Компанія «Українська енергетична біржа», користуючись даними «Укренерго», підрахувала, що в разі, якщо українська енергетика й надалі залишатиметься без інвестицій в енергетичні потужності, то на рубежі 2013—2014 років можлива критична точка, за якою виникає реальна небезпека системних аварій з непередбачуваними наслідками. Залишається непрозорою і ситуація в НАК «Нафтогаз України». Днями на сайті Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку було опубліковано квартальну звітність компанії. У ній, зокрема, зазначається, що вона завершила 2010 рік з чистим збитком 21,4 мільярда гривень, тоді як за 2009 рік її чистий прибуток перевищував 1,258 мільярда. Така ситуація склалася в колишній провідній бюджетно-формуючій компанії країни. Та чи не полягає суть справи в тому, що її в такий спосіб просто готують до приватизації?
Ризики нового десятиліття в енергетиці наприкінці минулого тижня були темою розмови за круглим столом, організованим Міжнародним фондом Блейзера за участю компанії Human Dynamics. Виконавчий директор Фонду Олег Устенко нагадав, що в останні десять років країна постійно прислухалася до риторики керівництва, яке розповідало, що енергоємність української економіки скорочується. Але, як пояснив експерт, Україна в цьому разі просто повторює світовий тренд, та при цьому «все одно пасе задніх планети всієї». Енергоємність на одиницю ВВП у нас, за словами Устенка, удвічі вища, ніж загалом у світі, у вісім разів вища, ніж у США і на 15—20% вища, ніж у середньому по країнах СНД. При цьому вироблення електроенергії на душу населення залишається одним з найнижчих у світі. Цей дисбаланс є питанням, яке треба вирішувати і в контексті енергетичної безпеки країни, і в контексті її повернення на курс стійкого економічного зростання.
Устенко наголошує на тому, що в Україні майже не змінюється структура вжитку енергоресурсів. За його словами, якщо порівняти прогноз структури вжитку, зроблений 2009року, і можливу структуру 2014-го, то побачимо, що істотної різниці між ними немає. Наприклад, доля природного газу в загальному енергетичному балансі, згідно з розрахунками уряду, має бути знижена з 35% до 29%. Але доля вугільного сектору, який завжди в Україні займав провідні позиції, підвищиться лише на один відсоток, піднявшись до 24%. Тоді як альтернативні джерела енергії все ще матимуть абсолютно незначне місце в структурі енергоресурсів. «Цілі й завдання, які ставить держава, — робить висновок Устенко, — настільки не амбітні, що не виведуть країну на новий виток, нову спіраль розвитку». Він стверджує, що минулого 2010 року інвестиції в енергетичний сектор України виросли на три відсотки і склали 9,8 мільярда гривень або 0,9 ВВП країни. «Це мало, але не так уже погано, — оцінює експерт і продовжує,— та добре б поглянути на розподіл цих засобів, куди вони йшли...» А далі випливає дивний висновок: «Інвестиції в енергетичний сектор 2010 року скоротилися на 19%, до 4,9мільярда гривень. З іншого боку, інвестиції в НАК «Нафтогаз України» зросли на 35%». Як вважає експерт, гроші фактично йдуть на підтримку «Нафтогазу», а зовсім не всієї енергетики країни.
Директор економічних програм Центру ім. Разумкова Василь Юрчишин вважає, що готовність України до реформ в енергосекторі близька до нуля. На підтвердження цьому він наводить дані про те, що 40% прямих іноземних інвестицій, які надходять до країни, прямують у сферу обслуговування, тоді як державний борг країни зростає набагато швидше, ніж такі інвестиції. «Якби я був інвестором, — міркує експерт, — то також тричі подумав би, перш ніж вкладати гроші в реальний сектор такої країни». Все, що робить уряд у сфері енергетики, відзначає Юрчишин,— це маніпулювання тарифами. При цьому він, на думку експерта, ухиляється від діалогу з населенням, яке на подив добросовісно сплачує за енергоносії (96%). А доки діалогу немає, відбувається заполітизовування рішень, реформи йдуть на рівні косметичних перетворень.
Проблеми з енергетичною безпекою в країні зумовлені головним чином «неготовністю держави швидко адаптувати економіку до ринкових цін на енергоносії», — вважає провідний експерт Міжнародного центру перспективних досліджень Ільдар Газізулін. Саме тому, на його думку, в Україні дуже низька енергоефективність і дуже велика залежність від імпорту. Щодо вугільного сектору, про який з огляду на великі розвідані родовища говорять як про надію України, Газізулін зазначає, що «цей сектор ще більш непрозорий, аніж нафтогазовий», та й вугілля він називає не найдешевшим ресурсом, якщо розглядати альтернативою йому конкурентні енергоносії.
Куди ж рухатися? Всі учасники обговорення схилялися до того, що налагодити ефективну роботу української енергетики можна лише за умови здійснення в ній по-справжньому ринкових перетворень і, зокрема, приватизації. Причому в цьому питанні ніби зближувалися точки зору навіть непримиренних раніше супротивників. Так, директор центру НОМОС Михайло Гончар, коментуючи на прохання «Дня» пропозицію співвласника «РосУкрЕнерго» підприємця Дмитра Фірташа — якого не раз критикував — продати на біржі 20% акцій НАК «Нафтогаз України», сказав: «Цю пропозицію не можна назвати ані хорошою, ані поганою. Все залежить від того, з якою кінцевою метою вона зроблена. Питання в тому, що сучасний «Нафтогаз», як не досить прозора структура, не може бути привабливим об’єктом для фондового ринку. Винятком є лише ситуація, якщо хтось виношує певні плани щодо можливості легального входу в стовідсотково державну компанію. Але по-справжньому легальна приватизація шляхом виходу на IPO, яку нещодавно було запропоновано керівництвом «Нафтогазу», вимагає великої підготовчої роботи, про що йдеться вже багато років. У нинішньому вигляді схема функціонування НАКа — це дорога в нікуди».
Інша чорна дірка української енергетики — теплова електрогенерація. Про неї, зокрема, йшлося на нещодавній 2-й щорічній конференції Інституту Адама Сміта «Український енергетичний форум». Лише для нормалізації викидів українських ТЕЦ Україні необхідно 10 мільярдів дол. А всього реформування і модернізація української електроенергетики, за оцінками професіоналів-інвесторів, які з’їхалися на цю конференцію, потребує близько 80—100 мільярдів дол. Як вважають учасники конференції, внаслідок використання інвестицій такого обсягу на модернізацію наявних і будівництво нових об’єктів, а також на структурні зміни Україна зможе вийти на ринок експорту енергії і стати реальним, а не «паперовим» членом європейського Енергетичного співтовариства.
Заступник міністра енергетики і вугільної промисловості України Микита Константінов займається питаннями реформування ринку електроенергетики. За його словами, Міненергетики і вугільної промисловості сподівається забезпечити проведення реформ за рахунок фінансових ресурсів Євросоюзу, які збирається залучити під Державну цільову програму реформування енергетичного сектору. Чи дадуть нам ці гроші під програми, які навіть вітчизняні експерти називають не амбітними? Частково відповідь на це запитання буде отримана через два місяці в Лондоні, де відбудеться 7-ма щорічна конференція Інституту Адама Сміта «Український інвестиційний саміт».
