Із Нового року Фонд держмайна України та його підрозділи в регіонах мовби в сплячці — не працюють ні на біржовому ринку, ні на орендному напрямі, ні на ринках оцінки та створення господарських товариств, а тим більше — не займаються продажем державних об’єктів. Усі ці дії заборонені двома наказами голови ФДМУ Михайла ЧЕЧЕТОВА та постановою Верховної Ради. Термін — до моменту створення нового уряду. Чечетов вважає рішення, які заблокували роботу Фонду, правильними, оскільки «всілякі порухи в цей період викликали додаткове загострення пристрастей у парламенті й полум’яні, хоч і не завжди обґрунтовані, викривальні виступи з його трибуни». А небезпеку, на думку Чечетова, це створювало б не стільки для Фонду та його керівництва, скільки для інвестиційного клімату України. Та й продавати в таких умовах що-небудь — марна річ. Чечетов із нетерпінням чекав затвердження парламентом нового уряду, що, на його думку, дозволить розблокувати приватизацію та продавати невеликі нерезонансні об’єкти на аукціонах і біржах, відновити здачу в оренду й оцінку майна. Відповідний лист ФДМУ вже в уряді, й Чечетов сподівається, що відповіді довго чекати не доведеться... З цього глава Фонду розпочав розмову з «Днем».
— Що стосується великих об’єктів, то це аж ніяк не просте питання і вимагає насамперед політичного рішення, чому обов’язково має передувати ретельне вивчення та дискусія безпосередньо в уряді. Я хотів би зустрітися з прем’єр-міністром Юлею Володимирівною Тимошенко, щоб визначитися з перспективами приватизації в розрізі програми нового уряду, та й із програмою приватизації, яка, я переконаний, повинна відповідати економічній стратегії держави. А поданий раніше проект такої програми (він поданий на обговорення парламенту, але вже морально застарів і не має сьогодні жодних перспектив) ми відкликатимемо. Потім треба створити робочу групу з представників Кабінету Міністрів, співробітників Фонду й інших відомств, щоб виробити концептуальний підхід до нової програми приватизації. Як завжди, перед подачею проекту до парламенту його віддаватимуть на розгляд громадськості. Але вже сьогодні можу припустити, що ця програма носитиме більш прикладний характер і міститиме конкретні завдання, що визначають обсяг продажу та перелік великих об’єктів. Звісно, вирішальною тут буде думка уряду та парламенту, які її затверджуватимуть, створивши законодавче поле для продовження процесу приватизації. Ці питання хотілося б обговорити з прем’єр-міністром і потім продовжити обговорення на робочій групі. А найголовніше, що акцент у роботі Фонду (згідно з програмою нового уряду, де наголошується на підвищенні ефективності управління), очевидно, зміщатиметься на управління як державними підприємствами, так і державними корпоративними правами на приватизованих і корпоратизованих підприємствах. Завдання ставиться так, щоб такі об’єкти могли успішно конкурувати з приватними або акціонерними підприємствами, а держава мала в результаті додаткові надходження до бюджету країни.
— Ви так упевнено говорите про це, мов маєте намір і надалі керувати Фондом держмайна?
— Коли я говорю про проблеми приватизації, я не персоніфікую та не пов’язую діяльність Фонду з конкретними людьми. Поясню це на такому прикладі. Нещодавно мені довелося брати участь в одній дискусії, де йшлося про те, що таке опозиція. І в мене виникли запитання. В опозиції до чого? До державної влади? Але чи коректно це, адже ми живемо в нашій спільній країні, в Українській державі. Як можна бути до неї в опозиції? Або — бути в опозиції до якихось особистостей? Але ж це нелогічно. Це означає, що такий відповідальний вибір доведеться робити, зважаючи на форму чийогось носа, кольору очей або волосся. Опозиція, на мою думку, може бути до політики конкретних політичних сил або осіб. І тоді це буде принциповою позицією. Так само і в цьому випадку. Я кажу про бачення політики приватизації та її проблем, які доведеться вирішувати будь-якому керівнику Фонду держмайна — Іванову, Петрову або Чечетову. Інше, про що ви говорите, — це визначить керівництво держави й уряду. Якщо буде запитаний мій професійний досвід і знання, отже, я й надалі працюватиму в цій сфері на Україну.
— Чи не розробляв Фонд держмайна проект закону про реприватизацію?
— Розробляв. Рівно два роки тому було відповідне доручення президента України. Ми його виконали, і законопроект внесли в парламент. Зараз він готується до процедури другого читання. Але, втім, я б не сказав, що вільне поводження з термінами «реприватизація» та «націоналізація» позитивно позначається на інвестиційному іміджі України. Та й політика входження до Європи не передбачає різких коливань у здійсненні трансформації відносин власності. І я впевнений, що закон про реприватизацію не стане чимось на зразок гільйотини, через яку масово пропускатимуть підприємства.
— І все ж створення такого закону якраз могло б вплинути на покращання інвестиційного клімату. Оскільки звело б нанівець пусті розмови та повернуло б проблему в юридичну площину.
— Згоден. Але попередньо керівники держави повинні зробити серйозні політичні заяви про те, що вони не мають наміру масово пропустити підприємства через реприватизаційну «м’ясорубку». І саме цій ідеології повинен відповідати законодавчий алгоритм. Якщо виникне об’єктивна необхідність у вирішенні якихось окремих випадків, то може бути використаний цей документ, що дозволяє вирішити конкретну проблему в законодавчому полі. Але, повторюю, перед цим важливо визначити, що не буде масовості, що в основі політичного рішення не лежить політичне або бізнесове замовлення і що подібні заходи не можуть використовуватися для конкурентної боротьби. І навпаки, закон додасть цивілізованості можливим, але абсолютно не обов’язковим рішенням.
— Закони зазвичай приймаються і, головне, стають успішними тоді, коли вже напрацьований якийсь пов’язаний із їхнім змістом досвід. У Фонду він, здається, наявний.
— Справді, сьогодні в нашому розпорядженні є нормативний алгоритм повернення власності державі, але, щоправда, він може діяти лише при невиконанні новим власником умов договорів купівлі-продажу. У цьому випадку ми подаємо до суду й, домігшись позитивного рішення, повертаємо підприємство державі, щоб потім знову виставити його на торги. Близько 150 об’єктів ми таким чином вже повернули і ще приблизно щодо двохсот судові розгляди тривають. Можливо, будуть ще. У нас на постійному контролі масив із понад десяти тисяч договорів.
Я можу, звісно, припустити, що в якихсь випадках може виникнути потреба повернути підприємство, з огляду на вищі загальнодержавні інтереси. Але ми не можемо сьогодні знайти об’єктивних причин для судового позову до інвестора, який із правового погляду поводиться бездоганно і, по суті, є ефективним власником. Ось для подібних випадків і повинен застосовуватися цивілізований, законодавчо регламентований механізм повернення. І ступінь цієї цивілізованості визначається тим, чи закладений до закону алгоритм грошової компенсації. Адже тут не йдеться про так званого недбайливого інвестора, який не виконав інвестиційних зобов’язань. Але навіть і йому ми, після нового продажу, повертаємо гроші. Тим більше, так само треба вчинити і з добросовісним інвестором, який виконує взяті на себе зобов’язання. І тоді у світі нас зрозуміють і не засудять. Особливо, якщо відповідні рішення прийматимуть не келійно, а прозоро.
До речі, нам часто закидають у непрозорості самої приватизації. На мою думку, це не зовсім справедливо. Ми завжди діяли на основі політичних рішень керівництва країни, формалізованих у вигляді законів, постанов і розпоряджень уряду, а також у рамках чинних нормативно-законодавчих документів. Але сьогодні окремі політики проблему прозорості приватизації зводять до такої схеми продажу, за якої перемогти повинен той, хто запропонує більше грошей. Це, на їхню думку, — головний критерій. Теоретично так могло б бути. Але для цього потрібна інша законодавча база. Поки ж згідно з чинною програмою приватизації, прийнятою Верховною Радою, до приватизації слід залучати промислового інвестора. Тобто згідно з чинним законодавством не гроші головне, а перспектива підприємства. Причому на металургію не може претендувати, наприклад, цукровий «барон». А на нафтопереробку — виробник взуття. Тож чинна програма приватизації просто виключає прозорість у такому розумінні (до речі, в проекті нової програми, який не здобув підтримки парламенту, було зроблено крок до відходу від проблеми залучення виключно промислового інвестора при приватизації великих промислових об’єктів). А ще, щойно справа доходить до кваліфікаційних умов, передбачених чинною законодавчою базою, то міністерства та відомства, які відповідають за ту чи іншу галузь, намагаються зобов’язати інвестора забезпечити не лише розвиток приватизованого підприємства, але й суміжників, які зав’язані на ньому. І як не прислухатися до таких аргументів? Адже не виключено, що інвестор може обрізати всі старі внутрішні зв’язки, замінивши їх поставками з-за кордону та прирікаючи тим самим на смерть багато наших підприємств. У кожному конкретному випадку умови конкурсу розробляла конкурсна комісія, до якої входять представники багатьох міністерств і відомств. Тож у прагненні до ідеалу ми не можемо виходити за рамки правового поля. А що стосується механізму прийняття політичних рішень, то це прерогатива керівництва країни та парламенту.
— Якщо процес створення такого законопроекту піде, чи залучатимуть до нього як учасників та консультантів «потерпілу сторону», тобто тих, хто має розстатися з власністю?
— У нас є досвід і практика обговорення та дискусій при розробці відповідальних документів. У них, як правило, беруть участь і народні депутати, і представники Кабінету Міністрів, наукової громадськості, бізнесу, в тому числі потенційні інвестори, зацікавлені отримати чесні та прозорі правила гри. Упевнений, що й тепер усі подані в ході громадських дискусій пропозиції будуть враховані.
— Про якість приватизації, безумовно, треба судити ще й за тим, як після неї працює підприємство. Сьогодні одним із каменів спотикання для економіки стали приватизовані нещодавно підприємства «Укррудпрому». Схоже, там уся справа в монополізмі?
— Не виключаю, що це саме так. Але хочу нагадати, що в той час, коли в парламенті обговорювали закон про приватизацію цих підприємств, до речі, розроблений групою народних депутатів, ми різко виступали проти запропонованої ідеології, що практично передбачала викуп ГЗК, та радили продавати їх на відкритому конкурсі, вказуючи, що інакше будуть можливі прояви монополізму. Але парламент до цього не прислухався. Тепер побоювання підтвердилися. І єдине, що може якось виправити ситуацію, — конкурентне законодавство. Гадаю, Антимонопольний комітет ще висловиться з цього питання.
— Днями голова Держбуду Валерій Іванович Череп, не згoдний із рішенням політбюро СДПУ(О) про перехід цієї партії в опозицію, вийшов із партії. Якщо й «Регіони України» ухвалять таке рішення, як ви вчините?
— Насамперед я — державний менеджер, тому активною політичною діяльністю не займаюся. Що стосується Партії регіонів, то вона, за словами заступника голови партії Рибака, налаштована не на «навіжену опозицію», а на конструктивну роботу та максимально підтримуватиме Президента і його уряд у їхній роботі, спрямованій на зміцнення держави, створення громадянського суспільства, розвиток демократичних процесів.
