Рівень виробничого травматизму та професійної захворюваності в Україні впевнено переступив допустиму межу і випереджає економічно розвинені країни світу у 5—6 разів. В Україні на кожні 20 врахованих нещасних випадків, а по деяких галузях і регіонах і на кожні 10—15 припадає один випадок із смертельним фіналом. У Західній Європі цей показник становить один смертельний випадок на 800—1300 випадків тимчасової втрати працездатності. Чим не привід задуматися?
Такі дані надає робоча група з питань вивчення стану охорони та гігієни праці, промислової безпеки та гірничого нагляду в Україні Ради підприємців України при Кабінеті Міністрів. Дані, що надходять з виробництв нагадують зведення воєнних часів — завжди є загиблі і ті, які стали інвалідами. За прикладами не треба далеко ходити: тільки за добу 21 листопада двоє шахтарів зазнали тяжких травм, а один загинув. Офіційна державна статистична звітність повідомляє, що щорічно на виробництві травмується понад 20 тисяч працівників, тисячі з яких стають інвалідами внаслідок трудового каліцтва, смертельно травмуються понад 1,2 тисячі працівників, понад 6 тисяч зазнають професійних захворювань.
Але це офіційна статистика. Проте відомо, що поряд з офіційною завжди іде неофіційна статистика, яка в даній ситуації значно перевищує офіційні показники.
У зв'язку із недостатньою урегульованістю даної сфери було розроблено проект «Загальнодержавної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на 2006—2011 роки» Мета проекту — реалізувати додаткові заходи, що мають бути спрямовані на зниження кількості аварій, нещасних випадків і професійних захворювань на виробництві. У цьому документі, на відміну від попереднього, вказується зовсім інша статистика, а саме: щороку на виробництві травмується близько 20—25 тисяч чоловік, із яких майже 11,5 тисяч — смертельно. У списку лідерів щодо небезпеки травмування перше місце посідає вугільна промисловість, далі за нею йдуть агропромисловий комплекс, машинобудування, будівельна галузь, соціально- культурна сфера та торгівля, транспорт. Майже 73% нещасних випадків і аварій на виробництві стаються з організаційних причин, 14% —з технічних, 13% — з психофізіологічних. Що стосується контролю за виконанням цієї програми, то він буде покладений на МНС України, яке щороку, починаючи з 2007-го до першого березня подаватиме звіт щодо результатів виконання програми Кабінету Міністрів України. Щодо фінансування заходів цієї програми, то воно здійснюватиметсья за рахунок коштів Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України і коштів держбюджету в межах, визначених головними розпорядниками бюджетних коштів щорічних обсягів видатків, пов'язаних з виконанням цих заходів. Не виключено, що до фінансувння залучатимуть кошти і з інших джерел.
Як зазначає доктор медичних наук Антоніна Нагорна зараз в Україні 22 мільйони «активного економічного населення», і з них щорічно травмуються близько 22 тисяч, ще 7—8 тисяч людей, якi страждають від професійних захворювань. «Я дивилася, що щорічно у нас працюючі люди беруть 10—13 мільйонів лікарняних листів. Сьогодні немає стрункої системи медичного забезпечення працюючого населення, яке хоч і недосконале, але було раніше», — зазначає Антоніна Максимівна. Вона вважає, що саме зараз час побудувати нову систему, яка б об'єднувала кілька видів медичної допомоги. «Наша держава навіть не знає, скільки має професійних хворих, це може бути і вісімдесят, і сто тисяч. Про них вона дізнається тоді, коли вони приходять просити регрес», — обурюється Нагорна. Вона відзначає, що 85% професійних захворювань визначаються «вже у запущеному стані». Маємо кілька причин цього факту: перша — робітник боїться втратити місце роботи і тому працює «до останнього», друга — роботодавець не зацікавлений в тому, щоб у його робітників знайшли профзахворювання, і третя — відсутня система регулярних медичних оглядів робітників. Крім того, нагадує Нагорна, нашою державою затверджена програма «Здоров'я нації» на 2002—2011 роки. У цій програмі великий розділ присвячений здоров'ю і безпеці працюючого на селення. «Нещодавно були підведені підсумки перших п'яти років, але, як це не дивно, там не було представників міністерств, — зазначає Антоніна Максимівна, — ні Міністерства працi, ні Міністерства охорони здоров'я — нікого не було на тій прес-конференції». Нагорна зазначає, що підвищений рівень виробничого травматизму —проблема комплексна, і вирішувати її повинна не тільки держава, хоча і вона у значній мірі.
Начальник управління організації профілактики нещасних випадків і професійних захворювань Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань Анатолій Пшеничко впевнений, що однією з найпоширеніших причин трагедій на виробництві стає недостатня підготовка кадрів. «Якщо проаналізувати випадки (нещасні) на виробництві, то у більшості випадках людина неготова, непоінформована. Роботодавець гроші у Фонд соціального страхування перерахував, і на цьому його робота закінчується», — говорить Пшеничко. Подумавши трохи, він додає, що 10—15% всіх випадків — це випадки з людьми, які знаходяться під дією алкоголю або наркотичних речовин. Тобто, людина має усвідомлювати, що її безпека перш за все у її руках.
Проте роль роботодавця не менш важлива у цьому питанні. Роботодавець повинен відчувати відповідальність і не допускати некваліфікованих робітників на виробництво. «На сьогодні створення безпечних умов праці з боку держави не стимулюється», — вважає Голова Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду Сергій Сторчак. Крім того, він вважає, що Закон Україні «Про соціальне страхування» є недостатньо допрацьованим, але те, що він є, вже певною мірою «вирішує питання виплати компенсацій, незважаючи на стан економіки підприємства», додає Сторчак. «Наступним кроком повинно бути створення диференційованих тарифів, — впевненний голова Держкомітету, — і щоб суми, які сплачує работодавець, були диференційовані».
У «Програмі поліпшення стану безпеки, гігієни праці...» зазначено, що щороку близько 1,8 мільярда гривень витрачається на відшкодування завданої шкоди, медичну, професійну і соціальну реабілітацію потерпілих від нещасних випадків на виробництві та осіб, що страждають на професійні захворювання. Це робиться за рахунок внесків суб'єктів господарювання на державне соціальне страхування. Крім того, понад 1,3 мільярда гривень витрачається суб'єктами господарювання на оплату пільг і компенсації працівникам за роботу у важких та шкідливих умовах, що має суттєві наслідки на собівартості та конкурентоспроможності продукції.
Важкі умови праці, неосвіченість і непоінформованість кадрів, порушення трудових прав громадян, гарантованих Конституцією України, недотримання мінімальних соціальних гарантій у сфері безпеки й охорони праці, неналежний стан охорони здоров'я працівників, порушення законодавства про працю щодо дітей і жінок, усе це — причини високого рівня виробничого травматизму та професійної захворюваності, поглиблення демографічної кризи та погіршення якості трудового потенціалу країни. Крім того, це є однією з причин бідності в країні та міграції населення за кордон, де і платять більше, і безпеку гарантують вищу, ніж на батьківщині. Саме тому, якщо наша держава прагне підняти свою економіку, вона повинна проводити реформування і в цій сфері. Як заявляє робоча група у своїй робочій оцінці статусу законодавства України у сфері промислової безпеки і охорони праці, «безпрецедентна за масштабами і темпами реформа, яка здійснюється в усіх галузях економіки країни, не супроводжується комплексним підходом до управління охороною праці, нагляду та контролю за додержанням законодавства про охорону, умови та безпеку праці». Ці проблеми в деякій мірі можна вирішити запровадженням акредитації у певних сферах діяльності з охорони праці та промислової безпеки, що дозволить створити сприятливі умови для підвищення їхньої якості. Крім того, одним із шляхів покращення ситуації є залучення до цієї сфери суб'єктів господарювання недержавних форм власності, що, в свою чергу, призведе до створення ринкових конкурентних відносин, а це —до підвищення якості виконуваних робіт та наданих послуг. І тільки після цього можна буде говорити про створення в Україні незалежної, неупередженої, компетентної та прозорої систем охорони праці та промислової безпеки, яка відповідатиме світовим стандартам.
І завжди потрібно пам'ятати, що всі ті сухі цифри у статистиці — це життя і долі людей.
