашій країні? По-перше, з категорії де-факто транзитера газу перетворюємося на нього де-юре. Адже попри постійні заяви, що Україна — транзитер, повноцінного статусу на міжнародній арені вона не здобула. По-друге, є можливість не тільки продавати блакитне паливо на східному кордоні, а й приймати його від європейських колег. Для нас це 100-відсотково вигідно, але безхмарного втілення цього проекту не буде. «Газпром» був і залишається проти такого варіанту. Його підтримують європейські газові партнери, бо для них уже діє відпрацьована модель поставок газу з Росії. Якщо ж на рівні Єврокомісії обіцянка Оттінгера втілиться у вигляді окремої енергетичної директиви, то у союзників «Газпрому», якими виступають приватні європейські компанії, не буде іншого вибору, як змінити механізм поставок. Проте це повільний процес. Крім юридично-правової частини оформлення такого рішення, існує ще й технічна. Якщо точніше, то треба обладнати пункти входу газопроводів газовимірювальними станціями, які проводитимуть прийом і передачу газу в ЄС. Таких газовимірювальних станцій на кордоні з Росією поки що немає, бо раніше знаходилися противники цього в КМУ. Підсумовуючи можна сказати: українська сторона нарешті наважилася змінити архаїчну схему перекачування російського газу, а Європа обережно демонструє бажання перейти від ролі пасивного спостерігача до учасника тристороннього енергетичного діалогу. Здається, ЄС починає мислити категорією ідентифікації України, як частини європейської енергосистеми.
