Нинішнє керівництво «Укргазвидобування» прагне істотно збільшити видобуток газу. І це, звісно, потрібно всіляко підтримувати. Хорошим наміром є також нарощування участі українських компаній у розвідці та освоєнні нафтогазових родовищ у країнах Близького Сходу, Африки та Центральної Азії. Питання лише в тому, чи слід нам ставити перед собою нереальні завдання. Так, в «Укргазвидобуванні» вважають, що вже до кінця десятиліття наша країна може перетворитися з енергозалежної на таку, що експортує власні енергоносії. Практика так званих напружених планів, якими нерідко тішилися в СРСР, довела негідність таких непродуманих і необґрунтованих прийомів.
ТРОХИ ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОГО ГАЗОВИДОБУТКУ
Чи варто нагадувати, що Україна була першопрохідцем газовидобування в СРСР, і напередодні отримання незалежності мала найрозвиненішу в Європі газову галузь. Більше того, Україна забезпечувала газом Росію, Білорусь, Молдову, Литву, Латвію. І це призвело до помітного виснаження ресурсів. Сьогодні ми маємо бути вдячними українським газовикам-патріотам Володимирові Максиміву, Олександрові Бобошку, Іванові Діяку, які в цих умовах виявили далекоглядність і вжили заходів, щоб запобігти неправомірному навантаженню на газовидобувну галузь України, — вони забезпечили визначальну участь українських бурових ті будівельних організацій у освоєнні ресурсної бази віддалених малодоступних регіонів Росії. І можна з упевненістю говорити, що без прискореного введення в дію нових родовищ за межами України сьогодні у нас видобувалося б не 20 мільярдів кубометрів вітчизняного газу, а лише 5—7 мільярдів.
Відтак, у перші роки незалежності обсяг газу власного видобутку, а також того, що надходив як плата за послуги транзиту в Європу, дозволяв забезпечувати надійне газопостачання населення та промисловості. А сама галузь перетворилася на основного донора народного господарства. Водночас професіонали-газівники добивалися стабілізаціїі та навіть нарощування видобутку газу. 1992 року було розроблено програму розвитку газової промисловості на десятирічну перспективу, що передбачала посилення розвідувальних робіт і, відповідно, досягнення річного видобутку газу на рівні 27—35 мільярдів кубометрів. Було створено також програми освоєння вуглеводневих ресурсів прибережних морів, родовищ газогідратів.
Прикро, що в уряді далеко не завжди підтримували ініціативу фахівців. На жаль, після утворення 1997 року «Нафтогазу України» його очолили переважно «менеджери», далекі від розуміння специфіки галузі. З думкою фахівців галузі ніхто не рахувався. Тож вищезгадана програма розширення геолого-розвідувальних робіт виконувалась незадовільно. Так, протягом 1998—2007 років в Україні було видобуто 133,8 мільйона тонн умовного палива. А прирощено запасів тільки 148 мільйонів тонн. Середньорічний приріст лише на 10—11% перевищував видобуток. Причому приростом запасів вважалися не тільки запаси нових родовищ або пластів, а й результати переоцінки запасів діючих родовищ. Однак світовий досвід свідчить, що істотне зростання видобутку можна забезпечити лише в тому разі, якщо приріст запасів буде на порядок вищим за поточний видобуток.
ЧИМ ШКІДЛИВА ГІГАНТОМАНІЯ «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ»?
Тому я наголошую на тому, що наразі не варто і навіть шкідливо оперувати гучними гаслами про перетворення України з газоімпортної на експортну державу без детальної оцінки ситуації. Сьогодні вважається, що найменш вивченою та найперспективнішою для розгортання видобутку вуглеводнів частиною нашої країни є південь, включаючи акваторії українських морів. Це справді так. Але подальше масштабне вивчення та геологічне освоєння цієї території заблоковано діями путінської Росії. Західні ж та східні регіони до глибини 5—6 тисяч метрів достатньо вивчені. Освоєння більших глибин потребуватиме докорінного технічного переоснащення та навіть повної заміни парку давно морально та фізично застарілих бурових верстатів. На цьому напрямку потрібен справжній технічний ривок, на який спроможні лише відповідальні професіонали.
Тому треба нарешті поцікавитися, чи наші нові «менеджери» не такі ж, як сумнозвісний Каськів, чи одіозний покупець бурових морських вишок. Дивує й тенденція встановлення небосяжних посадових окладів посадовцям, які ще нічим себе не проявили. У зв’язку з цим нам треба створити структуру, яка могла б бачити, прогнозувати і реалізовувати реальну перспективу розвитку галузі, відповідала за раціональне використання досвідчених фахівців та за підготовку нових кадрів, а головне — за переоснащення розвідки та буріння, запровадження новітніх технологій. І вже час, нарешті, спростувати популістську казку про можливість пільгового забезпечення населення дешевим газом власного видобутку. Волюнтаристська політика, яка забезпечувала відпускну ціну газу для підприємств на рівні собівартості та навіть нижче, призвела тільки до занепаду галузі. Адже газ власного видобутку, як і імпортований, нерідко потрапляв не до населення, а на підприємства, які належали олігархам, і використовувався там практично безоплатно, а потім періодично списувався Верховною Радою. Чи не за вказівками тих самих олігархів?
Тому плани головної газовидобувної компанії країни, якою, безсумнівно, є «Укргазвидобування», потрібно вибудовувати без гігантоманії. На мою думку, реальність дозволяє очікувати найближчим часом лише такого рівня власного видобутку, який міг би в основному забезпечувати населення, а також підтримувати надійність закупівлі, у випадку надзвичайних подій, в одного із зовнішніх постачальників, бути для країни своєрідним страхівником.
ПІДЗЕМНІ ГАЗОВІ СХОВИЩА: БАЛАНСУВАННЯ НАД ПРІРВОЮ
Так само і щодо підземного зберігання газу. Вже час зрозуміти, що наші сховища є елементом надійності. Виходячи з цього, краще нагромадити навіть завищений запас газу, бо при низькій температурі його відсутність постачальники — ані західні, ані східні — не компенсують за будь-яку пропоновану нами ціну. Нагадаю, якби минулої зими похолодання у середині січня затрималося ще на десяток днів, наша країна опинилася б у дуже поганій ситуації (у сховищах не вистачало близько 1 мільярда кубометрів).
Тому переможна теза, що країна обійшлася майже без експорту російського газу, є некоректною: економіка балансувала над прірвою, посилений відбір газу в четвертому кварталі можна було здійснювати лише за умови значно більшого накопичення його запасів. Дивує й нинішня нерозпорядливість у поповненні товарного газу для майбутньої зими. Схоже, матимемо запаси, навіть нижчі, аніж минулого сезону.
Але це, так би мовити, проблеми найближчого часу. У перспективі ж Україна має досягнути того, щоб наша могутня система підземного зберігання газу, її найбільший у Європі Західноукраїнський комплекс став основою Східноєвропейського газового хабу. Ще важливішим завданням має стати збереження і подальше повноцінне функціонування високоефективного українського газотранзитного коридору. Разом із союзниками в Європі нам необхідно вирішувати глобальні проблеми, що виникають внаслідок намагань Росії побудувати Північний потік-2, який іде в обхід України.
БРАК ПРОФЕСІОНАЛІЗМУ — БІДА ВІТЧИЗНЯНОЇ ЕНЕРГЕТИКИ
Неабияке значення мають також елементарні кадрові проблеми. Не секрет, що досвідчених фахівців газотранспортної системи зараз поступово витискають «знавці комунального газопостачання». Досить сказати, що головним інженером в «Укргазвидобуванні» працює колишній мер Охтирки, який, тривалий час перебуваючи на керівних посадах у галузі, так і не став справжнім професіоналом. Очільник «Укртрансгазу» — оператора української газотранспортної системи — має базову зоотехнічну освіту, один із його заступників — колишній старший офіцер міліції, навіть профком «посилили» фахівцем з-поза меж галузі.
«День» нещодавно писав про непродуманий (а якщо замислитися, то й корупційний) підхід до проведення тендерів на гідророзриви пластів в «Укргазвидобуванні». Це свідчить також і про те, що НАК «Нафтогаз України» не приділяє належної уваги підвищенню професіоналізму ТОП-менеджменту, який має забезпечити технічний прорив у галузі. Чому тендери проводилися саме на 100, а не, скажімо, на 30 чи 7 гідророзривів? Бо не було належного аналізу фонду свердловин та геолого-промислової специфіки. Чи беруть до уваги люди, які готові витратити величезні кошти на масові гідророзриви, ту обставину, що інтенсифікація відбору газу матиме хіба що тимчасовий ефект: за рік-півтора почнеться ще стрімкіший спад видобутку... Магістральний шлях суттєвого зростання газовидобування — це саме нарощування відкритих запасів.
Свій внесок у це мають внести не тільки інженерні, а й економічні та правові служби компаній. Вони, зокрема, мають обґрунтувати і допомогти державі відшкодувати втрати, завдані країні упродовж минулих років. Так, відкрите й розбурене за бюджетні кошти Сахалінське газоконденсатне родовище за минулої влади було передано так званим ефективним власникам, які всупереч вітчизняній практиці та проекту, розробленому відповідними інститутами, погналися за збагаченням і зуміли затвердити для цього родовища з дуже високим вмістом газового конденсату... режим роботи на виснаження. Цим невігласи завдали країні непоправної шкоди. А щоб надалі зробити такі факти неможливими, слід, зокрема, згадати, що в країні існує і працює Українська нафтогазова академія, яка має високий науково-виробничий потенціал і готова консультувати практиків з усіх питань.
