Анексія Криму і відкрите втручання Росії в українські внутрішні справи, підтримка сепаратизму і тероризму у східних і південних регіонах нашої країни викликали осуд міжнародної спільноти.
Через відомі обставини Захід не вступатиме з Росією у військову конфронтацію. З другого боку, очевидно, що дипломатичними зусиллями змінити позицію Москви не вдається. Залишається зброя економічних санкцій. На Заході поки що обмежуються чорними списками російських чиновників і українських діячів колишнього режиму, а також певним заморожуванням їхніх активів. Таким чином Путіна не зупинити. Навпаки, декларативні санкції його зміцнюють у думці, що Захід вражений мюнхенським синдромом і поставить вигоду великих компаній, що працюють у Росії, вище за демократичні норми.
• Водночас світ має приклад досить ефективних санкцій щодо Ірану. Характерно, що в Тегерані теж були цілком упевнені, що їм нічого не страшно. З кількох причин.
По-перше. Значна частина іранської нафти прямувала саме до Європи. Навіщо від цього відмовлятися. Іранська нафтохімічна промисловість була великим ринком для постачання продукції європейських фірм на мільярди євро. Дуже важко було уявити, що просто так впливові фірми відмовляться від такої співпраці. Відповідно, вони чинитимуть тиск на європейські уряди, аби вони не приєднувалися до санкцій.
По-друге. Навіть якщо Європа і США не купуватимуть іранську нафту, то легко можна буде переспрямувати її потік до Китаю, Індії, Південної Кореї тощо.
По-третє. Росія, Китай і мусульманські країни виступлять єдиним фронтом проти санкції Заходу і забезпечать Іран всім необхідним.
Про ці розрахунки багато писалося в іранській пресі. Від скептичних зауважень вітчизняних економістів просто відмахувалися.
Ми спеціально навели приклад із санкціями проти Ірану, аби показати, як у російській пресі абсолютно аналогічно відмахуються від можливих економічних санкцій. Як і до цього в Тегерані, сьогодні в Москві заявляють, що санкції зроблять країну сильнішою, а Захід багато втратить.
• Нещодавно в іранській пресі низка впливових місцевих бізнесменів застерегли Росію від повторення помилок керівництва їх країни і не сприймати зарозуміло і прихильно можливі західні санкції і обмеження.
Чим закінчилося для Ірану протистояння із Заходом, добре відомо. Європа приєдналася до санкцій. Переспрямувати потоки нафти із заходу на схід не вдалося. Китай, Індія, Південна Корея і Японія іранську нафту купували, але скоротили обсяги на 50—70%. Через припинення постачань іноземного обладнання видобуток нафти знизився майже удвічі, багато свердловин довелося законсервувати. Значна кількість підприємств нафтохімії та інших галузей закрилася. Після відключення від світової фінансової системи просто неможливо було сплатити куплену іранську нафту. Зокрема, Індія готова була сплатити її на кілька мільярдів доларів, але не могла це фізично зробити. Бартер із Китаєм теж не допоміг. Іран заполонили дешеві китайські товари низької якості.
• Національна валюта реал дуже девальвувала. Розпочалася сильна інфляція. Ціни на товари масового попиту підскочили у два-три рази. Найважливіший продукт харчування іранців - курятину довелося купувати в далекій Венесуелі, яка, у свою чергу, купує її в сусідній Колумбії.
«Протистояти дестабілізації, що інспірується сусідом, ми повинні передусім самі. Якщо світ побачить нашу рішучість, то нам допоможуть вистояти. Фінансами, інвестиціями, озброєнням тощо. А там і можливі санкції почнуть діяти. Тоді агресивний раж Путіна і Ко значно зменшиться»
Ми зупинилися на наслідках санкцій проти Ірану, тому що ситуація з Росією певною мірою подібна. Найбільші надходження до бюджету сусідньої країни —і від продажу енергоресурсів. Не випадково саме про них заговорили експерти і політики при обговоренні можливих санкцій щодо Москви.
• Мільярдер Сорос закликав Вашингтон почати розпродувати стратегічний нафтовий запас, що становить близько 700 млн барелів. При щоденному світовому споживанні в 90 млн барелів обширна інтервенція з американських запасів начебто має знизити вартість нафти на світових ринках приблизно на 10—12 доларів за барель. Втрати Росії за такими розрахунками будуть вельми відчутними. Приблизно 40 млрд доларів. Так наприкінці 1980-х рр. різке зниження цін на нафту серйозно вдарило по СРСР. Як вважав відомий економіст Єгор Гайдар, втрата 2 млрд доларів, приблизно 25 млрд за нинішнім курсом, фактично розвалила Радянський Союз.
Проте не все так прямолінійно. СРСР розвалився не лише через обвал цін на нафту. Тут далися взнаки глибші і важливіші чинники. Поза сумнівом, зниження доходів від нафти посилило кризу, але неможливо все зводити лише до цього.
Неможливо механічно переносити умови кінця минулого століття на нинішні. Світ значно змінився, як також змінилася Росія. За таких умов нафтове і газове ембарго не може повною мірою відіграти ту роль, яку воно відіграло тоді.
• Досить висока ціна на нафту є джерелом доходу для дуже багатьох країн. І дуже сумнівно, щоб вони так легко від нього відмовилися.
Роль держав ОПЕК у постачанні нафти на світовий ринок істотно знизилася. Вона залишається значною, але не визначальною повною мірою. Тестові постачання нафти з резервів США не дуже похитнули ціни на нафту. Певне зниження було непропорційним, неглибоким і короткотривалим. Слід зважати й на те, що у відповідь на викид великої кількості нафти зі США на ринки розпочнеться певне зниження видобутку і становище швидко відновиться. Домовитися ж про солідарне зниження цін навіть на нетривалий період просто неможливо. Дуже суперечливі інтереси нафтовидобувних країн.
Високі ціни на нафту вигідні дуже багатьом, зокрема США, Канаді, Австралії та ще низці країн. Зараз починається розробка родовищ так званих важких нафтових пісків і подібних. Вона пов’язана із впровадженням і розробкою принципово нових технологій видобутку, використанням і виробництвом вельми дорогого обладнання. Усе це потребує величезних інвестицій, і рентабельність видобутку такої нафти базується на її високій ціні. Малоймовірно, що, зокрема, США погодяться відмовитися від видобутку власної нафти і знову стати її імпортером заради покарання Росії за її політику щодо України.
• У принципі, на світових нафтових ринках з’являється досить багато потенційних постачальників. Зокрема, Ірак нарощує видобуток, колись знімуть обмеження і з Ірану. Лівія теж може нарощувати видобуток, до цього прагне Нігерія, Бразилія та ін. Проте з цього зовсім не випливає, що вони погодяться обвалювати ринок.
Є і ще один важливий чинник. Він має суто фінансовий характер. У ціні на нафту значна частка спекулятивної складової. Цей фінансовий пузир є джерелом доходу для дуже багатьох у світі. Будь-яке зниження ціни на паливо може призвести до його розриву. Повториться у ще більших масштабах криза 2008—2009 рр., а в цьому ніхто не зацікавлений. Схоже, що можливості зниження ціни на нафту вельми обмежені і не можуть бути ефективною протидією агресивним устремлінням Росії.
Проте зі сказаного не випливає, що Білокам’яна настільки невразлива, як хоче видаватися.
Удару набагато ефективніше завдати не так зниженням цін на нафту та газ, як збільшенням конкуренції на ринку. Більше постачальників, більший вибір. Звідси цілком природним буде зменшення обсягів енергоресурсів, що купуються в Росії. Москва вимушена була піти на досить низьку ціну на газ, що постачається до Китаю. Довелося піти на це з політичних міркувань, але дохід від цього не збільшується. Якщо Європа збільшить постачання зрідженого і трубопровідного газу із Близького Сходу, США, Канади, Ізраїлю та Кіпру, а також із Азербайджану, в майбутньому з Ірану та Іраку, то неминуче зменшиться частка «Газпрому» в її енергобалансі. Вона й так останнім часом знизилася майже вдвічі від 67% до 34%. Це все одно багато, але, як сказав представник одного північного народу Росії, тенденція, утім.
Не додасть оптимізму російському газовому монополістові і розробка нових багатих родовищ поблизу берегів Норвегії і Великої Британії. Із зрозумілих причин це довга історія, але ближче до 2020 року в цьому плані перспективи в «Газпрому», а з ним і в російського бюджету, не дуже веселі.
Ще ефективніша зброя проти Москви полягає у фінансових обмеженнях. Повного відключення від світової системи, подібно до Ірану, домогтися не вдасться, та й не потрібно. Цілком достатньо різко обмежити можливості великих запозичень для російських компаній. Тут не слід покладатися на хвалькуваті заяви московських пропагандистів, що посилаються на значні золотовалютні резерви Центрального банку. По-перше, їх не можна використовувати повною мірою з об’єктивних причин. По-друге, якщо їх неможливо реалізувати на західних ринках, то й користі від них жодної.
• Росія не може в цих умовах перейти до повної торговельної ізоляції. Цього не міг собі дозволити навіть СРСР, набагато меншою мірою залежний від зовнішнього світу. Завдяки своїм розмірам і великим внутрішнім резервам Росія може протягти дещо довше, ніж, приміром, Іран, але результат буде таким самим. Навіть гіршим.
Можливі санкції Заходу проти Росії в будь-якому разі позначаться не одразу. Їх ефект настане через кілька років. Тому нам слід розуміти, що в найближчій перспективі вони не позначаться на агресивному характері російської політики щодо України.
Протистояти дестабілізації, що інспірується сусідом, ми повинні передусім самі. Якщо світ побачить нашу рішучість, то нам допоможуть вистояти. Фінансами, інвестиціями, озброєнням тощо. А там і можливі санкції почнуть діяти. Тоді агресивний раж Путіна і Ко значно зменшиться.
